БІЛЕТ № 25

1.Причини і передумови української національної революції 1917-1918 рр. М.С. Грушевський – видатний державний та політичний діяч доби української революції.

Українська революція 1917-1921 років (рідше Визвольні змагання 1917—1921 років) — черга подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу у формі поновлення та захисту державності. Після кількох років тяжкої боротьби на декількох фронтах одноразово незалежна Україна зазнала поразки й у кінцевому рахунку українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський (* 29 вересня 1866, Холм (нині Польща) — † 25 листопада 1934, Кисловодськ, СРСР) — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць.

4 березня 1917 в Києві утворюється Українська Центральна Рада, головою якої заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня він повертається з Москви до Києва.

Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність України від Росії.

29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.

Після падіння Центральної Ради Грушевський деякий час (у лютому — березні 1919 року) перебував у Кам'янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше — у Празі, Відні, Женеві.

За доби Центральної Ради Грушевський був вищою посадовою особою УНР, якщо й не харизматичним, то найавторитетнішим лідером українства. За влучним висловом М. Ковалевського, він виконував «верховну функцію репрезентанта держави». Можливо, саме це дало підстави А. Жуковському назвати Грушевського «першим некоронованим президентом української держави».

Друга народна революція в Росії визрівала в умовах, коли непримиренні суперечності між самодержавно-поліцейським ладом і потребами суспільного прогресу ще більше посилювалися у зв'язку із світовою соціально-економічною, політичною і національною кризою, яка призвела до першої світової війни. Війна забирала життя мільйонів людей, глибоко руйнувала економіку країни. Тільки в Україні внаслідок нестачі вугілля та руди до січня 1917 р. були погашені 36 доменних печей, дезорганізовані інші галузі промисловості. На 1 млн. 800 тис. десятин скоротилися посівні площі. Розпочався товарний голод, інфляція, в містах і промислових повітах не вистачало продовольства. Монополістичний капітал почав усе активніше впливати на державний апарат. Здійснювався процес переростання монополістичного капіталу в державно-монополістичний. Аграрні перетворення П.Столипіна, і перш за все ломка общинних відносин на селі, хоча й призводили до зростання тут капіталістичних відносин, проте не ліквідували пережитків феодалізму і пов'язаних з ними соціальних суперечностей. Перше десятиріччя нового, XX столстоліття внесло корективи в творче життя М.С. Грушевського. Певна демократизація всіх сфер життя в країні під впливом буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. відкрила вченому можливість відвідувати багато міст Лівобережної, Слобідської та Південної України і розширити науково-організаційну діяльність. Лютнева революція 1917 року звільнила Грушевського з-під нагляду царської охорони. Він негайно повертається в Україну і поринає в політичне життя. Ще під час перебування видатного вченого в Москві його заочно обирають лідером Товариства українських поступовців. Виконавчий орган Товариства дуже швидко трансформується в Центральну раду, яка діє як громадська організація, обєднуючи навколо себе широке коло людей найрізноманітніших класових, ідеологічних і політичних переконань. Грушевський обіймає провід Центральної Ради, стає першим президентом Української держави. Керував він на цій посаді від 4 березня 1917 р. по 28 квітня 1918 р. Грушевський послідовно і енергійно проводив ідею автономії України і в своїх програмових статтях, які до квітня друкувалися ще на сторінках «Ради», і в політиці Центральної Ради, в якій він перебрав кермо. Михайло Грушевський був ініціатором славнозвісних чотирьох Універсалів Центральної Ради. Це він 19 листопада 1917 року урочисто виголосив ІІІ Універсал, за яким проголошено Українську Народну Республіку - акт великої історичної ваги.