1.5. Теми рефератів1
Порівняльна характеристика різних теоретичних концепцій капіталу підприємства.
Проблематика розмежування функціональних обов’язків фінансиста (фінансового менеджера) та бухгалтера на вітчизняних підприємствах.
Місце фінансових служб в організаційній структурі підприємств: вітчизняна практика та зарубіжний досвід.
Різні підходи до класифікації джерел та форм фінансування підприємств.
Аналіз джерел фінансування українських підприємств.
Світові тенденції у галузі фінансування суб’єктів господарювання.
Практичні аспекти використання концепції оптимізації портфеля інвестицій (Г. Марковіц).
Практичне значення моделі оцінки дохідності капітальних активів (САРМ).
Протиріччя та позитиви теореми іррелевантності (Міллер, Модільяні).
Інформаційна асиметрія між учасниками фінансових відносин: причини та наслідки.
Концепція принципал-агент відносин та її практичне значення.
1.6. Програмні питання для самостійного вивчення теми
Конкретний та абстрактний капітал підприємства.
Фінансова, операційна та інвестиційна діяльність підприємства.
Фінансова діяльність у системі функціональних завдань фінансового менеджменту підприємства.
Організаційні аспекти фінансової діяльності підприємств.
Класифікація форм фінансування.
Теоретичні джерела фінансової діяльності підприємств.
Класична теорія фінансування: основні акценти та проблеми.
Неокласичні концепції управління фінансами підприємств.
Неоінституційний підхід до регулювання фінансових відносин.
Концепція максимізації вартості капіталу власників (Shareholder-Value-Konzept).
1.7. Рекомендована література
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, 1999. — Т. 1. — С. 11—51.
Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 11—55.
Фінанси підприємств: Підручник / За наук. ред. А. М. Поддєрьогіна. — 5-те вид. — К.: КНЕУ, 2004. — С. 5—22.
О
СОБЛИВОСТІ
ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
СУБ’ЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ РІЗНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ
ФОРМ
2.1. Методичні вказівки до вивчення теми
Вивчення теми «Особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу» має на меті формування у студентів базової теоретичної підготовки та практичних навичок щодо обґрунтування вибору організаційно-правової форми ведення підприємницької діяльності в рамках визначеної місії та фінансової стратегії підприємства як одного із чинників забезпечення його конкурентоспроможності у короткостроковому та довгостроковому періодах. Вивчення даної теми передбачає опрацювання системи проблемних питань, які можна об’єднати та узагальнити за такими напрямами:
критерії вибору організаційно-правової форми бізнесу;
особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання без створення юридичної особи;
особливості фінансової діяльності господарських товариств;
фінансова діяльність приватних підприємств та кооперативів;
фінансова діяльність державних та казенних підприємств;
особливості організації підприємницької діяльності з участю іноземного капіталу;
фінансування спільної діяльності суб’єктів господарювання на основі договорів кооперації.
При вивченні теми з метою кращого її засвоєння доцільно повторити матеріал попередньої теми курсу, а також курсів «Господарське право» та «Фінанси підприємств», які є теоретико-методологічною основою перелічених вище питань.
Для адекватного сприйняття матеріалу теми важливо визначити критерії, за якими здійснюється обґрунтування вибору організаційно-правової форми ведення підприємницької діяльності. Так, приймаючи рішення щодо правової форми організації бізнесу, необхідно враховувати такі:
Порядок створення суб’єкта господарювання обраної організаційно-правової форми. Цей порядок передбачає дотримання вимог щодо кількості засновників суб’єкта господарювання, їх складу, а також відповідальність власників за зобов’язаннями такого підприємства.
Можливості участі власників в управлінні діяльністю суб’єкта господарювання та контролю за нею.
Можливості фінансування, тобто особливості доступу підприємства на ринок капіталу для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою фінансування його операційної та інвестиційної діяльності, у тому числі особливості залучення власного й позичкового капіталу. Дане питання є важливим насамперед для великих підприємств, що потребують значних обсягів фінансових ресурсів.
Умови переходу права власності та правонаступництво, що визначає порядок і затратність процедури виходу зі складу учасників суб’єкта господарювання або ж набуття права власності.
Умови оподаткування суб’єктів господарювання, що залежать як від правової форми організації підприємницької діяльності, так і сфери такої діяльності. (Передусім ідеться про можливості доступу до альтернативних способів оподаткування та тих чи інших податкових пільг.)
Величина накладних витрат, що формуються при створенні суб’єкта господарювання та при здійсненні поточної фінансово-господарської діяльності й визначаються особливостями організації управління таким суб’єктом господарювання, у тому числі управління його фінансами.
Законодавчі вимоги щодо здійснення різних видів підприємницької діяльності. Існують обмеження щодо вибору організаційно-правової форми для здійснення тієї чи іншої підприємницької діяльності, а також щодо суміщення різних видів підприємницької діяльності. Так, дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів України можуть отримати, наприклад, акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій. З іншого боку, страхова компанія, що здійснює страхування життя, не може здійснювати інші види страхування.
Інвестор може обрати правову форму для організації підприємницької діяльності, що заснована на приватній, або колективній, або державній (загальнодержавній власності та власності територіальної громади) формі власності. Підприємницька діяльність може здійснюватися без створення юридичної особи та/або із залученням іноземного капіталу (підприємство з іноземними інвестиціями). Як вітчизняна, так і світова практика свідчить, що домінуючою формою власності є колективна.
Суб’єкти господарювання можуть створювати об’єднання підприємств. У вітчизняній практиці об’єднання підприємств отримує статус юридичної особи, а взаємовідносини між об’єднанням та його учасниками регулюються чинним законодавством та статутними документами такого об’єднання. До основних видів об’єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.
Розглянемо особливості організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм з урахуванням їхніх переваг і недоліків.
Почнемо з найпростішої організаційної форми — підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Така підприємницька діяльність може здійснюватися на основі договорів про спільну діяльність або ж приватними підприємцями — фізичними особами (як громадянами України, так і громадянами інших країн, що не обмежені у правоздатності та/або дієздатності). Основними перевагами організації підприємницької діяльності без створення юридичної особи є відносна простота її заснування (зокрема, це стосується укладання договору для організації спільної діяльності юридичних осіб або проходження державної реєстрації для приватного підприємця), а також низький рівень накладних витрат, пов’язаних зі створенням такого суб’єкта господарювання. Крім того, для приватного підприємця, наприклад, існує можливість вибору режиму оподаткування — загальний режим оподаткування або один із альтернативних (сплата фіксованого податку придбанням торгового патенту або сплата єдиного податку).
Основні недоліки організації підприємницької діяльності у формі приватного підприємця такі:
суттєво обмежені можливості залучення додаткових фінансових ресурсів;
приватний підприємець несе необмежену відповідальність за зобов’язаннями, які виникли в результаті його підприємницької діяльності.
Суб’єкти господарювання можуть фінансувати спільні інвестиційні проекти чи окремі операції на підставі договорів про спільну діяльність без створення нової юридичної особи. Спільна діяльність — це господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи. Вона є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін згідно з письмовою угодою між ними. Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану зі створенням юридичної особи, можуть укладатися між двома або більше сторонами — як між резидентами України, так і між резидентами та іноземними інвесторами.
Підприємницька діяльність оформлена договором про спільну діяльність без створення юридичної особи, здійснюється: 1) контролюючим учасником (яким визнається сторона угоди, котра є учасником спільної діяльності і реалізує спільний контроль та управління цією діяльністю) та 2) інвестором спільної діяльності (яким визнається сторона угоди, котра є учасником спільної діяльності, але не здійснює спільного контролю за такою діяльністю). Відповідно, грошові та інші майнові внески учасників такого договору, а також майно, створене або придбане в результаті спільної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою власністю.
Безпосередній контроль та управління спільною діяльністю без створення юридичної особи може здійснюватися створеною радою з числа учасників (їх представників) договору про спільну діяльність або ж одним з учасників такого договору. У випадку, коли серед учасників договору про спільну діяльність є нерезидент, обов’язки з ведення справ можуть делегуватися лише учасникові угоди, що має статус резидента. Особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов’язані із забезпеченням спільної діяльності, від свого імені й сама набуває цивільних прав і несе обов’язки за договорами.
Підприємницька діяльність, оформлена договором про спільну діяльність, передбачає повну відповідальність учасників договору за зобов’язаннями, що виникли в результаті такої спільної діяльності. Безпосередньо процедура та порядок покриття витрат і збитків від спільної діяльності визначаються відповідним договором.
Організація поточної діяльності забезпечується особою, на яку покладено обов’язки з ведення справ, і, зокрема, включає: 1) організацію бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності; 2) організацію податкового обліку; 3) нарахування і сплату податків та інших обов’язкових платежів до бюджету відповідно до чинного законодавства тощо. Ця ж особа забезпечує розрахунки з учасниками договору щодо розподілу прибутку від спільної діяльності та нарахування відповідних податків (оподаткування дивідендів від участі у спільній діяльності).
Як уже згадувалося, учасниками договорів про спільну діяльність (договорів про кооперацію) можуть бути й іноземні інвестори. За таких умов договори про спільну діяльність підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування», що є підставою визнання вкладу іноземного партнера до спільно контрольованих активів як іноземної інвестиції. Це дає змогу застосовувати щодо останньої пільги, передбачені чинним законодавством. Наприклад, нерезидент при вивезенні доходів від спільної діяльності за кордон сплачує податок на репатріацію доходів у розмірі 15 % суми зазначеного доходу за рахунок такої виплати (з необхідним коригуванням ставки податку відповідно до ратифікованих двосторонніх міжнародних договорів між Україною та країною базування нерезидента).
Слід також звернути увагу на певні особливості організації та здійснення фінансової діяльності підприємствами з іноземними інвестиціями. Так, підприємством з іноземними інвестиціями визнається підприємство будь-якої організаційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого (за його наявності) становить не менше 10 %. Рівень відповідальності учасників підприємства — іноземних інвесторів за зобов’язаннями такого підприємства визначається особливостями організаційно-правової форми, в якій воно створене. Загалом підприємства з іноземними інвестиціями можуть створюватися шляхом (1) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами (спільна діяльність зі створення юридичної особи); (2) придбання корпоративних прав діючих підприємств; (3) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю. У першому та третьому випадках (а також у разі придбання корпоративних прав нової емісії) внесок іноземного інвестора до статутного капіталу суб’єкта господарювання, що здійснюється матеріальними цінностями, звільняється від сплати митних зборів і платежів (за умови, що таке майно не буде реалізоване третім особам на території України протягом трьох років) та ПДВ.
Підприємства, створені за участі іноземних інвестицій, а також об’єкти (результати) спільної діяльності на території України з участю іноземних інвестицій без створення юридичної особи, у тому числі на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво, спільну діяльність тощо, підлягають валютному регулюванню та оподаткуванню за правилами, установленими законодавством України з питань валютного регулювання та оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій, за винятком випадків, коли законами України встановлено пільговий порядок оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.
Підприємницька діяльність може здійснюватися у формі приватного підприємства, колективного підприємства, комунального або державного підприємства. Під приватним підприємством розуміється організація підприємницької діяльності у формі юридичної особи, що заснована на приватній власності окремого громадянина (у тому числі нерезидента) з правом найму робочої сили. У такому випадку фізична особа — засновник приватного підприємства є його повним власником (власником 100 % його власного капіталу), а також володіє правом на управління справами підприємства та отримання частки прибутку у вигляді дивідендів. Зауважимо, що у складі власників (засновників) приватного підприємства може бути лише одна фізична особа — інакше підприємство має бути реорганізоване в одне з підприємств колективної форми власності. Саме такими особливостями й обумовлені переваги та недоліки приватного підприємства як форми організації підприємницької діяльності.
До переваг приватного підприємства можна віднести максимальну участь власника в управлінні підприємством і, відповідно, практично повну відсутність проблеми агентських відносин; спрощену процедуру правонаступництва; обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства; можливість оплати внесків як у грошовій, так і в майновій формі. А серед недоліків, у свою чергу, можна назвати низький рівень мобільності прав власності, обмеженість залучення власного капіталу, а також «білі плями» нормативно-правового регулювання діяльності приватного підприємства тощо.
Згадані вище правові форми організації підприємницької діяльності придатні, переважно, для створення та функціонування невеликого (рідше — середнього) підприємства. Для організації ж великого та зорієнтованого на тривалий період функціонування бізнесу придатна, як свідчить світова практика, корпоративна форма господарювання, основана на колективній формі власності, — господарські товариства. Колективна форма власності виникає при (1) добровільному об’єднанні майна громадян та/або юридичних осіб; (2) викупу та/або безоплатного отримання трудовим колективом майна державного підприємства при його реорганізації; (3) реорганізація державних підприємств в акціонерні товариства (або інші форми господарських товариств) тощо.
Створення, функціонування та ліквідація господарських товариств в Україні регулюється відповідним законом, що передбачає можливість існування таких форм господарських товариств, як акціонерні товариства (відкритого та закритого типів); товариства з обмеженою відповідальністю; повні товариства; товариства з додатковою відповідальністю та командитні товариства.
Основні відмінності між різними видами господарських товариств проявляються переважно в рівнях відповідальності учасників товариства за зобов’язаннями товариства, що склалися в результаті його фінансово-господарської діяльності (рис. 2.1); у порядку заснування конкретної форми господарського товариства, у тому числі витрат на проведення такої процедури; у можливостях та обмеженнях входження до (виходу зі) складу учасників господарського товариства; в особливостях процедури правонаступництва тощо.
Рис. 2.1. Рівень відповідальності учасників господарських товариств
Під акціонерним товариством (далі — АТ) розуміється таке господарське товариство, статутний капітал якого поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. АТ відповідає за зобов’язаннями усім належним йому майном, тоді як відповідальність учасників товариства обмежена розміром їх участі у статутному капіталі АТ. Створення АТ відбувається шляхом об’єднання майна засновників та учасників товариства, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи незалежно від їх юрисдикції (резиденти та нерезиденти).
Серед інших особливостей фінансової діяльності акціонерних товариств необхідно відмітити такі:
формування статутного капіталу шляхом випуску та розміщення акцій дає змогу залучати капітал від дрібних та великих інвесторів;
високий рівень мобільності прав власності та спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;
можливість розміщення емісії серед необмеженої кількості інвесторів, значна частина яких не претендує на контроль над підприємством, концентрація функції управління у професійних менеджерів;
порівняно низький рівень інформаційної асиметрії.
Аналогічно до АТ, товариство з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) є суб’єктом колективної власності та має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами товариства. Засновники товариства (фізичні та юридичні особи) формують статутний капітал, розмір якого має бути не меншим суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам на дату державної реєстрації ТОВ. Товариство відповідає за зобов’язаннями усім належним йому майном, тоді як відповідальність учасників товариства обмежена розміром їх участі у статутному капіталі ТОВ. Створюється ТОВ шляхом об’єднання майна засновників та учасників товариства, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи незалежно від їх юрисдикції (резиденти та нерезиденти).
Серед інших особливостей, що переважно негативно характеризують фінансову діяльність товариства з обмеженою відповідальністю, необхідно зазначити затратність передання права власності на частки у товаристві та їх низьку мобільність, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними; можливість виключення учасника ТОВ на підставі одностайного рішення решти учасників у разі систематичного невиконання цим учасником своїх обов’язків або ведення ним діяльності, що перешкоджає досягненню цілей товариства; порівняно високий рівень інформаційної асиметрії, оскільки корпоративні права ТОВ, як і ряду інших господарських товариств (наприклад, закритих акціонерних товариств), не мають активного ринку вторинного обігу (як організованого, так і неорганізованого); необхідність погодження переходу права власності на частку у статутному капіталі ТОВ із іншими учасниками товариства; переважне право (але не автоматичне) вступу до товариства учасників за правонаступництвом. Процедура участі в управлінні фінансово-господарськими справами товариства визначає як переваги для учасника ТОВ, так і недоліки — реалізація права на участь в управлінні фінансово-господарською діяльністю підприємства здійснюється на основі участі у зборах власників, де останні мають пропорційну частці у статутному капіталі товариства кількість голосів. Однак визначення основних напрямів діяльності ТОВ, затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту відбуваються на основі одностайного голосування на зборах власників.
Поряд із суб’єктами господарювання, власники та учасники яких несуть обмежену відповідальність за зобов’язаннями товариства (АТ і ТОВ), в Україні можуть створюватися та функціонувати також господарські одиниці, організаційно-правова форма яких передбачає необмежений рівень відповідальності учасників підприємства за його зобов’язаннями. Такий рівень відповідальності учасників господарського товариства називають повною відповідальністю, а саме товариство — товариством з повною відповідальністю, або повним товариством.
Повним визнається таке товариство, всі учасники якого ведуть спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Установчий договір про повне товариство визначає основні положення щодо його створення: частки кожного з учасників у статутному капіталі, розмір, склад і порядок перерахування внесків, порядок та форма участі у справах товариства тощо. Серед інших особливостей, що визначають та обумовлюють особливості фінансової діяльності повних товариств, необхідно відмітити низьку мобільність та затратність передачі права власності на частки у товаристві, високий рівень ризику учасників; порівняно низький рівень інформаційної асиметрії та ускладнену процедуру правонаступництва за недостатнього рівня нормативно-правового врегулювання їх фінансової діяльності.
На противагу АТ і ТОВ (обмежена відповідальність учасників товариства за його зобов’язаннями), а також повного товариства (необмежений рівень відповідальності учасників товариства за його зобов’язаннями) товариства з додатковою відповідальністю і командитні товариства передбачають змішану форму відповідальності учасників.
Фінансова діяльність товариства з додатковою відповідальністю та нормативно-правове поле її здійснення багато в чому повторюють особливості, притаманні товариству з обмеженою відповідальністю і повному товариству, що пояснюється природою виникнення товариства з додатковою відповідальністю. Єдиною відмінністю є порядок відповідальності учасників товариства за його зобов’язаннями, що виникли у процесі його фінансово-господарської діяльності: учасники товариства відповідають вартістю майна, вкладеного до статутного капіталу товариства (аналогічно до ТОВ), та додатково частиною власного майна (аналогічно до повного товариства). Однак величина додаткової відповідальності, на відміну від повного товариства, обмежується чітко визначеною абсолютною величиною, яка зафіксована у статутних документах такого товариства.
У свою чергу, командитним товариством визнається таке господарське товариство, в якому поряд з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (комплементаріями), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства (вкладників або командитистів). В установчому договорі стосовно командитистів зазначаються тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок здійснення ними внесків. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати половини майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Управління ж справами командитного товариства здійснюється виключно учасниками з повною відповідальністю.
Окрім господарських товариств, особливості фінансової діяльності яких розглядалися вище, підприємницька діяльність зі створення окремої юридичної особи може здійснюватися у формі кооперативів. Кооперативом визнається юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. Засновниками і членами кооперативу можуть бути лише резиденти України. Для України мінімальна кількість учасників, що можуть заснувати й організувати кооператив, залежить від його виду і галузі діяльності. Кооператив має всі ознаки підприємства: самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, виконавчі органи тощо. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є його статут. Відповідальність кооперативу за власними зобов’язаннями, як і для всіх інших юридичних осіб, здійснюється всім належним йому майном, члени ж кооперативу відповідають за зобов’язаннями кооперативу тільки в межах свого пайового майнового внеску, якщо інше не передбачено статутом такого кооперативу. Слід пам’ятати, що кооператив не несе жодної відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.
Членом кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу (чи спілки), визнає принципи й цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі.
Серед характеристик, що визначають та обумовлюють особливості фінансової діяльності кооперативів, слід відмітити добровільність членства в кооперативі та безперешкодний вихід з нього, рівність прав учасників у прийнятті рішень — «один член кооперативу — один голос», розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу, контроль з боку членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом.
Поряд із господарськими товариствами та кооперативами, що засновані на колективній власності, господарську діяльність в Україні можуть здійснювати також підприємства, засновані на державній (або комунальній) власності, — державні, комунальні або казенні підприємства.
Так, згідно з чинним законодавством України управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, покладено на відповідні міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Міністерства та інші відповідні органи виконують такі функції, що прямо чи опосередковано стосуються організації фінансової діяльності державних підприємств, зокрема:
приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності;
затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у разі їх порушення;
укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;
здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємством державного майна;
дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;
готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною і комунальною власністю.
Зазначимо, що пряме втручання у фінансово-господарську діяльність державних підприємств міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органам державної виконавчої влади забороняється. Водночас державні підприємства мають певні обмеження щодо розпорядження майном, яке перебуває у їх власності. Наприклад, таким підприємствам забороняється:
передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам (фізичним особам);
бути учасниками комерційних банків (правонаступництво державних підприємств щодо таких комерційних банків здійснюється Міністерством фінансів України для підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності, та іншими уповноваженими органами щодо інших державних підприємств);
бути засновниками1 підприємств будь-яких організаційних форм і видів, господарських товариств, кооперативів (суб’єктів підприємницької діяльності).
Особливим видом державних підприємств є казенні підприємства. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом перетворення державного підприємства, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації. Рішення про створення казенного підприємства приймається в одному з таких випадків: 1)підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним підприємством; 2) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 %) є держава; 3)підприємство є суб’єктом природних монополій.
Управління казенним підприємством, аналогічно до державних підприємств, здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном, — міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:
призначають на посаду та звільняють з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;
затверджують статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснюють контроль за додержанням статуту та приймають рішення у зв’язку з його порушенням;
здійснюють контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності й закріплене за казенним підприємством;
здійснюють планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджують фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов’язково укладають з ним державні контракти на поставку продукції для державних потреб;
визначають порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом установлення обов’язкових нормативів розподілу такого прибутку;
затверджують умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою, тощо.
Серед інших особливостей фінансової діяльності казенних підприємств можна зазначити такі:
казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об’єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України;
до казенних підприємств не застосовуються положення законодавства про банкрутство;
казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних засобів;
у разі відсутності у казенного підприємства майна для задоволення усіх вимог кредиторів, відповідальність за його зобов’язаннями несе відповідний орган управління.