1.2. Завдання, проблеми та доцільність використання економіко-математичного моделювання в аналізі інвестиційної діяльності підприємств

У ринкових умовах господарювання економіко - математичні методи та моделі є важливим інструментом для покращення повноти знань про кількісні та якісні характеристики економічних процесів. Основними причинами швидкого поширення методів економіко-математичного моделювання називають різке ускладнення сучасної економічної практики, викликане високим рівнем розвитку виробництва, вимогами підвищення ефективності використання природних ресурсів, зростанням темпів науково-технічного прогресу [5].

Появу математичної економіки пов’язують із роботами У.Петті, який запровадив кількісні методи оцінки економічних категорій та цим самим заклав основи економічної статистики. Однак у XIX ст. та на початку XX ст. математичні методи все ще відігравали лише допоміжну роль в економічних дослідженнях. Так відомий економіст А.Маршалл у передмові до своєї основної праці „Принципи економічної науки” [10] зазначав, що головною метою використання математики в економічних проблемах полягає в тому, щоб з її допомогою дослідник міг швидко, коротко та точно записувати деякі свої думки та переконатися у наявності достатніх підстав для своїх висновків.

В середині XX ст. економісти-науковці все більше уваги приділяли не лише математичному опису економічних процесів, а їх економіко-математичному дослідженню та використанню отриманих результатів для впливу на економічну систему.

Вагомим поштовхом до поширення використання математичного апарату при прийнятті економічних рішень стала поява електронно-обчислювальної техніки. Її застосування дало можливість суттєво збільшити швидкість розрахунків. Це в свою чергу дозволило оцінювати альтернативні варіанти господарських рішень. Аналіз варіантів зумовив необхідність формалізації показників ефективності, дослідження причинно-наслідкових зв’язків. Застосування електронно-обчислювальної техніки викликало необхідність точного опису системи, що аналізується. Найбільш підходить для такого опису мова математики, за допомогою якої можна не лише описати, а й проаналізувати властивості системи, оцінити її ефективність з допомогою певних показників та прийняти оптимальне рішення щодо управління нею. Таким чином виникла необхідність побудови економіко-математичних моделей, розробки математичного інструментарію їх аналізу для розв’язку поставлених задач, методології аналізу відповідності побудованих моделей системі та створення відповідного програмного забезпечення для застосування результатів економіко-математичних досліджень на практиці.

Математичне моделювання, як універсальний інструмент аналізу, дозволяє здійснювати більш високий рівень формалізації та абстрактного опису найбільш важливих елементів і зв’язків економічних систем та об’єктів, оцінювати форму та параметри залежності їх змінних; отримувати нові знання про об’єкти; визначати найкращі рішення в тій чи іншій ситуації; формулювати висновки, що відповідають досліджуваному об’єкту; компактно викладати основні теоретичні положення.

Моделювання, як засіб пізнання, знаходиться між логічним мисленням та реальним економічним об’єктом чи процесом і пов’язує мислення та реальну дійсність. Модель завжди є певним наближенням до реального об’єкту. Процес її складання є одним із складних та творчих моментів дослідження економічних процесів. Оскільки числові методи реалізації економіко-математичних моделей все ще є досить обмеженими, то досліднику доводиться спрощувати модельовані системи, обираючи раціональну геометрію моделі та відображаючи лише найбільш суттєві фактори впливу на ефективність функціонування об’єкту дослідження. Однак при такому спрощенні необхідно слідкувати за її відповідністю (адекватністю) реальній дійсності, оскільки відхід від реального стану зменшує цінність моделі та може спричинити до отримання неточних результатів. Адекватність означає, що вимоги точності, повноти, істинності моделі виконано не цілковито, а лише в достатньому обсязі для досягнення мети [39]. Проблема адекватності моделі об’єкту є однією з основних у моделюванні і вирішуватись вона повинна окремо в кожному конкретному випадку.

Не дивлячись на труднощі побудови, дослідження моделей має переваги над безпосереднім дослідженням економічних систем, а застосування деяких з них є просто необхідним через неможливість проведення експерименту чи його значну вартість.

Головними видами діяльності будь-якої економіко-виробничої системи є виробнича та інвестиційна. У широкому розумінні виробництво - це діалектична взаємодія безпосереднього виробництва, розвитку, обміну та споживання. У вузькому розумінні виробництво – це трансформація ресурсів у товари та послуги [39]. Необхідною умовою ефективного функціонування підприємства є здійснення виробничої діяльності на розширеній основі. Це можливо лише за умови здійснення ефективної інвестиційної діяльності, яку визначають як організаційну основу кругообігу інвестицій [17]. Вона включає широкий комплекс фінансових, управлінських, проектних, організаційних та науково-технічних робіт, основною метою яких є здійснення інтенсивного розвитку виробничого та фінансового потенціалу підприємства у відповідності до вибраної інвестиційної стратегії.

Багатогранні аспекти інвестиційної діяльності опрацьовуються з допомогою безперервного інвестиційного планування, в якому визначаються стратегічні напрямки розвитку підприємства, розробляються та аналізуються інвестиційні пропозиції, здійснюється адаптація існуючих виробничих процесів до нових економічних умов функціонування і т.д..

У перші роки після розпаду СРСР, на початку переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки набула поширення думка про недоцільність використання планування у господарській діяльності. Деякі економісти пов’язували недоліки економіки СРСР з тим, що вона була „плановою”. Однак ознайомлення із науковими досягненнями закордонних економічних шкіл показує, що планування є невід’ємною частиною як діяльності загалом, так і здійснення процесу інвестування. Більш того планування в умовах ринкової економіки здійснюють на суттєво вищому науковому рівні, а основні проблеми „планової економіки” перш за все виникали через низьку якість планів.

Згідно концепції німецького професора Д.Хана планування – це спрямований у майбутнє систематичний процес прийняття рішень [12].

У науковій літературі, як правило, наводять три основні характеристики щодо рішень у плануванні [1, 32]:

• планування – це попереднє прийняття рішення;

• потреба в плануванні виникає тоді, коли досягнення бажаного стану залежить від декількох взаємопов’язаних рішень, тобто від системи рішень;

• процес планування напрямлений на досягнення у майбутньому бажаного стану (станів), який не виникне сам по собі.

Процес планування є надзвичайно складним, оскільки включає комплексний аналіз ендогенних та екзогенних змінних, та, одночасно, має велике значення, оскільки від його якості залежить результат діяльності підприємства. Розробка якісного плану ускладнюється динамічними змінами умов діяльності, виникненням факторів, яких не було раніше. Із зростанням рівня невизначеності та складності досліджуваних процесів стає очевидним, що роль економіко-математичного моделювання в процесі прийняття управлінських рішень зростає.

У 50-60 роках минулого століття у капіталістичних країнах спостерігався справжній бум у сфері розробки та аналізу економіко – математичних моделей планування та управління. Причиною цього стали:

• перехід до розгляду підприємств, як відкритих систем;

• зростання складності, динамічності та невизначеності навколишнього середовища післявоєнних років;

• перехід від поточного до довгострокового планування (стратегічного планування);

• науково-технічний прогрес.

Приблизно до кінця 50-тих років двадцятого століття методи планування базувались на екстраполяції існуючих структурних характеристик та тенденцій розвитку підприємства при внесенні в екстраполяційні моделі деяких оцінок майбутнього [1]. Характерною рисою екстраполятивного планування було те, що цілі на перспективу в більшості випадків виражалися кількісно збільшенням показника виробничої та збутової діяльності. Увага акцентувалася на оцінці потреби у ресурсах, складанні та оптимізації бюджету організації. Надзвичайно популярними були екстраполяційні моделі прогнозування ринку, а найбільші досягнення того часу пов’язують із розробками комплексних фінансових моделей діяльності підприємств. Однак з часом виявились і серйозні недоліки таких методів довгострокового планування. Головним із них було перенесення минулих закономірностей розвитку та структурних характеристик системи на майбутній період. На практиці почастішали випадки розбіжностей між отриманими з допомогою моделей даними та дійсністю, що призвело до критики екстраполяційних методів прогнозування [5].

Така ситуація спричинила новий поступ у розвитку економіко-математичних методів та моделей: моделі почали створювати за принципом переходу від майбутнього до минулого, а не від минулого до майбутнього як це було у екстраполяційних моделях [5]. Планування перетворилось із довгострокового у стратегічне, а основний акцент було перенесено на аналіз зовнішнього середовища функціонування підприємства, ризику діяльності, прогнозування грошових потоків. До нових методів, що почали використовувати в межах стратегічного планування на підприємстві слід віднести: метод сценаріїв, метод чутливості реагування, методи, що базуються на теорії ймовірності, портфельний аналіз, ситуаційний аналіз, метод експертних оцінок та ін.. Починаючи із 70-тих років XX ст. ці математичні методи аналізу, планування та управління стали невід’ємним атрибутом у процесі господарської діяльності більшості підприємств, що діють в умовах ринкової економіки.

Розвиток радянської математичної економіки відбувався в умовах командно-адміністративної економіки. Основною метою господарської діяльності було зниження витрат та відповідно зростання доходів. Тому набули поширення методи математичного програмування, теорії оптимізації, тобто такі, які базуються на умовах повної визначеності. Метою будь-якого економіко-математичного дослідження була раціоналізація виробництва, яка мала призводити до підвищення ефективності праці, зниження витрат ресурсів, економії часу, тощо. З початку 60-тих років майже у всіх підрозділах економіки почала застосовуватися концепція вибору оптимального рішення на основі чисельного аналізу економіко-математичних моделей із використанням електронно-обчислювальних машин. На початку 70-тих років була розроблена концепція автоматизованих систем управління, яка дозволяла вирішувати задачі економічного прогнозування, поточного та операційного планування, обліку та аналізу виконання планів. Однак попри значні переваги використання описаних методів виявились і їх суттєві недоліки. Однією із проблем було врахування організаційних та соціально-економічних факторів, оскільки не завжди вдається їх формалізувати, а використання моделей в ситуаціях повної визначеності передбачає використання формалізованих даних.

Використання економіко–математичних методів та моделей є необхідною умовою прийняття ефективних інвестиційних рішень на сьогоднішньому етапі розвитку науки та практики. У науковій літературі останніх років все частіше можна зустріти думку про те, що методи та моделі аналізу інвестиційних процесів утворюють окремий напрямок наукових досліджень. У праці І.В.Огірка та Ю.О. Шульжика „Інвестометрія та державне управління” обґрунтовано необхідність використання нового наукового терміну „інвестометрія” [13]. Як зазначають автори, це не данина моді, а потреба часу. Складність та невизначеність процесу інвестування, чисельність зовнішніх та внутрішніх факторів впливу зумовлюють появу великої кількості методів та моделей, метою яких є надання інформації для прийняття ефективного управлінського рішення.

Метою інвестометрії є вивчення ризику та доходності інвестицій, з допомогою аналізу інвестиційних потоків в соціально-економічних системах, прогнозування та оцінка їх динаміки, через побудову економіко-математичних моделей та їх реалізації на ПЕОМ. Методами інвестометрії є сучасні економіко-математичні, інформаційні та комп’ютерні засоби аналізу для дослідження різних складних соціально-економічних систем [13].

Всю сукупність інвестометричних методів та моделей можна класифікувати за різними ознаками: за об’єктом вкладення засобів: моделі аналізу фінансових інвестицій та моделі аналізу реальних інвестицій; за періодом інвестування: моделі стратегічного планування, довгострокового та короткострокового планування; за ступенем агрегування об’єктів дослідження: макроекономічні та мікроекономічні; за метою моделювання: теоретико – аналітичні та прикладні; за характером відображення причинно-наслідкових зв’язків: детерміновані та стохастичні; за типом аналізу досліджуваних систем: дескриптивні та нормативні; за використовуваним інструментарієм: оптимізаційні та балансові; за методом врахування часу: статичні та динамічні.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники створили велику кількість економіко-математичних моделей для отримання розв’язків різноманітних задач управління інвестиційною діяльністю підприємства. В умовах зростаючої складності та інтенсифікації інвестиційних процесів економіко-математичне моделювання стало ефективним інструментом формування ефективних управлінських рішень.

Розроблені грамотно і на професійному рівні економіко-математичні моделі дозволяють:

• розв’язати задачі оцінки ефективності інвестицій, оптимізації планування та управління фінансово-інвестиційною діяльністю, відображаючи основні характеристики елементів економіко-виробничої системи та зв’язків між ними;

• своєчасно реагувати на зміни стратегічних та тактичних цілей, рівня ризику, обмежень на ресурси, залежностей між параметрами та адекватно коригувати плани й управлінські рішення;

• використовувати прогресивні комп’ютерні технології для забезпечення потрібної точності та своєчасності необхідних розрахунків.

Оволодіння інструментарієм інвестометрії дає змогу автоматизовано, обґрунтовано прогнозувати розвиток підприємництва, як соціально-економічної системи; розробляти шляхи ефективного керування ними; максимізувати економічний ефект діяльності; враховувати невизначеність та ризик; забезпечувати фінансову стійкість та платоспроможність підприємства; приймати ефективні управлінські рішення із застосуванням розроблених на ЕОМ моделей [13].