3. Підсумки та наслідки Другої світової війни. Сутність та історичне значення Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин. Масштаби

Війна завдала народам світу непоправних людських і матеріальних втрат. Кількість жертв досі точно не встановлена. За приблизними підрахунками у війні загинуло понад 60 млн людей, 90 млн стали інвалідами. Найбільших людських жертв зазнали: СРСР - до 27 млн(серед них 80% - українці), Китай - до 10 млн, Польща 6 млн, Югославія - 1,7 млн чоловік. Втрати держав-агресорів становили: Німеччини - до 13 млн, Японії - 2, 5 млн, Італії - 500 тис.

Матеріальні втрати

Військові витрати і військові збитки склали 4 трильйони доларів. Матеріальні витрати досягли 60-70 % національного доходу воюючих держав. Лише промисловість Великобританії і Німеччини виготовила 652,7 тис. літаків (бойових і транспортних), 286,7 тис. танків, самохідних знарядь і бронемашин, понад 1 млн. артилерійських знарядь, понад 4,8 млн. кулеметів (без Німеччини), 53 млн рушниць, карабінів і автоматів і величезну кількість іншого озброєння і спорядження. Війна супроводилася колосальними руйнуваннями, знищенням десятків тисяч міст і сіл, незліченними лихами десятків мільйонів людей.

Геополітичні зміни

В результаті війни ослабла роль Західної Європи в загальносвітовій політиці. Головними державами в світі стали СРСР і США. Великобританія і Франція, незважаючи на перемогу, були значно ослаблені. Війна показала нездатність їх і інших західноєвропейських країн контролювати величезні колоніальні імперії. У країнах Африки і Азії посилився антиколоніальній рух. В результаті війни ряд країн виборов незалежность: Ефіопія, Ісландія, Сирія, Ліван, В'єтнам, Індонезія. На окупованих радянським військом територіях, були встановлені соціалістичні режими. Одним з головних підсумків Другої світової стало створення, на основі Антифашистської коаліції, що склалася в ході війни, для запобігання світовим війнам в майбутньому, Організації Об'єднаних Націй.

У деяких країнах партизанські рухи, що склалися в ході війни, намагалися продовжити свою діяльність і після закінчення війни. У Греції конфлікт між комуністами і довоєнним урядом переріс у громадянську війну. Антикомуністічні озброєні загони ще деякий час після закінчення війни діяли в Західній Україні, Прибалтиці, Польщі. У Китаї продовжилася війна, що тривала там з 1927 року. Фашистська і нацистська ідеології були визнані злочинними на Нюрнберзькому процесі і заборонені. У багатьох західних країнах зросла підтримка комуністичних партій, завдяки їхній активній участі в антифашистській боротьбі в ході війни.

Європа опинилася розділена на два табори: західний (капіталістичний) і східний (соціалістичний). Стосунки між двома блоками різко погіршилися вже за кілька років після закінчення війни. Почалася Холодна війна.

Домінування Радянського Союзу та США в повоєнному світі призвело до формування біполярної структури міжнародних відносин, що стало вирішальною ознакою Ялтинсько-Потсдамської системи, її політичною, стратегічною та міжнародно-правовою основою стали результати двох міжнародних конференцій (в Ялті 4-11 лютого та Потсдамі 17 липня - 2 серпня 1945 р.), під час яких керівництво головних держав антигітлерівської коаліції (СРСР, США та Велика Британія) намагалися узгодити базові принципи післявоєнного світоустрою.

Такими принципами мали б стати проголошені ідеї повоєнного співробітництва держав, що перемогли у Другій світовій війні та підтримання їх згоди та єдності в інтересах такого співробітництва. Реалізація ідей та принципів діяльності антигітлерівської коаліції в повоєнний час могла б призвести до кооперативної біполярності на основі співробітництва двох наддержав. Проте фактично співробітництво та згода поступово були витіснені конфронтацією та непримиренними протиріччями.

Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин (1945-1991) мала певні основні характеристики та особливості.

1. Мова йде про вищезгадану біполярність структури повоєнних міжнародних відносин, в яких провідну роль відігравали дві наддержави -СРСР та США. Значний відрив військово-силових, політичних, економічних та культурно-ідеологічних спроможностей цих двох держав від інших країн світу, призвів до формування двох основних, домінуючих „центрів сили", що здійснювали системоформуючий вплив на структуру і характер всієї міжнародної системи.

2. Повоєнна система носила конфронтаційний характер. Мова йшла про системне, комплексне протистояння в економічній, політичній, військовій ідеологічній та інших сферах, протистояння, яке час від часу набувало характеру гострої конфліктної, кризової взаємодії. Такий вид протистояння у форматі взаємних погроз використання сили, балансування на грані реальної, „гарячої" війни отримав назву „холодної війни" (1948-1953, 1958-1962, 1981-1984 рр.). Періоди конфронтації малої інтенсивності, конфронтаційної стабільності та спроб подолати „холодну війну" на шляхах посилення елементів співробітництва, кооперативності та мирного врегулювання існуючих суперечностей отримала назву „розрядки" міжнародної напруги (середина 50-их, друга половина 60-их-перша половина 70-их, друга половина 80-их років).

3. Повоєнна біполярність складалася в епоху ядерної зброї, що призвело до революції як у військових так і в політичних стратегіях. Ця революція сприяла поступовій трансформації стратегій та доктрин ядерного залякування, ядерного шантажу та ультиматумів (середина 50-их - початок 60-их років) в особливий механізм попередження світової ядерної війни (модель конфронтаційної стабільності) на основі доктрини взаємного ядерного стримування на базі ядерного паритету та „рівновазі страху" (кінець 60-их — 70-ті роки), а потім й виключення ядерної війни як засобу здійснення політики та концепцій однакової безпеки, розумної достатності та стриманості в ядерній сфері (друга половина 80-их - початок 90-их рр.).

4. Розподіл світу на сферу впливу двох наддержав як в Європі так і на периферії, виникнення „поділених" країн (Німеччина, Корея, В'єтнам, Китай) та становлення військово-політичних блоків під проводом СРСР та США призвело до глобалізації та поглибленої геополітичної структуризації системного протистояння та конфронтації. Водночас беззаперечна гегемонія СРСР та США дозволяли через механізми „блокової дисципліни" домагатися достатньо високого ступеню „керованості" міжнародних процесів, зокрема у військово-політичній сфері, переговорах з контролю над озброєннями, врегулювання конфліктних ситуацій тощо.

5. Повоєнна біполярність мала форму політико-ідеологічного протистояння, ідеологічної конфронтації між „вільним світом" країн західної демократії на чолі із США та „соціалістичним світом" на чолі з СРСР. З одного боку ідеологічний антагонізм віддзеркалював месіанський характер зовнішньополітичних настанов Заходу та Сходу: США прагнули встановлення в світі американської гегемонії під гаслом „Рах Апіегісапа", СРСР - твердив про невідворотність перемоги соціалізму у світовому масштабі. Ідеологічна конфронтація, „боротьба ідей" призводила до взаємної демонізації протилежної сторони і залишалась важливою рисою повоєнної системи міжнародних відносин. Радянсько-американське протистояння виглядало насамперед як суперництво системи політичних та етичних ідеалів, соціальних та моральних принципів. З іншого боку ідеологічний антагонізм здебільшого маскував глибинні геополітичні наміри протилежних сторін: досягнення світового лідерства та гегемонії з боку Вашингтона (глобалізація „доктрини Монро") та Москви (панування на євразійському континенті).

6. Повоєнний світ перестав бути переважно євроцентристським, міжнародна система перетворилася в глобальну, загальносвітову. Руйнація колоніальних систем, становлення регіональних та субрегіональних систем здійснювалася під домінуючим впливом горизонтального розповсюдження системного біполярного протистояння та тенденцій економічної й політичної глобалізації. Конфронтаційна стабільність на глобальному рівні сприяла децентралізації насильства та посиленню конфліктогенності на регіональному та субрегіональному рівнях, множенню регіональних конфліктів.

7. Ялтинсько-потсдамський порядок не мав міцної договірно-правової бази. Первісні домовленості, що лягли в основу повоєнного порядку були або усними, офіційно не зафіксованими, або були закріплені переважно в декларативній формі, або ж їх повноцінна реалізація була заблокована внаслідок гостроти протиріч та конфронтацією між основними суб'єктами повоєнних міжнародних відносин.