3.Мазепинське бароко

До найвидатніших меценатів в історії України належав Іван Мазепа (1639 – 1709), гетьман Війська Запорозького (1686 – 1709), голова козацької держави. Мистецтво його часу називають козацьким бароко, а також мазепинським. У період правління І. Мазепи в Україні відносно нормалізувалась політична обстановка, тому розгорнулось активне будівництво. Фінансування І. Мазепи сприяло побудові великої кількості храмів. Конструктивне і художнє вирішення цих монументальних споруд набуло специфічного вигляду – національного стилю, зокрема у декорі з’являються «державницькі» елементи – герби, вензелі, тризуби. Характерною особливістю храмів стали ярусність, грушеподібна форма куполів, розташованих по осі «схід – захід» у трикупольних церквах і по хресту – у п’ятикупольних. Конструкцію давньоукраїнського п’ятизрубного храму було об’єднано з типом барокової базиліки, а основний мистецький вияв полягав у мальовничому зовнішньому декоруванні бароковими скульптурними орнаментами. Їх мотиви були перейняті з давньої народної орнаментики. Велике значення приділялося і досягненню гри світла та тіні.

Гетьман І. Мазепа та його однодумці прагнули до відродження культури Київської Русі і намагалися створити величний «державний» стиль. Тому храми втратили традиційну українську пірамідальність і набули монументальних кубічних форм, пожвавлених масивними фронтонами. Фондований гетьманом І. Мазепою новий тип церкви за величчю і красою асоціювався з давньоруськими спорудами. Людина того часу, захоплено сприймаючи могутню споруду, духовно усвідомлювала повернення стародавньої слави Києва. Збудовані гетьманом собори, прямокутні у плані, з видовженими нефами, справляли монументальне враження. У цій архітектурі з використанням ордерної системи, фронтонів, пілястрів, колон демонстративно виявилось наближення до європейської архітектури. У цивільних будівлях «державний жанр» проявився в ускладненні їх планів і контурів, посиленні ролі фронтонів, появі мансардних дахів, галерей, насиченні фасадів дрібною пластикою. Мазепинська доба збагатилась низкою монументальних споруд, які гідно прикрасили Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин, Глухів. Серед будівничих доби гетьмана І. Мазепи виділяються імена віленського німця Йогана Баптиста, українців Мартина Томашівського та Анатаса Пирятинського, київських архітекторів Федора Старченка та Івана Зарудного.

Найбільш ранні та консервативні за своєю архітектурою взірці мазепинського бароко – храми «монастирського» типу. Як і козацькі церкви Гетьманщини, вони в основному двоярусні, але значно багатше декоровані й пластично ускладнені. Силует храму стає стрункішим і монументальнішим. У 1687 – 1706 рр. І. Мазепа власним коштом збудував такі церкви: Миколаївську на Печерську (її ще називають «Микільська»), Троїцьку церкву в Києво-Печерській Лаврі, Всіх Святих над Економічною брамою Лаври, Братську на Подолі, Вознесенську в Переяславі. На кошти І. Мазепи було зроблено реконструкцію найбільших давньоруських храмів, які століттями залишалися в руїнах, вони набули розкішних барокових форм, насамперед завершення цибулястими банями: це – Софія Київська, Михайлівський Золотоверхий собор, головна соборна церква Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври. Остання у 1695 –1696 рр. була розбудована: до трьох первісних нав додано ще дві бокові, із заходу над входом з’явилися пишно декоровані фронтони.

Наприкінці 17 ст. довкола Києво-Печерської лаври І. Мазепа побудував великі оборонні мури, всередині було зведено багато нових мурованих храмів. Вхід до Лаври прикрашали великі Святі та Економічні ворота, над останніми збудували церкву Всіх Святих(1696 – 1698) – п’ятибанну, у плані хрещату. Церква надзвичайно струнка і легка. Її стіни та вікна багато прикрашені пілястрами, витонченими скульптурними колонками, фігурними фронтонами. З південної сторони церкви – аркада (вхід до храму), що спирається на чотири колони, зверху вона має красивий фронтон із чудовим ліпним орнаментом.

До наших днів збереглася невелика, барокових форм, одноповерхова та прямокутна в плані Микільська церкваЛікарняного монастиря на території Києво-Печерської лаври. Товщина її стін – близько 1,5 м, зовні вони завершуються профільним карнизом. Аркоподібні вікна прикрашені складними профільними наличниками. Над вівтарною частиною храму здіймається один великий зверху грушеподібний купол синього кольору із золотими зірками. Барабан купола прикрашений ліпним рослинним орнаментом.

Коштом гетьмана І. Мазепи були добудовані кілька величних споруд, розпочатих його попередниками, – Троїцький собор у Чернігові та соборна церква Мгарського монастиря поблизу м. Лубни, розпочаті гетьманом І. Самойловичем у 1684 – 1687 рр.; у цьому ж монастирі велика церква Спаса; у Чернігові збудовано дзвіницю Борисо-Глібської церкви.

Гетьман фінансував не лише культове будівництво. На його кошти були споруджені новий корпус Києво-Могилянської академії, будинок київської ратуші, Чернігівський колегіум, мур навколо Києво-Печерської лаври та Софійського собору з вежами і брамами.

Після смерті гетьмана І. Мазепи ще протягом 30 років продовжували зводити будівлі у стилі «мазепинського бароко»: Митрополичий будинок Софійського монастиря (м. Київ, 1722 – 1757), Хрестовоздвиженський собор (м. Полтава, 1709), Собор Святого Духа (м. Ромни, 1742 – 1746), Вознесенський собор Флорівського монастиря (м. Київ, 1722 – 1732).