БІЛЕТ № 27

1.Українізація армії. I та II Військові з’їзди. Військові формування унр 1917-1918 років.

— форуми солдатів-українців, що відіграти велику роль у нац. державотворенні, українізації армії та військ, буд-ві в УНР. Перший В. в. з. 1917 відбувся 5-9(18-22).У 1917 у Києві, 900 делегатів його представляли 993 400 військовиків-українців. З'їзд розглянув питання про ставлення до поточних політ, подій, Тимчасового уряду Росії, Української Центральної Ради (УЦР) та рад роб. і солд. депутатів, до війни; про націоналізацію війська, підтримання дисципліни і боротьбу з дезертирством, а також питання про землю, освіту. Тобто, з'їзд вийшов за межі суто військ, справ. На пропозицію С. Петлюри делегати форуму привітали УЦР, склали їй велику подяку за об'єднання сил українства і визнали УЦР єдиним компетентним органом усієї України та у відносинах з Тимчас. урядом. У ставленні до війни форум висловився за мир без анексій і контрибуцій на засадах самовизначення націй. Він закликав Тимчас. уряд точно і негайно визначити своє ставлення до Антанти, Четверного союзу, зажадав включення представників України до делегації Росії на майб. мирній конференції. З доповіддю «Про націоналізацію війська» виступив С. Петлюра. В ній засуджувалась як антидем. система формування армії з представників різних національностей, яка, на погляд промовця, призвела за три роки війни до втрати боєздатності фронт, частин. Було запропоновано негайно виділити укр. вояків в окремі військ, одиниці, але на фронті здійснювати це обережно, щоб не дезорганізувати бойові частини. На жаль, делегати вважали пост, військо «засобом панування буржуазних класів». Тому українізовані військ, частини як збройні сили укр. демократії передбачалось одразу після війни перетворити на народну міліцію. З'їзд накреслив ряд рішучих заходів, спрямованих на українізацію школи, націоналізацію землі, обрав Генеральний військовий комітет.

Делегатами другого В. в. з. 1917, який відбувся в Києві через місяць, стали 1988 солдатів, офіцерів, генералів, лікарів, військ, урядовців, які представляли вже 1,5 млн. військовиків-українців. За змістом і політ, спрямованістю документи другого з'їзду мало відрізнялися від резолюцій поперед, форуму. Але в них з'явились і деякі нові положення: про те, що рекрути з України відбувають військ, повинність тільки в її межах, про повернення з армії учителів, про статут військ, громад, організацію мі-ліц.-військ. формувань у вигляді Вільного козацтва, про схему і штати Ген. військ, к-ту. Склад останнього збільшився до 27 осіб. Делегати одностайно приєдналися до резолюцій із зем. справи, прийнятих сел. з'їздом, що закінчився напередодні. Військовики вислухали доповідь В. Винниченка про політ, момент, у якій він виклав нові аспекти діяльності УЦР, пов'язані з жорсткою позицією, яку зайняв Тимчас. уряд у питанні про нац.-тер. та нац.-культурну автономію України. Доповідач піддав нищівній критиці екон. політику центру, яка несла за собою хаос і голод, курс рос. уряду на війну до переможного кінця і закликав укр. народ до мирної праці і плідної державотворчої роботи. Але найвидатнішою подією на з'їзді стало схвалення ним 10.VI 1917 внесеного В. Винниченком Універсалу Української Центральної Ради до укр. народу, на Україні й поза Україною сущого. За кілька днів до жовт. перевороту в Петрограді в Києві відкрився третій В. в. з. 1917 (бл. З тис. делегатів). Відкинувши намагання більшовиків передати владу в Києві радам роб. та солд. депутатів, делегати виявили в цілому відданість Центр. Раді, ідеї самовизначення України. В резолюції «Про повстання в Петрограді» було записано: «Що ж торкається подій поза межами України, з'їз д вважає, що центральна влада, в складі якої мають силу буржуазні елементи, не може вважатися виразником волі і заступником інтересів трудової демократії, а через те виступ більшовиків не можем лічити вчинком антидемократичним. І вживемо всіх заходів, щоб війська з України, а також українські військові одиниці з фронту і тилу не посилались для боротьби з представниками інтересів трудового народу».

Делегати з'їзду звернулися до УЦР з такими дорученнями й вимогами: 1) негайно проголосити створення Української Демократичної Республіки в етногр. межах України; 2) боротися за перетворення Росії на федерацію суверен, рівноправних дем. республік із забезпеченням прав меншин; 3) терміново скликати суверенні Укр. установчі збори на основі вселюдного, таємного, рівного, прямого та пропорційного виб. права; 4) взяти всю повноту влади в свої руки; 5) вжити рішучих заходів, аби не допустити поділу України, задля об'єднання всіх укр. земель; 6) усунути з посад керівництво Київ, військ, округу; 7) негайно передати всі землі України у відання зем. комітетів, виключити їх з товарообміну і передати без викупу тим, хто їх обробляє; 8) затвердити ген. секретаря продовольчих справ, налагодити забезпечення селянства залізом, вугіллям, мануфактурою, а війська — продовольством; 9) якнайшвидше проголосити перемир'я між воюючими д-вами на всіх фронтах, скликати мирну конференцію; 10) скасувати таємну дипломатію і таємні переговори; 11) визнати смертну кару ганебною спадщиною старого ладу і вилучити такий вид покарання із законодавства; 12) українізувати військо, організувати укр. військ, ради; 13) перевести всіх українців з Кавказу і Балт. флоту до Чорноморського з метою завершення його українізації; 14) створити при ген. секретареві військ, справ Всеукр. раду військ, депутатів (на правах комісаріату); 15) домогтись автокефалії укр. церкви і ведення служби Божої укр. мовою. Цей з'їзд виявився останнім в УНР. Після відставки с. Петлюри з посади ген. секретаря військ, справ у грудні 1917 в Україні розпочалася руйнація ре-гуляр. армії, що стало однією з гол. причин краху Центр. Ради.

В серпні 1917 українізований 34 корпус російської армії під командуванням генерала Павла Скоропадського був перейменований у Перший Український Корпус, а у вересні — з 6 російського армійського корпусу сформовано Другий Січовий Запорізький Корпус (командувач генерал Мандрика). На початку листопада 1917 українські старшини і солдати піхотного Фінляндського полку створили Гайдамацький курінь під командуванням сотника Пустовіта. Взимку 1917-18 деякі з цих частин брали участь в боях проти більшовицьких військ на Лівобережній Україні і під час оборони Києва.

Проте значна частина українських військ (16 дивізій), які не були вчасно зняті з фронту урядом УНР, були розбиті більшовиками при спробі пробитися в Україну або самодемобілізувалися. Центральна Рада відкидала необхідність створення регулярної армії, обстоюючи принцип формування збройних сил на міліційній основі. Внаслідок цього, а також під впливом більшовицької агітації українізовані частини розклалися.

У листопаді 1917 комендант київської воєнної округи полковник В. Павленко поклав початок створенню української гвардії, сформувавши у Києві дві сердюцькі дивізії. Наприкінці 1917 з полонених галичан у Києві був створений Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, незабаром перейменований в Курінь Січових Стрільців (з березня 1918 — полк). Ще в квітні 1917 розпочався процес утворення частин Вільного Козацтва, які наприкінці 1917 — початку 1918 вели героїчну боротьбу проти наступаючих червоногвардійських загонів.

В листопаді 1917 для управління всіма збройними силами України було сформовано Український генеральний військовий штаб. Наприкінці грудня 1917 перед початком українсько-більшовицької війни 1917-21 УНР з причин політичного характеру не мала регулярної боєздатної армії. Тільки 3(16) січня 1917 на засіданні Малої Ради було прийняте рішення про створення народної армії, яке однак через опір частини пробільшовицьки настроєних членів УЦР втілювалося в життя дуже повільно. Наприкінці січня — початку лютого 1918 на підступах до Києва розгорнулися запеклі бої з наступаючими більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, які рвалися до міста. Столицю України обороняли Гайдамацький Кіш Слобідської України. Курінь Січових Стрільців, Помічний Студентський Курінь, курінь Вільного Козацтва, полк ім. кошового К. Гордієнка, Окремий Чорноморський Курінь, Залізничний Курінь, Автопанцирний дивізіон та інші невеликі військові загони. Залишивши Київ, всі українські частини крім Гайдамацького Коша в р-ні містечка Ігнатівці були об'єднані в Окремий Запорізький загін під командуванням генерала К. Присовського, чим було покладено початок формуванню регулярної армії.