6. Міжнародний страховий ринок. Зарубіжна практика страхування (самостійно).

Впровадження міжнародних стандартів страхування в Україні - одне з важливих завдань і можливих напрямів входження страхового ринку держави у міжнародне страхове співтоварис­тво. Проте це можливо лише при врахуванні внутрішніх можливостей держави, пов'язаних з її економічним і політичним становищем, фінансовою стабільністю і законодавчою базою стра­хування. Залежно від економічного стану держави і фінансової стійкості страховиків буде фор­муватися і концепція страхування, тобто по суті визначатиметься рівень страхових гарантій з боку держави і окремих страховиків. При цьому страхові компанії можуть стати важливим ін­струментом в справі проведення реформ, оскільки страховики знають сильні і слабкі сторони клієнтів і мають певний досвід ринкових перетворень, вимушені постійно оцінювати ризики і прогнозувати страхові події та розробляти рекомендації по підвищенню ефективності роботи страховиків і страхувальників та по виконанню страхових зобов'язань згідно із укладеними до­говорами. Страхова діяльність у країнах Заходу нараховує вже більше 300 років.

Тема 5. Страхова організація.

План:

1. Види страхових організацій в Україні.

2. Структура страхових компаній.

3. Об'єднання страховиків та їхні функції

1. Види страхових організацій в Україні.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в економіці ринкового типу - надання страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним і фізичним особам.

Страховики можуть розрізнятися:

за належністю - приватні і державні (публічні). Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду), їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна в державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства.

Державна страхова компанія (ДСК). Організація державних страхових компаній здійснюється шляхом їхньої установи чи державою — націоналізації акціонерних страхових компаній і звертання їхнього майна в державну власність. Створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку. Ця форма організації страховика передбачена законодавством України і реалізована на практиці у виді декількох державних страхових компаній, що виконують схожу з кептивними компаніями роль для конкретного сегмента ринку страхувальників (медичне страхування іноземних громадян, що в'їжджають в Україну, обов'язкове страхування від нещасливих випадків на залізничному транспорті й ін.).

Урядові страхові організації (УСО) - некомерційні компанії, діяльність яких заснована на субсидуванні. Спеціалізуються на страхуванні від безробіття, страхуванні компенсацій робітникам та службовцям, а також на страхуванні непрофесійної працездатності. Здебільшого УСО звільнені від сплати державних, федеральних і місцевих податків. В Україні ця категорія страховиків не представлена.

Приватні страхові компанії належать одному власнику чи його родині. В Україні така форма представлена у виді акціонерних страхових компаній закритого типу чи повних (командитних) товариств або товариств із додатковою відповідальністю, причому в число засновників такої компанії повинно входити не менш трьох осіб (наприклад, членів однієї родини).

Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

У цілому ж основним критерієм створення у той час різних страховиків була база, на якій вони створювались. Відповідно до цього виділяють 4 типи страховиків:

перший тип - відносно великі страхові компанії (колись союзного значення) з широкою мережею периферійних філій, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб;

другий тип - комерційні страхові організації, що створені на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР;

третій тип - страхові компанії, що створені комерційними, торго­вельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами;

четвертий тип - "кептивні" страховики, створені при галузевих міністерствах, відомствах, підгалузях, сферах виробництва. Характерною особливістю цих компаній був великий вплив на їх роботу відповідних міністерств, відомств, державних корпорацій.

Страхові компанії складають основу інституційної та терито­ріальної структури страхового ринку.

за інституціональною ознакою страхові компанії можуть бути створені як акціонерні товариства, товариства з додатковою відпо­відальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні товариства та товариства взаємного страхування.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять страхові компанії у формі акціонерних товариств. Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТзОВ).

По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.

Перспективнішими для страхового бізнесу є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку.

У закордонній практиці страхова компанія - це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариство, як правило, не створюються в формі державної власності. Водночас у багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС).

Однією з форм страхового захисту сьогодні є товариства взаємного страхування (ТЕС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники ТВС одночасно виступають і як страховики, і як страхувальники. Головним принципом їх діяльності є солідарна відповідальність кожного перед кожним у межах товариства. Форма організації страхового фонду на основі централізації засобів за допомогою пайової участі його членів. Учасник товариства взаємного страхування одночасно виступає як страховик і страхувальник. У сучасних умовах в індустріально розвинутих країнах сфера діяльності ТВС концентрується переважно в області особистого страхування. Перевищення доходів над витратами ТВС йде в першу чергу на поповнення резервних фондів. Залишок засобів може бути розподілений у формі дивіденду між пайовиками чи у формі зменшення суми страхової премії, що підлягає сплаті в наступному році.

Серед вітчизняних страхових компаній вирізняються кептивні стра­хові компанії, сферою діяльності яких є захист інтересів засновників. Як правило створюються кептиви потужними виробничими підпри­ємствами, корпораціями або фінансово-промисловими групами, пред­ставленими банками, пенсійними та інвестиційними фондами та іншими фінансово-кредитними установами, їх на сьогодні більшість. Переваги їх в тому, що вони охоплюють великий потенційний сегмент страхового ринку, який обслуговується корпоративним страховиком, а проникнення конкуруючих страхових компаній на цей сегмент є майже неможливим. Основний недолік - однорідний склад страхового портфеля, що спричинює негативний вплив на фінансову стійкість страховика. Діяльність кептиву безпосереднім чином пов'язана з комерційними банками, пенсійними й інвестиційними фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами, що функціонують у системі багатопрофільних концернів чи фінансово-промислових груп. Ці фінансові і банківські структури звичайно виступають засновниками кептиву. На українському страховому ринку кептивні страхові компанії представлені в достатній кількості, що визначається привабливістю роботи на ізольованому ринку страхувальників і можливістю уникнути конкурентної боротьби з іншими страховиками.

За територією обслуговування (географічною ознакою) страхові компанії можна поділити на: місцеві, регіональні, національні та транснаціональні (міжнародні).

В Україні досі немає транснаціональних страхових компаній. Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно для страховиків - адже ризики територіальне розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток.

За характером виконуваних операцій (за спеціалізацією) виділяють такі страхові компанії:

спеціалізовані, котрі спеціалізуються на тих чи інших видах страхування, наприклад, страхування життя, страхування наземного транспорту, медичного страхування тощо;

універсальні, котрі здійснюють різні види страхування, наприклад, майнове, авіаційне, наземного транспорту, від нещасних випадків, медичне таін.;

перестрахувальні, котрі здійснюють перестраховування найбільш великих і небезпечних ризиків.

За розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко-економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють: великі; середні та малі страхові компанії.

У вітчизняній практиці визначення рейтингу страховиків здійснюється переважно за такими показниками: власні кошти; страхові резерви; страхові платежі; рівень виплат; обсяг страхової суми, переданої в перестрахування; рівень платоспроможності; кількість діючих договорів страхування.

Учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайтери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).