5. Культура Індії у Ведичний період

5.1 Матеріальна Культура Індії

Матеріальна культура Стародавньої Індії відображена в джерелах дуже слабо її реконструкцію доводиться здійснювати переважно на основі живих традицій давнини в глухих індійських селах.

У Ведійську добу населення Північної Індії вже розвивало плужне землеробство, проте в багатьох регіонах, особливо в гористій місцевості, де було важко чи взагалі неможливо розбивати тераси широко використовувалося примітивне вирубно-вогневе рільництво (ліс і чагарник вирубували, спалювали і в попіл висівали зерно). В такому разі землю спушували звичайною мотикою, а то й палицею-копалкою (тхомба), якою, до речі, індійські селяни в найглухіших місцевостях копирсають землю досі .[2.ст 430]

Допоміжною галуззю господарства в Стародавній Індії було рибальство (мисливство у зв’язку з поширенням у країні ідеї про не пошкодження живих істот поступово відмерло). Рибу ловили сіткою або загонили її на мілину чи до спеціальної греблі з лози й там виловлювали руками.

Річкова мережа в Північній Індії була майже непридатною для навігації, тому основну роль у розвитку засобів комунікації в країні відігравали сухопутні шляхи. Будувати надійні дороги в умовах джунглів та щорічного сезону тропічних дощів було непросто, й індійські царі-раджі приділяли шляховому будівництву чимало уваги. Вздовж основних доріг (скажімо, "царської дороги" від західних кордонів держави Маур’їв до міста Паталіпутра завдовжки близько 1600 км) рили криниці, будували готелі для подорожніх. Проте якість індійських доріг загалом була вкрай незадовільною, і відсутність надійного транспортного сполучення значною мірою зумовила неоднаковість історичних доль окремих регіонів.

Населення користувалося незграбним візком на дерев’яних колесах, у який впрягали биків. В умовах джунглів особливо зручною була їзда на слоні.

У міжнародній торгівлі Індії важливу транспортну функцію виконувало каботажне мореплавство. Незважаючи на відсутність зручних гаваней на індійському узбережжі, стародавні індійців техніці мореплавства не поступалися іншим народам. Вони, до речі, винайшли оригінальний живий "компас": брали на судно ворона, якого випускали на волю, коли вітри й течія відносили їх далеко від берега, й спрямовували судно туди, куди летів цей птах, поки не ставала видною берегова лінія. .[2.ст 431]

5.2 Архітектура і мистецтво

Мистецтво Стародавньої Індії поступово склалося як синтез архітектури, скульптури та живопису. Воно, зрозуміло, зазнало впливу іноземних художніх стилів, проте нітрохи не втратило своєї неповторності.

Скульптурних, а тим паче архітектурних пам’яток ведійської епохи збереглося дуже мало. Найімовірніше, тодішня архітектура мала прості й строгі форми, адже принаймні зовні будинки Хараппи та Мохенджо-Даро не мали ніяких декоративних елементів. Найдавніше мистецтво скульптури й гліптики (кам’яні, теракотові та бронзові статуетки й печатки, призначення яких не з’ясоване, гончарні вироби) розвивалося в реалістичному річищі й засвідчило високі художні смаки його творців.[2.ст 443]

Значних успіхів у Стародавній Індії досягло й прикладне мистецтво, передусім ювелірне та різьба по кістці. Вироби індійських ювелірів та різьбярів по слоновій кістці дістали міжнародне визнання.

Завершуючи стислий огляд староіндійського мистецтва, наголосимо, що воно далеке від релігійного пуританства (хоча вплив релігії на нього виявився з дивовижною "силою) (і, за словами англійського індолога А. Бешема, "здебільшого черпало натхнення не в постійному прагненні до абсолюту, а в захопленні світом, що відкривався перед очима майстра, у чуттєвому життєлюбстві, у відчутті росту й руху, так притаманних і органічних для всього живого на землі".[2.ст 444]