15. Новаторство французьких символістів

Виник у Франції в 60-70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах. Можливо, виникнення символізму було пов'язане із суспільними змінами. Можливо, це вияв "спіралевидного" чи "маятникоподібного" розвитку мистецтва (адже протистояння "розуму" і "почуттів" у літературі були й раніше). Виникнення символізму деякою мірою було обумовлене і прагненням до оновлення естетики літературної творчості.

Символізм базувався на теорії "відповідностей", сформульованій Шарлем Бодлером, якого вважали засновником теорії символізму. Термін запропонував Жан Мореас у статті "Символізм" (1886). Він підкреслював, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, переробити первинні емоції в лінії, кольорові плями, звуки, надати їм символічного значення. На його думку, поет мав описувати не об'єкт, а враження й почуття, що виникали у митця.

Утвердження символізму в літературі пов'язували із творчістю Поля Верлена, Артюра Рембо і Стефана Малларме (хоч вони і не вважали себе символістами). Попри всю несхожість між собою, в основному їх погляди збігалися : прагнення інтуїтивного пізнання світу через символ, відсунення на другий план конкретного змісту художнього твору, абсолютизація музичності й поетичного слова.

Як літературний напрям символізм зароджувався в опозиції до реалізму. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння. В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу - краси. Символ не був винаходом символістів, але такої вирішальної ролі у художній творчості він не відігравав ще ніколи. Слово у символізмі - натяк, образ - загадка.

Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчував шлях до істини. А інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнавав правду. Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи "вічну істину", символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, музикальність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо.

Між символістами і романтиками першої пол. XIX ст. існувала певна естетична спадкоємність. Однак символізм не був простим продовженням романтичних традицій. Розчарування в ідеалах у символістів було значно глибшим. Щоб його виразити, вони, на відміну від романтиків, зверталися до буденних, звичних явищ життя, але наділили їх потаємним змістом, вважаючи, що в основі буття крилася неосяжна, містична таємниця, намагалися висловити у своїй творчості те, що не піддавалося вираженню.

У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А.Рембо, С. Малларме.

16. Творчість а. Рембо

АРТЮР РЕМБО (1854-1891) - славнозвісний французький поет, юнак, який у неповних 17 років написав вірш "П'яний корабель", вірш, що приніс славу Франції і поету, збагатив світову поетичну думку.

Рембо вважав себе бунтівником, П.Верлен називав його "ангелом і демоном". Юний поет усвідомлював свій поетичний шлях як "вічне блукання й поривання у нетрях духу". Рембо намагався віднайти своє "я" серед багатоликого світу і, як не дивно, серед себе самого. Поет був уважним до внутрішнього світу, відчував у собі людину і не терпів ніяких моральних пут, норм, законів, які нав'язувало йому соціальне середовище.

Поетичний талант Рембо формувався під впливом романтичної традиції французької поезії. Його улюбленими поетами з дитинства були В. Гюго, Ш.Бодлер. Усього близько п'яти років, у віці від 16 до 20 віддав Артюр Рембо поезії. Усе, створене ним за ці роки, можна поділити принаймні навпіл - до і після 1871 року, коли в листах до свого колишнього викладача Жоржа Ізамбару і ровесника, молодого поета Поля Демені, він виклав суть своєї теорії "поезії ясновидця".

Щоб перетворити себе на поета-ясновидця, Рембо посилено експериментував над собою, зокрема, культивуючи тривале безсоння, голод, наркотики, демонстративно асоціальний спосіб життя. Водночас він захищав своє право бути собою в поезії, зберегти свою індивідуальність і свободу, взагалі демонстрував незалежність від усіляких "правил": зберігаючи часом риму, він вживав асонанси, вкорочені рядки, часом не дотримувався пунктуації, властивий віршуванню звукопис доповнював кольорописом.

Творчий шлях А.Рембо можна умовно поділити на 3 періоди. У віршах першого періоду творчості (січень 1870 - травень 1871) відчутними стали гостра сатирична тональність, гнівний пафос, карикатурні образи: "Ті, що сидять", "На музиці", "Присідання", "Зло".

У травні 1871 року поет знову подався до столиці, захопившись подіями Паризької Комуни. Після поразки Комуни Рембо оголосив свою втечу в мистецтво, саме у той час і сформувалася його концепція "поета-ясновидця".

Другий період творчості (1871-1872 рр.) розпочався декларацією поезії ясно-бачення. А.Рембо намагався знайти "універсальну" мову, тим самим заклавши підвалини теорії й практики символізму. Він проголосив поета "викрадачем вогню", "ясновидцем", що володів недоступною для простих смертних "алхімією слова". Це була пора написання поетичної перлини "Голосівки", чиї рядки химерно відтворила відповідність звуків і кольорів і хрестоматійної поезії "П'яний корабель", в якій Рембо провістив свої подальші митарства по світу, свій трагічний кінець.

Результатом і підсумком "ясновидіння" став останній, третій, період творчості поета. 20-річний Рембо видав лише кілька робіт: книга поетичних фрагментів у прозі "Осяяння" і книга-сповідь "Сезон у пеклі". Це крик душі поета, сповнений гірких розчарувань і докорів самому собі. Рембо попрощався з бунтарством, з "осяяннями" і поетичними галюцинаціями, з художньою творчістю.

Естетичні погляди А. Рембо

1. Поет стверджував волю духу людини, проголошував необхідність творити у "вільному злеті слів і асоціацій".

2. Роль поета на землі - бути пророком, ясновидцем. Поет мав пізнати велику таємницю Всесвіту і оповісти про неї людям.

3. Поет не мав права бути буденним, йому визначено побачити "вічне життя, тому його душа мала триматися якнайдалі від загалу".

4. Поезія - магічна сила, інтуїція, багата фантасмагорія.

5. "Поезія завжди мала йти вперед до незвіданих висот і невідкритих глибин..."

17. Ідейно-художня своєрідність драми-феєрії «Синій птах» М. Метерлінка.

"Синій птах" - одна з найбільших за обсягом п'єс Метерлінка - шість дій на дванадцять картин. Автор старанно, з багатьма подробицями виклав не лише те, якими мали бути декорації кожної картини, а й як слід вигадливо одягти численних персонажів, яких у цій романтичній казці понад сімдесят. До того ж деякі з них досить незвичні, як, наприклад, Нежить, Дух Бука, Найситніше Блаженство або Король Дев'яти Планет.

Вистава мала бути наївною, простою, легкою, радісною, як сон десятирічної дитини, і в той же час - грандіозною, бо вона мала втілювати мрію великого поета. Вона покликана захоплювати дітей і пробуджувати серйозні роздуми у дорослих.

Сам сюжет твору нескладний. Дочка і син Дроворуба у різдвяну ніч засинають у своїх ліжках і побачили один прегарний сон. До них з'явилася маленька стара жінка у зеленій сукні й червоному ковпачку, одноока і кульгава. Це Фея Берилюна, яка послала дітей на пошуки Синього птаха. Він був їй потрібен для дуже хворої онуки. Сама Фея не могла покинути свого горщика із супом, що варився в печі. Ось чому вона відрядила на пошук дітей, давши їм чарівний зелений капелюшок з діамантом, який чудодійно повертав людям здатність бачити сутність речей, душі, всього, що їх оточувало, наділяло їх отим "ясновидінням", тією проникливістю, що за зовнішністю, за оболонкою осягало справжнього, найголовнішого.

Метерлінк глибоко переконаний у тому, що Людина мала високе призначення у житті: вона повинна залишити після себе слід на землі. Про це свідчила відповідь дитяти на запитання, що будуть робити діти, які сплять: "Вони самі цього ще наразі не знають, та вони неодмінно повинні з чимось прийти на землю - з порожніми руками туди не пускають...".

Допомогу дітям надали найпростіші речі, які їх оточували, - Хліб, Вода, Вогонь. І вони у своїй хатині знайшли щастя у простому: у свободі від заздрощів, у добрих Блаженствах і Радощах - Блаженстві Бути Здоровим, Радості Бути Добрим, Материнській Любові, Блаженстві Дихати Повітрям, Радості Бути Справедливим, Радості Довершеної Праці, Блаженстві Любити Батьків і Великій Радості Любити, Блаженстві Весни. І в житті "у кожній хаті, де живуть з відкритими очима, усі дні тижня - немов неділі", треба лише уважніше придивитись, "розкрити очі до найпотаємніших глибин душі". У такому розумінні життя - великий гуманізм Метерлінка, письменника з ніжним і лагідним серцем.