2. Розчленування українських земель німецько-румунськими загарбниками. Окупаційний апарат та каральні органи нацистів. Голокост. Трагедія військовополонених.

У ході східної кампанії вермахту Україна стала першочерговим об’єктом німецької колоніальної експансії. Ще до війни Берлін розробив план її нещадної експлуатації, який став складовою частиною генерального плану „Ост”. Згідно з ним передбачалось знищити та депортувати в Сибір 31 млн. населення Польщі та західної частини СРСР і пересилити сюди 10 млн. німців. Що стосується України то передбачалось депортувати до Сибіру 65% населення.

Адміністративно-територіальне розчленування України

Назва	Території*
Дистрикт «Галичина»	Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області (без північних районів); підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству
Рейхскомісаріат «Україна»	Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська, Житомирська області, північні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська області, північні райони Криму та південні райони Білорусії. Центром рейхскомісаріату стало місто Рівне
Трансністрія	Території Одеської, Чернівецької, південні райони Вінницької і західні райони Миколаївської областей утворили нову румунську провінцію
Військова адміністрація	Східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, південь Кримського півострова

* Закарпаття з 1939 р. залишалося під владою Угорщини.

На окупованих українських землях упроваджувалися заходи для ліквідації будь яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режимом. Львівська, Станіславська, Тернопільська і Дрогобицька області склали дистрикт „Галичина”, який було приєднано до Краківського генерального губернаторства, очолюваного Г.Франком. У перспективі Галичина повинна була стати територією рейху. У серпні 1941 р. було утворено рейхскомісаріат „Україна” у складі 12 областей (Волинь, Полісся, Правобережжя, а також Полтавська і Запорізька області). Його очолив призначений Гітлером лютий ворог українства Еріх Кох. Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування. Українські землі Закарпаття фюрер подарував Угорщині. Там була утворена окрема адміністративна одиниця – „Підкарпатська територія”, якою керував угорський регент. На землях південної України між Дністром і Південним Бугом з центром в Одесі утворено „Трансністрію”, яку разом із Північними Буковиною і Бессарабією передано Румунії.

Окупаційна влада управляла захопленими територіями Сходу через спеціально створене міністерство А.Розенберга і численний адміністративний апарат з чіткою структурою. Будь яка політична діяльність українцям була суворо заборонена.

Першими жертвами геноциду (голок осту) стало єврейське населення України, чисельність якого до війни становило близько 2.5 млн. Ця кампанія мала ідеологічне обґрунтування, яке найповніше відбито у директиві Гітлера вермахту. „Боротьба проти більшовизму вимагає нещадних та енергійних дій насамперед проти євреїв, котрі є головними носіями більшовизму”. Антисемітську пропаганду серед військ, а також серед населення окупованих земель провадив могутній апарат. Уже в перші дні окупації в кількох західноукраїнських містах були спровоковані єврейські погроми. Спеціальні підрозділи – айнзатцкоманди розпочали поголовне знищення єврейського населення. Тільки у Львові було за кілька днів розстріляно 7 тис. євреїв.

Переважна більшість українців негативно ставилась до геноциду євреїв, часто надавала нещасним допомогу. Митрополит А.Шептицький у посланні „Не убий” відкрито виступив на захист євреїв, звертався з листом до Гітлера і особисто врятував близько 150 дітей та 15 рабинів. Ризикуючи життям, тільки жителі Львівщини врятували кілька тисяч єврейських дітей, жінок, чоловіків. Близько ста галичан були за це розстріляні.

У липні 1941 р. Гітлер доручив „остаточно вирішити єврейське питання” (так Берлін іменував геноцид євреїв) керівникові СС Гейдріху. В Україні створено десятки гетто і концтаборів, у які загнано майже все єврейське населення. Тільки через львівське гетто пройшли і загинули близько 236 тис осіб. Понад 33 тис євреїв розстріляні у Бабиному Яру в Києві. Винищення єврейського населення було страшною за жорстокістю і розмахом акцією нацистів, але лише частиною загальної катастрофи, яку пережив народ України у роки німецької окупації.

На початку 1942 р. Берлін дав вказівку розгорнути вербування і вивіз українців до Німеччини, де використовувати їх на роботах у військовій промисловості, на шахтах, у сільському господарстві. На початку акції тисячі юнаків і дівчат їхали добровільно, рятуючись від голодної смерті та свавілля окупантів. Але вже з весни почався насильницький вивіз, який набув величезних масштабів. Геринг у березні розпорядився надіслати з України 527 тис. робітників. А у вересні Гітлер наказав спішно доставити до Німеччини 500 тис. українок віком від 15 до 35 років для роботи у домашньому господарстві. Керівник служби вербування іноземної робочої сили Фріц Заукель у жовтні дав розпорядження зібрати 500 тис. робітників у рейхскомісаріаті „Україна”. Людей ловили як звірів, масовими облавами, вивозили під конвоєм. Акції супроводжувались жорстокими репресіями. Пізніше історики підрахували, що з семи мільйонів іноземних робітників у Німеччині третину становили українці.