6.6. Спірні питання, які супроводжують зменшення статутного фонду господарських товариств

Закон України «Про господарські товариства» містить спірне, на наш погляд, положення, згідно з яким акціонерне товариство зобов’язане відшкодовувати власникові акцій збитки, пов’язані із змінами статутного фонду. В описаному щойно випадку це буде різниця між номінальною вартістю акцій та їх реальною (біржовою) ціною.

Зазначене положення суперечить основним законам ринкової економіки, згідно з якими інвестор, вкладаючи кошти в корпоративні права, прагне отримати максимум прибутку у вигляді дивідендів чи курсової різниці. Водночас, він бере на себе і ризик не отримати дивіденди чи зазнати курсових збитків. Чим більша норма прибутку, тим більший ризик, і ніхто, у тому числі й емітент корпоративних прав, не зобов’язаний покривати курсові збитки інвесторів.

Збитки для власників виникають не в момент зменшення номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємство зазнало збитків від фінансово-господарської діяльності. Не випадково Законом передбачено, що спори відносно відшкодування вказаних збитків вирішуються в судовому порядку.

Інша ситуація, якщо ринкова ціна корпоративних прав є вищою за ту, яку пропонує акціонерне товариство, викуповуючи акції з метою анулювання. Наприклад, ринкова ціна акцій є вищою за номінальну вартість, а підприємство викуповує їх за номіналом. При цьому збори акціонерів можуть прийняти рішення, згідно з яким акції, не подані до анулювання, визнаються не дійсними, але не раніш, ніж через 6 місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. У такому разі держателі акцій зазнають реальних збитків, спори щодо відшкодування яких вирішуються судом. Проте перш ніж вирішувати такого роду спори, слід узяти до уваги, що рішення про зменшення статутного фонду, у тому числі й про порядок відшкодування збитків власникам корпоративних прав, приймається загальними зборами товариства.

Отже, у судовому порядку необхідно буде заперечувати не дії виконавчих органів підприємства, а рішення переважної більшості власників. На нашу думку, у Законі слід чіткіше врегулювати питання відшкодування збитків, пов’язаних зі зменшенням статутного фонду підприємства, зокрема подати класифікацію даних збитків, порядок їх визначення та джерела покриття.

Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерних товариств передбачено, що в разі, коли акціонер відмовився від обміну акцій у зв’язку зі зменшенням статутного фонду, до якого призвело зменшення номінальної вартості акцій, емітент зобов’язаний запропонувати акціонеру викупити його акції за вартістю, не нижчою від номінальної. Ця вимога є також досить суперечливою і йде врозріз із законами ринкової економіки, оскільки (як уже зазначалося) не рідко трапляється, що акції котируються за ціною, яка є значно нижчою від номіналу. Якщо держатель акцій опинився в такій ситуації, то це є виключно результатом його помилок щодо політики капітало- вкладень. Зменшення статутного фонду може бути спрямоване на підвищення курсу, але, знаючи це, деякі акціонери можуть зумис- не відмовитися від обміну акцій і таким чином отримати компенсацію своїх курсових збитків (підприємство змушене в будь-якому разі оплатити щонайменше номінальну вартість акцій).

Законодавством слід встановити чіткий порядок зменшення статутного фонду підприємств. Нормативне регулювання в цій сфері необхідне в тому числі і з метою захисту майнових інтересів кредиторів. Надзвичайно важливим є те, що рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності лише з дня внесення цих змін до державного реєстру. Реєстрація випуску акцій та інформації про емісію акцій у зв’язку зі зменшенням статутного фонду здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію.

У товариствах з обмеженою відповідальністю зменшення статутного фонду може відбуватися через вихід одного з учасників з товариства. Згідно зі статтею 54 Закону України «Про господарські товариства» у разі виходу учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна до його частки у статутному фонді. Зауважимо, що термін «пропорція» похо­дить від лат. «proportio» і означає співвідношення частин цілого між собою. З математичного погляду (а саме його слід враховувати в даному разі) пропорційні величини — це величини, які залежать одна від одної так, що збільшення (зменшення) однієї з них викликає збільшення іншої у стільки ж разів. Це означає рівність між двома відношеннями чотирьох величин (а:в = с:d). Оскільки у згаданій статті Закону йдеться про «частину майна товариства» та «частку в статутному фонді», то за «цілі» величини можна взяти все наявне майно підприємства та його статутний фонд. Таким чином, у даному випадку пропорційність означає рівність двох відношень: вартості статутного фонду до частки учасника та вартості всього майна підприємства до частини майна, що виплачується учасникові в разі виходу з товариства. Тобто, якщо додержувати букви Закону, то учасник, виходячи з товариства, одержує не еквівалент свого внеску до статутного фонду, а відповідну частку всього майна підприємства. На практиці ж, як уже було зазначено, право учасника (акціонера) на одержання «пропорційної» частки майна може бути реалізоване лише в разі ліквідації підприємства.

Іншим суперечливим моментом є те, що згідно зі статтею 57 згаданого Закону в разі недостатності майна учасника ТОВ для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника в майні підприємства. Тоді розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню. Однак зменшувати статутний фонд ТОВ можна лише за рішенням зборів засновників. Що слід вчинити, якщо засновники не винесуть відповідного рішення? Крім того, зменшення статутного фонду за наявності заперечень будь-кого з кредиторів товариства не допускається. Що робити кредиторам одного з учасників товариства, якщо кредитори самого товариства не погоджуються зі зменшенням статутного фонду?

Поставлені питання набувають особливої актуальності, якщо кре­дитором учасника чи боржника є державний орган, зокрема податкова інспекція. Усе щойносказане підводить нас до висновку про необхідність реформування вітчизняного Закону про господарські товариства. На нашу думку, це слід робити не внесенням поправок до чинного Закону, а на підставі низки окремих законів: Закону про акціонерні товариства, Закону про товариства з обмеженою відповідальністю тощо. Безперечно, зміст цих законів має бути максимально наближеним до законів, які діють у країнах з розвиненою ринковою економікою, де протягом століть відшліфовувалися та розв’язу­валися спірні положення у розглядуваній сфері.