Серед компонентів природи біологічні відносяться до найбільш мінливих. Вони змінюються під дією природних процесів (астрофізичних чи геофізичних) і легко піддаються впливу господарської діяльності людини. Однак, як і в багатьох інших компонентах природи, залишаються ознаки чи рештки, за якими можна вияснити історію формування.

Рослинний покрив Львівської області формується впродовж останніх тисячоліть і специфіку його сучасних характеристик слід розглядати з врахуванням впливу зледенінь та міжльодовикових епох четвертинного періоду, сучасних трансформацій клімату, водного режиму грунтів, господарської діяльності людей, забруднення повітря, води, грунту.

Флора Львівщини сформована з елементів:

- північних (бореальних) — звідки «прийшли» представники хвойних тайгових лісів (смерека європейська, сосна звичайна, брусниця, квасениця);

- середньоєвропейських — з представниками широколистих лісів: дуба звичайного і скельного, граба, бука звичайного, явора; з хвойних: ялиці білої, а також багатьох трав'яних видів;

- південних степових (понтичних): ковила, типчак, тонконіг та ін.;

- гірських (монтанних) — сланкі форми вільхи, сосни, рододендрони.

Сучасний рослинний покрив області сильно змінений лісогосподарською та сільськогосподарською діяльністю людини: ліси, що займали більшу частину території, на всіх більш-менш придатних для сільсько-господарського обробітку поверхнях поступово вирубувались і замінялись орними угіддями, а в горах — лісопосадками деревних видів, що відзначаються швидким ростом і прямоствольністю (смерека). У зв'язку з цим можна твердити, що сучасний рослинний покрив в значній мірі не відповідає умовам природного саморозвитку. Лише на невеликих площах збереглися природні (умовно) ліси, а степова рослинність — на дуже обмежених ділянках. Краще збереглись лучні та болотні угрупування.

Лучна рослинність

Природні умови Львівської області є сприятливими для формування лучної рослинності: тут співвідношення кількості опадів та випаровування коливається навколо одиниці (як у лісостепу), а тому при господарській діяльності лісопокриті території легко трансформувати у лучні угіддя. Останні є необхідною умовою ведення сільського господарства, що зберегло їх від повторного заліснення чи перетворення у ріллю.

Найбільші площі займають низинні луки — на заплавах річок, низьких терасах, обширних зниженнях. Вони характерні для широких долин рік і западин чи котловин, якими так багате Мале Полісся. До осушення ці луки буяли багатою вологолюбною трав'яною рослинністю. Найбільш поширеними були осоки (звичайна, струнка і пухирчаста) та вологолюбне різнотрав'я.

Незначні перевищення на таких луках дуже добре позначались на зміні складу рослинних угрупувань. Низькі рівні, де грунтові води завжди утримувались близько до поверхні ростуть очерет, лепешняк, крупні осоки, хвощ болотний. На луках, сформованих на торфовищах, травостої складаються з менш вимогливих до мінерального багатства грунту представників: дрібні осоки (жовта, сиза), пухівка, ситники. На дуже низьких рівнях лук з мінеральними грунтами, в яких місяцями затримувалась вода після весняних розливів та дощів, панівне місце займає осока купинчаста, у якої купини з власних кореневищ дозволяють рятуватися від затоплення. Зауважимо, що висота купин прямо вказує на висоту рівня води під час затоплення.

Після проведення осушувальних робіт (проведені вони практично у всіх річкових долинах і низьких рівнях) рослинний покрив вимушений швидко трансформуватися, бо різко змінився водний режим, а з ним щільність, мінералізація, хімічні властивості грунтів, на яких вони розвивалися. Вологолюби пригнічуються і щезають з травостою, а їх місце займають сіяні трави або бур'яни (осот лучний, кропива, кінський щавель, гірчак і ін.).

Вражаюче засмічення лук бур'янами спостерігається у Передкарпатті, у найширшій частині долини Дністра, де площі часто не викошуються. Тут масово поселилися осот, іван-чай, золотушник, гадючник, які є добрими медоносами, але привели до вилучення з використання сінокосних угідь.

Болотна рослинність збереглася у дуже мізерній кількості. У межах Малого Полісся переважали осоково-гіпнові, пухівково-осокові, і осоково-тростинові болота. Відомим є масив гіпново-журавлинового болота у долині річки Болотня. Більшість болотних масивів осушені.

Ділянки лук середнього за висотою і зволоженням рівня також мають рослинні угрупування змінені в сторону збільшення представників сухолюбних видів злакових: з'являються мітлиця тонка, костриця лучна і червона, трясучка, пахуча трава, білоус, а з бобових та різнотравних: конюшина лучна і повзуча, дзвінець, родовик, королиця, осот та інші.

На височинах Поділля луки поширені в днищах долин річок, а також на схилах межиріч. Це, переважно, післялісові луки. На схилах південної експозиції, що одержують багато сонячного тепла (Лиса Гора, Біла Гора, Білий Камінь), зустрічаються сухі луки з представниками степових видів (ковила, дзвінець, відкасник татарниколистий). Часто вони поєднуються з сухолюбними чагарниками: шипшиною, тереном, глодом та ін.

У Карпатах луки поширені у межах лісового поясу, на верхній межі лісового поясу, та вище неї. Луки, що розташовані у межах лісового поясу, як правило, післялісові, або на перелогах (на колишніх орних угіддях). Ці луки злаково-різнотравні (з кострицею, мітлицею, королицею), сухіші — з арнікою, вологіші — з купальницею європейською). Використовуються як високопродуктивні сінокосні угіддя. Луки з бідним (змитим) ґрунтовим покригаом і пасовища вкриті біловусниками.

Луки, що розташовані на верхній межі лісу, також післялісові, але повторно ліс на них самосівом майже не відроджується: тут для лісоутворення важкі «природні умови (вітер, холод), а антропогенна діяльність робить його неможливим: молоді самосівні деревця скошуються або підрубуються.

Основу травостою цих лук складає костриця, а різнотрав'я тут дещо бідніше. При використанні безлісих площ під пасовища масово поширюються біловус стиснутий — важкий для сінокосіння та стравлення худобою.

Луки на справжніх полонинах (вище межі лісу) також складені переважно костричниками, біловусниками, але з домішками субальпійськими — жовтозіллям субальпійським, перстачем золотистим, шафраном Гейфеля, підсніжником звичайним, сольданеллою, нечуйвітрами. Особливістю гірських лук у Львівській області є поширення чорничників і брусничників.

Рослини водойм (ставів, каналів, рік) складають специфічні поєднання, видовий склад яких тісно пов'язаний з глибиною водойми, її прогрітістю літом, промерзанням зимою, чистотою води, характером днища (пісок, мул, глина, торф), швидкістю течії та іншими умовами.

У чистих і глибоких ставах завжди можна зустріти водну лілію білу і жовту, стрілолист. У мілких ставах та великих каналах багато тілорізу. Вузькі канали зарослі лепешником, рогозою, очеретом.

Своєрідні угрупування створюють рослини, що ростуть на берегах водойм. Найбільш типовими для берегів рік та каналів є верболози, очерет (на низьких берегах), а також, гадючник, іван-чай, осот, кропива та інші високорослі рослини.

Барвінок малий

Барві́нок мали́й (Vinca minor L.; місцеві назви — зелеіпіа, могильник, барвін-зілля, хрещатий барвінок) — рослина родини Барвінкових (Apocynaceae) роду Барвінок (Vinca). Барвінок малий — вічнозелений півкущик 30-60 см заввишки.

Кореневище — тонке, горизонтальне, до 70 см завдовжки. Стебла барвінка — повзучі, розгалужені, у вузлах укорінюються. Листки — супротивні (З-7 см завдовжки, 2,5 см завширшки), еліптичні, шкірясті, вічнозелені, голі, зверху блискучі, по краях гладенькі. Квітки — двостатеві, правильні, пазушні, поодинокі, на довгих квітконосах. Оцвітина — подвійна, п'ятичленна. Чашечка зрослолиста, частки її ланцетні, голі, віночок синій, трубчасто-лійкоподібний (до 25 мм у діаметрі), трубочка віночка завдовжки до і2 мм. Тичинок п'ять, маточок — дві, зав'язі верхні. Плід складається з двох видовжених, стрічкоподібних листянок.

Барвінок малий росте у листяних лісах, переважно в грабових або в грабово-дубових, часто утворює суцільні зарості на десятках гектарів. Тіньовитривала рослина.

Період цвітіння — у травні — червні.

Культивують у парках, на кладовищах. Основні заготівлі провадять у Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській, Хмельницькій і Вінницькій областях,

Конвалія звичайна

Конвалія звичайна (лат. Convallaria majalis L.) — багаторічна квітуча рослина. Назва роду з латини конваллярія майяліс (лат. Convallaria majalis) означає: «лілія долин, квітуча в травні».

Трав'яниста багаторічна рослина (10-25 см заввишки) з довгим розгалуженим, повзучим кореневищем і пучками коренів. Квітконосне стебло голе, прямостояче, безлисте, оточене при основі трьома-шістьма бурими піхвами. Листки прикореневі, звичайно їх два, зрідка один або три, довгасто-овальні або еліптичні, великі (10-16 см завдовжки, 4-6 см завширшки) . Основа листка клиноподібна, у зовнішнього листка вона переходить у довгу піхву, яка обволікає стебло і черешок внутрішнього листка. Квітка зібрана на верхівці стебла в однобічну 6-10-квіткову китицю. Квітконіжки при основі з коротким плівчастим приквітком. Квітки правильні, з простою округло-дзвоникоподібною, білою, шестизубчастою оцвітиною (до 10 мм у діаметрі). Тичинок шість, маточка одна, стовпчик один, зав'язь верхня. Плід — малонасінна червона ягода. Плоди конвалії поїдається птахами, і насіння конвалії переносяться в шлунку птахів на далекі відстані.

Росте конвалія в мішаних і листяних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні.

Мак дикий

Мак дикий (лат. Papaver rhoeas; мак польовий, мачок, мак-самоciйка) — однорічна відстовбурченоволосиста трав'яниста рослина родини макових.

Стебло прямостояче, розгалужене, до 80 см заввишки. Листки чергові, перисторозсічені, з видовженоланцетними, надрізанозубчастими частками, з яких верхівкові довші за бічні. Квітки великі, двостатеві, правильні, чотирипелюсткові, одиничні на вершку стебла; пелюстки яскраво-червоні з чорною плямою біля основи. Цвіте у червні — серпні. Плід — широкоеліпсоїдна коробочка.

Росте як бур'ян на полях, межах, уздовж доріг, на кам'янистих схилах, засмічених місцях.

Квітки маку дикого містять алкалоїди (коптизин, реагенін, реадин, глауцин), вітаміни, пектини, слизі, дубильні і мінеральні речовини, антоціани. В головках маку є алкалоїди (коптизин, папаверрубін, реадин, сангвінарин), токоферол, жирні кислоти.