Розділ 1. Особливості застосування економіко-математичного моделювання в аналізі інвестиційної діяльності підприємств

1.1 Економічна сутність, мета та завдання інвестиційної діяльності підприємства

Інвестування є одним із найбільш важливих аспектів діяльності підприємства, метою якого є динамічний розвиток. Здійснення інвестицій забезпечує економічний ріст та розвиток окремих підприємств і, одночасно, є передумовою росту економічного потенціалу держави в цілому.

До дослідження проблем вкладення капіталу та його ролі у процесі розвитку економіки звертались багато зарубіжних та вітчизняних вчених. Найбільш знаними серед українських дослідників цих питань є М.А.Балудянський та М.І. Туган-Барановський.

М.А.Балудянський у своїх працях особливу увагу приділяв необхідності примноження капіталу нації, який би сприяв людині у процесі виробництва духовних та матеріальних благ і був запорукою розвитку держави. Основне правило діяльності, яке сприяє економічному зростанню держави М.А.Балудянський визначив так: „Примножуй промисли, щоб стало можливо через трудову діяльність великої кількості працелюбних людей пускати в оборот найшвидше найбільш можливу суму грошей” [50]. У своїй праці „О национальном богатстве” вчений зазначає, що „якщо нація споживає все вироблене своєю річною працею, то її капітал не примножується і вона не в змозі розпочати нові роботи, використовувати нові машини, тобто вона залишається у попередньому стані” [50]. Якщо ж народ споживатиме менше, ніж вироблятиме, то цей надлишок збільшуватиме капітал, що дасть можливість розширювати сферу виробничої діяльності, внаслідок чого примножиться народне багатство та відбуватиметься економічне зростання держави.

Новаторськими є економічні дослідження М. Туган-Барановського у побудові теорії криз та створеній на її основі теорії економічної кон’юнктури, у якій чільне місце займає інвестологія. Він розглядав накопичення капіталу та його вкладання у промисловість через призму функціонування ринкової економіки з її грошовим обігом, ціноутворенням, тощо. Без такого зв’язку інвестиційні процеси важко зрозуміти та належно пояснити [7].

Вчений вважав, що зростання капіталу та його нагромадження здійснюється безперервно, а вкладення капіталу у промислові підприємства та зумовлене цим розширення виробництва зустрічає постійний опір, який має бути подоланий накопичуваним капіталом. Внаслідок цього утворюється деякий обсяг вільного капіталу, який шукає для себе розміщення та не знаходить його через труднощі розширення виробництва. Нарешті вільного капіталу накопичується так багато, що опір промисловості долається. Капітал знаходить своє застосування, та настає доба промислового піднесення [6]. Перехід капіталу з потенційно-пасивного стану у активно-творчий стає поштовхом до економічного зростання. Цей погляд вченого був підтверджений розвитком ринкової економіки у ХХ столітті. Таким чином у своїх працях М.І.Туган-Барановський підкреслив визначальну роль інвестицій (розміщення капіталу) для зростання економіки держави.

Поява терміну інвестиції у вітчизняній науковій літературі була зумовлена ринковим реформуванням економіки країни. У період існування командно-адміністративної системи поняття інвестиції підмінялось поняттям капітальні вкладення. Капітальні вкладення радянськими економістами трактувались, як сума одночасних витрат на неперервне та планомірне збільшення обсягу основних та оборотних фондів та покращення їх структури [18]. Дане означення відповідає витратному підходу до визначення сутності інвестицій. Такий підхід підтримувався більшістю радянських науковців [6] і був логічним наслідком командно-адміністративної системи економічних відносин.

В межах витратного підходу процес здійснення капіталовкладень обмежується введенням в дію основних фондів. Поза розглядом залишаються народногосподарські результати капіталовкладень та значення кругообігу грошової форми основного капіталу.

Іншим підходом до визначення суті капітальних вкладень був ресурсний підхід, згідно якого капіталовкладеннями є фінансові засоби, призначені для простого і розширеного відтворення основних фондів у виробничій та невиробничій сферах [8]. Перевагою даного підходу було те, що на перше місце ставили грошову форму кругообігу вкладень. Таким чином відображалась логічна послідовність процесу відтворення капіталу.

Як синтез двох попередніх, у радянській літературі існував змішаний (синтетичний) підхід до визначення поняття капітальних вкладень. В межах цього підходу капітальні вкладення характеризувались як витрати на відтворення основних фондів, або як фінансові засоби з відповідних джерел, чи (з точки зору кінцевої мети) як введення в дію основних фондів [5].

Недоліками описаних підходів є:

• ігнорування мети здійснення капіталовкладень;

• статичне трактування капітальних вкладень, що базувалось на розгляді окремих етапів руху вкладень: в межах витратного підходу розглядали лише продуктивний етап, ресурсного – початковий грошовий етап.

Позбавленою першого недоліку була цільова концепція капіталовкладень, згідно якої “капітальні вкладення є засобом зростання суспільного виробництва і продуктивності суспільної праці за рахунок матеріалізації досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення галузевих і територіальних пропорцій господарства, посилення стимулюючої ролі невиробничої сфери з метою всебічного підвищення культурного рівня життя радянського народу” [8 ]. Як бачимо, мета вкладень мала соціальний характер і була визначена у відповідності до пропагованих радянських цінностей, однак поза увагою залишався економічний ефект, який є основою для зростання рівня життя населення.

Трансформаційні процеси в радянській економіці кінця 80-тих - початку 90-тих років призвели до перегляду економічної суті основних економічних категорій. Так Матькін Ю.А. визначив інвестиції, як вкладення фінансових та матеріально-технічних засобів у межах СРСР та за кордоном з метою одержання соціального, економічного та екологічного ефекту [102, с.20].

У незалежній Україні 18 вересня 1991 року Верховною Радою було прийнято Закон України “Про інвестиційну діяльність”, яким визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються у підприємницьку та інші види діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Це визначення відповідає міжнародному трактуванню поняття інвестиційної діяльності, як процесу вкладання ресурсів з метою отримання прибутку або соціального ефекту. У випадку отримання прибутку інвестиції розглядають як засіб збільшення капіталу, а у випадку отримання соціального ефекту – як засіб надання соціальних послуг, які у кінцевому результаті сприятимуть соціально-економічному розвитку [15]. Дане визначення інвестицій враховує їх динамізм, тобто розкриває взаємозв’язок процесу послідовного перетворення інвестиційних ресурсів у продукт інвестиційної сфери, а також дає гранично широку класифікацію інвестицій та об’єктів вкладення.

Наведене визначення є тотожним розумінню категорії інвестиції в зарубіжній економічній думці, однак і тут існує багато модифікацій поняття інвестицій, які зумовлені специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій.

Австрійською школою граничної корисності інвестиції трактуються як “...акт обміну сьогоднішнього задоволення певної потреби на очікування задовольнити її в майбутньому з допомогою інвестованих благ” [10]. Термін очікування відображає двоїстий характер рішення, пов’язаного з вкладенням капіталу: часовий аспект, оскільки очікування відноситься до майбутнього, та його характеристику як заклад, оскільки очікування може не здійснитися.

Дж. Кейнс розглядав інвестиції, як “...поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду” [7]. Інвестиції Дж. Кейнс ототожнював з нагромадженням, а нагромадження, в свою чергу, визначав як частину доходу за даний період, яка не була використана на споживання.

Джон Р. Хікс у своїй роботі "Вартість і капітал" також ототожнює поняття інвестиції та нагромадження. Однак він зазначає, що величина нагромадження та, відповідно, інвестицій, залежить від визначення поняття доходу. Різні визначення доходу знаходяться на різних “рівнях” та дають можливість враховувати різні фактори. Лише між визначеннями нагромадження та інвестування, що відповідають одному і тому ж визначенню доходу, може існувати відповідність [17].

Наведені визначення відображають сутнісну характеристику інвестицій: з одного боку, вони показують величину акумульованого доходу на цілі накопичення (тобто потенційну інвестиційну пропозицію), а з іншого боку, виступають у формі вкладень, що визначають приріст вартості капітального майна, тобто задовольняють певний інвестиційний попит.

Динамічний характер інвестицій передбачає розгляд цієї економічної категорії як процесу послідовних перетворень: цінності – вкладення – ефект. Практичні кроки з реалізації цього ланцюжка перетворень (тобто з реалізації інвестицій) являють собою інвестиційну діяльність [17].

Інвестиційна діяльність є об’єктивним процесом, який має свою логіку та розвивається поетапно відповідно до характерних йому закономірностей. До першого етапу належить перетворення цінностей у вкладення, тобто відбувається трансформація інвестиційних ресурсів в об’єкти інвестиційної діяльності. Другий етап охоплює перетворення “вкладення - приріст капітальних вартостей”, характеризуючи появу нової споживчої вартості. На останньому третьому етапі (“приріст капітальних вартостей - ефект (дохід)”) реалізується кінцева мета інвестиційної діяльності – отримання доходу від інвестування [17].

Продовживши логічний аналіз перетворень ми можемо спостерігати повернення інвестиційного циклу на вихідну позицію. Отримання доходу внаслідок здійснення ефективної інвестиційної діяльності дає змогу формувати нові інвестиційні ресурси. Таким чином, процес нагромадження цінностей (ресурсів) одночасно є наслідком інвестиційної діяльності та її необхідною передумовою. Це дає можливість здійснювати господарську діяльність на розширеній основі та відображає економічний зміст інвестицій, як вкладень результатів виробництва у його відтворення. Поняття інвестиційної діяльності в цьому випадку визначають як організаційну основу кругообігу інвестицій, яка включає широкий комплекс фінансових, управлінських, проектних, організаційних та науково-технічних робіт.

У вужчому розумінні під інвестиційною діяльністю розуміють процес обґрунтування та здійснення найбільш ефективних інвестицій, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства 14.

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується такими основними властивостями [14]:

• є головною формою реалізації економічної стратегії підприємства, забезпечення росту його операційної діяльності;

• обсяги інвестиційної діяльності є головним визначником темпів економічного розвитку;

• залежить від мети та завдань операційної діяльності підприємства;

• інвестиційній діяльності притаманні свої специфічні види ризиків, які об’єднуються поняттям інвестиційний ризик.

Головною метою інвестиційної діяльності підприємства є забезпечення реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Основу інвестиційної діяльності складає реальне інвестування, а в сучасних умовах для більшості українських підприємств воно є єдиним видом вкладення капталу.

Інвестиційна діяльність підпорядковується довгостроковим цілям розвитку підприємства і повинна здійснюватись із врахуванням певної перспективи, оскільки економічною суттю інвестицій є відмова від поточного споживання задля отримання доходів у майбутньому. Формування напрямків інвестиційної діяльності із врахуванням довгострокової перспективи розвитку у фінансовій літературі називають процесом розробки інвестиційної стратегії.

Існує два підходи до визначення терміну стратегія діяльності. Одні автори розглядають його, як процес формування системи довгострокових цілей та вибору шляхів їх досягнення 14; інші - тільки як “набір правил для прийняття рішень, якими підприємство керується у своїй діяльності або як засіб для досягнення цілі” 2. Слід погодитись із думкою І.А.Бланка, що більш логічним є перше розуміння поняття стратегії, яке включає як процес формування довгострокових цілей, так і процес розробки шляхів її реалізації. З врахуванням цих важливих положень автор дає таке визначення: під інвестиційною стратегією слід розуміти формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення 11.

Стратегічність діяльності полягає в спрямуванні всіх дій в єдине русло вибраної стратегії. Дане підпорядкування робить діяльність об’єкта прозорою та дозволяє інвестору ефективно управляти інвестиційною діяльністю через контроль за тим, щоб діяльність об’єкта постійно здійснювалась у відповідності з обраною стратегією та була забезпечена ресурсами у відповідності з прийнятою фінансовою політикою [13].

Добирати інвестиційну стратегію слід з огляду на ряд критеріїв, що визначають її доцільність [14, 16, 18]:

• узгодженість інвестиційної стратегії із загальною стратегією її економічного розвитку;

• узгодженість запланованих інвестицій із загальними економічними умовами зовнішнього для підприємства середовища;

• інвестиційна привабливість підприємства;

• узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

• ефективність, тобто узгодженість результатів та реальних витрат на їх досягнення;

• визначеність за термінами досягнення поставленої мети;

• стадія життєвого циклу підприємства;

• оптимальне поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків та невизначеності майбутньої діяльності.

Інвестиційна стратегія повинна бути орієнтована на довгострокові цілі та реалізовуватися в процесі поточної діяльності шляхом відбору відповідних інвестиційних проектів. Формування інвестиційної стратегії є складним творчим процесом, який базується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності та кон’юнктури інвестиційного ринку як в цілому, так і в розрізі його окремих сегментів. Цей процес здійснюється в полі перетину взаємних інтересів підприємства та його потенційного стратегічного інвестора, а інвестиції, в цьому випадку, є особливим товаром, який обертається на ринку [14].

Розробка інвестиційної стратегії знаходить свою конкретизацію у процесі формування інвестиційного портфеля підприємства, шляхом включення в його склад найбільш ефективних та надійних проектів та фінансових активів. На відміну від інвестиційної стратегії, формування портфеля є середньостроковим управлінським процесом, здійснюваним у межах стратегічних рішень та поточних фінансових можливостей підприємства.

Інвестиційний портфель – це цілеспрямовано сформована сукупність об’єктів реального та фінансового інвестування, призначена для здійснення інвестиційної діяльності в середньостроковому періоді відповідно до розробленої стратегії [7]. Портфель реальних інвестиційних проектів підприємства є більш капіталомістким, менш ліквідним та більш ризиковим, а також більш складним у керуванні порівняно із портфелем фінансових інвестицій. Ці фактори визначають суттєво вищий рівень вимог до процесу його формування.

Із врахуванням визначеної стратегічної цілі та характеристик інвестиційної діяльності підприємства формується система конкретних цілей побудови портфеля інвестицій підприємства. Найбільш вагомими серед них є [45]:

Забезпечення високих темпів росту капіталу. Реалізація такої цілі дає можливість забезпечити ефективну діяльність підприємства у довгостроковій перспективі.

Забезпечення високих темпів росту прибутку. Оскільки здійснення інвестиційної діяльності вимагає мобілізації значних обсягів фінансових ресурсів, включаючи позичені, то при формуванні портфеля проектів необхідно забезпечити необхідний рівень поточного прибутку, який би міг гарантувати платоспроможність підприємства.

Забезпечення мінімізації інвестиційного ризику. В процесі мінімізації ризику портфеля головну увагу слід приділяти мінімізації ризику втрати капіталу, а лише після цього мінімізації ризику втрати прибутків. Суттєвого значення також набуває проблема контрольованості ризику.

Забезпечення необхідного рівня ліквідності інвестиційного портфеля. Рівень ліквідності інвестиційного портфеля підприємства визначається інвестиційним кліматом країни, динамікою кон’юнктури інвестиційного ринку та специфікою діяльності підприємства.

Цілі прибутковості, ризику та ліквідності є значною мірою альтернативними: забезпечення високих темпів росту капіталу, як правило, досягається за рахунок зниження рівня поточної прибутковості; ріст вартості капіталу та рівня доходів супроводжується зростанням рівня ризику діяльності; забезпечення ліквідності часто перешкоджає включенню у портфель довгострокових проектів з високим рівнем прибутковості. Зважаючи на це, кожен інвестор повинен визначити пріоритети цілей інвестиційної діяльності, виходячи із умов зовнішнього та внутрішнього середовищ діяльності та власних переконань, і формувати інвестиційний портфель, керуючись обраними пріоритетами.

Відповідність інвестиційним ресурсам є обмежуючим фактором формування портфеля інвестицій і забезпечується вона шляхом формування ефективної структури інвестиційного портфеля, який повинен містити ті проекти, сумарна вартість впровадження яких не перевищує величини інвестиційних ресурсів підприємства у визначеному періоді.

Процес тактичного управління інвестиційною діяльністю знаходить своє найбільш детальне завершення в розробці та управлінні реалізацією інвестиційних проектів. Інвестиційний проект – це форма планування та реалізації інвестицій, він є невід’ємною складовою інвестиційної діяльності [18].

Економічний розвиток підприємства та його інвестиційна активність є взаємообумовленими процесами [48]. Висока інвестиційна активність досягається через збільшення реалізованих інвестиційних проектів у найбільш ефективних секторах матеріального виробництва та соціальної сфери. Саме ефективне інвестування формує виробничий потенціал та визначає конкурентні позиції підприємства на ринку. Тому велика увага науковців та практиків приділяється питанням формування ефективної інвестиційної діяльності підприємства, як запоруки успіху діяльності в даний час та в майбутньому.