2. Реалізація системного підходу до об’єктів діяльності, педагогічних об’єктів

Системний підхід – напрям у методології пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об’єктів як систем.

Системний аналіз – практичний засіб розв’язання складних комплексних проблем. Виник у 60-х рр. ХХ ст. для вирішення військово-стратегічних управлінських завдань, коли від одиниць озброєння слід було переходити до складних військово-технічних комплексів (систем). Одним з перших системний аналіз ввів у педагогіку Ф. Ф. Корольов.

У процесі розв’язання завдань (насамперед, управлінських) часто здійснюється вибір в умовах невизначеності, що обумовлено наявністю таких факторів, які неможливо оцінити кількісно (наприклад, в педагогічній сфері це – дії учнів, учителів, батьків учнів, педагогів позашкільних закладів освіти, громадських організацій, що впливають на виховання та ін.). Методи системного аналізу націлені:

– на пошуки та обґрунтування альтернативних варіантів розв’язання проблем;

– на виявлення основних чинників і масштабів невизначеності кожного з варіантів (альтернатив);

– на зіставлення (експертну оцінку) всіх варіантів за найбільш актуальними критеріями ефективності.

Як послідовність реалізації системного аналізу, можна привести план реалізації системного аналізу (рис. 2):

– постановка проблеми, визначення мети, формування критеріїв відбору перспективно результативних варіантів, критеріїв експертної оцінки;

Рис. 1. Структура процесу виховання

Рис. 2. План реалізації системного аналізу

– структурний аналіз досліджуваної системи;

– розробка концепції розвитку системи й проробка можливих варіантів.

Побудова математичної чи логічної моделі, тобто системи зв’язків між цілями, альтернативними засобами, середовищем та вимогами до ресурсів;

– безпосередній аналіз відібраних варіантів рішень та їх наслідків;

– вибір альтернативних засобів, за допомогою яких можна досягти мети, і які являють собою сукупність системних елементів чи стратегій. Визначення затрат ресурсів для системи. У процесі використання системного аналізу слід дотримуватися наступних принципів:

– процес прийняття рішень має починатися з виявлення та чіткого формулювання цілей на перспективу;

– проблему слід розглядати цілісно, як єдину систему і виявляти всі наслідки та взаємозв’язки кожного частинного рішення;

– обов’язковим є виявлення та аналіз альтернативних шляхів розв’язання проблеми;

– цілі окремих підрозділів (елементів системи) не повинні вступати в конфлікти з цілями всієї системи або відповідної програми реалізації. Системний аналіз може бути націлений на дослідження певних елементів, функцій системи, історії її розвитку тощо.

Тому системний аналіз може мати такі аспекти: компонентний, структурний, функціональний, інформаційно-комунікативний, генетичний (історичний), інтегративний та ін. (рис. 3):

Рис. 3. Аспекти системного аналізу

Системний підхід та системний аналіз широко використовуються у педагогіці та педагогічній діяльності.

Системний підхід спрямований на розкриття цілісності педагогічних об’єктів, виявлення в них різноманітних типів зв’язків та зведення їх у єдину теоретичну картину.

Системний аналіз застосовують для практичного розв’язання складних комплексних проблем навчання та виховання. Важливе місце відводиться системному аналізу в комплексі з використанням програмно-цільового методу, комп’ютерних технологій, насамперед, при розробці комплексних довгострокових програм щодо розв’язання найважливіших освітньо-виховних проблем.

Наприклад, систему вищої освіти України можна аналізувати на підставі різних чинників, зокрема через виявлення зовнішніх зв’язків освіти з різними підсистемами суспільства, с саме:

– між вищими навчальними закладами та закладами культури, спорту тощо за місцем їх розташуванням з метою організації спільної освітньої, культурної, виховної, спортивної, наукової та ін. діяльності;

– між вищими навчальними закладами та підприємствами, установами з метою виявлення потреби у професійних кадрах у різних галузях господарювання та створення системи розподілу випускників;

– між вищими навчальними закладами та органами місцевого самоврядування, закладами середньої освіти з метою виявлення контингенту осіб, яких можна навчати, та створення системи відбору абітурієнтів до навчальних закладів;

– міжнародне співробітництво вищих навчальних закладів у освітній, науково-технічній, методичній та іншій діяльності тощо. Причини багатьох безрезультативних спроб удосконалити педагогічну систему України, на жаль, полягають у несистемному, локальному підході до освітніх перетворень (наприклад, прагненні удосконалення лише одного складника, як от: змісту освіти, укріплення матеріально-технічної бази навчальних закладів, покращення матеріального становища педагога тощо).