Значення Всеукраїнського конгресу

Безперечно, Всеукраїнський національний конгрес виконав завдання, що покладалися на нього історичним моментом. Після української маніфестації 19 березня 1917 року він став важливим кроком у розвитку Української революції, продемонстрував перед Тимчасовим урядом серйозність і невідкладність українських національних домагань, а українство після з'їзду досягло якісно нового рівня національної консолідації.

Конгрес засвідчив прагнення лідерів Центральної Ради забезпечити легітимність керівного органу українського руху, став першим реальним кроком творення української держави. Він відіграв важливу роль у справі піднесення авторитету Центральної Ради, перетворення її у верховний орган, центр українського політичного життя та національного визвольного руху, що виходив на якісно нові рубежі. За висловом Володимира Винниченка, після Конгресу Українська Центральна Рада стала «дійсно представницьким, законним (за законами революційного часу) органом усієї української демократії».

Також цей форум вказав на необхідність поглиблення і поширення організаторської роботи серед мас, створення на місцях розгалуженої мережі комітетів і організацій національно-державницької орієнтації як опори Центральної Ради, запоруки подальшого розвитку Української революції.

Всеукраїнським національним конгресом закінчився процес формування Центральної Ради і розпочався другий період її діяльності — боротьби за автономію України.

2. Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної війни. Визволення області від німецько-румунських загарбників. Зона бойової слави та роль в.О. Васляєва в її створенні (1969-1975 рр.)

Миколаївщина має багато великих людей, серед яких Володимир Васляєв.

Молодь Миколаївщини дуже мало знала про таку легендарну постать, як Володимир Васляєв

Саме Володимир Васляєв з 1970 по 1980, перебуваючи на посаді секретаря обкому комуністичної партії керував Миколаївською областю. «Про Володимира Васляєва я і раніше чув позитивні відгуки в центральному комітеті. Я б сказав, що це великий патріот України, це великий патріот миколаївської землі. Оскільки я працював з Володимиром Олександровичем, то я дійсно можу сказати, що він був видатним партійним діячем. Він був чесним в роботі, справедливо ставився до людей. - зазначив під час телевізійного прес-клубу Яків Погребняк, секретар ЦК КПУ в 1971-1987 роках, член земляцтва «Миколаївщина»в місті Києві.

Під вправним керівництвом Володимира Олександровича Миколаївщина досягла вагомих результатів у розвитку суднобудування, атомної енергетики, хімічної промисловості, сільського господарства. В Миколаєві було створено Корабельний район, відкрито музей суднобудування та флоту, створено дитяче містечко «Казка». Він був різносторонньою людиною. Дуже багато уваги приділяв розвитку науки і культури. «Він - людина свого часу, людина яка працювала ради того, щоб жила рідна країна. І він цьому присвятив своє життя», - підкреслив на зустрічі Леонід Шараєв, член Ради миколаївського земляцтва в місті Києві, перший секретар Миколаївського обкому Компартії з 1980 по 1990 рік.

З початком війни промислові підприємства Миколаєва перейшли на випуск військової продукції (завод імені Андре Марті, завод імені 61 комунара працював над випуском вибухових пристроїв для протитанкових мін та корпусів фугасних бомб). Розгорнувся рух багатоверстатників за економію металу, електроенергії, сировини. Суднобудівники у середньому на 2-3 години збільшили робочий день, віддавали одноденний заробіток у фонд війни. Поступово оформилося народне ополчення (у липні 1941 року у ньому нараховувалося приблизно 70 тис. осіб).

При відступі Червоної Армії у серпні 1941 року згідно з наказом Сталіна винищували все те, що не вдалося евакуювати: плавальний 50 тонний підйомний кран, дві баржі, елеватор, транспортне судно «Харків», вивели з ладу Миколаївську електростанцію.

З початком окупації почалося створення підпілля, і це відбувалося з великим ризиком для життя людей. Створювали його в основному військовослужбовці та місцеві активісти.

З огляду на важливе географічне, оборонне значення Миколаєва, було вирішено створити розвідувально-диверсійну групу. Керувати групою 14 липня 1941 року прибув Віктор Олександрович Лягін (Корнєв). Головну роль у роботі групи відігравав «Підпільний центр» (існував з серпня 1941 року по березень 1943 року).

У грудні 1941 року виникла підпільна група, організаторами якої стали червоноармієць Бондаренко, інженери Воробйов, Нечесанов. Проводили антифашистську агітацію.

Травень 1942 року – у місті опиняється Артем Палагнюк для створення розвідувальної групи. Через пошкодження радіостанції, змушений відправити через фронт Вітю Хоменка та Шуру Кобера з важливою інформацією. Операція пройшла вдало.

У складі Центру діяло 17 підпільних груп. Протягом 1942 – 1943 років підпільними групами було здійснено чимало вдалих диверсійних актів.

Центр був розгромлений гестапо через зраду деяких його учасників. Зрадниця М. Любченко видала німцям 30 учасників підпілля.

Усього було заарештовано 97 учасників Центру, 46 з них – розстріляли або повісили, серед останніх – Лягін, Защук, Воробйов.

Виникла організація Центр, яку очолив Тристан. Братським підпіллям керував Шевченко, Березнегуватським – Кузьменко. У с. Кримка діяла підпільно-партизанська організація «Партизанська іскра» (учасники – Гречаний, Дяченко, Попик, Моргуненко, Герасименко, Кошевенко).

Завдяки своїй діяльності за період окупації учасники підпілля знищили 500 солдатів та офіцерів, взяли у полон 60 німців.

1091 особа підпільно-партизанського руху на Миколаївщині була нагороджена медалями та орденами, 4 – удостоєні Звання Героя Радянського Союзу (Лягін, Гречаний, Дяченко, Моргуненко).

З березня-квітня 1942 року діяло на Миколаївщині підпілля ОУН (Якобчук, Мацілінський, Чернов, віра Дорохольська), агітували про створення незалежної української держави, вели боротьбу з фашистами. Яворьский був керівником обласного проводу.

За роки окупації з території області було відправлено у німецьке рабство 25 884 особи.

6-18 березня 1944 року – здійснення Березнегувато-Снігурівської операції по визволенню області., війська Третього Українського фронту під командуванням Маліновського проти 6-ї німецької армії.

За 29 днів звільнили Миколаївщину. Першим було звільнено Новий Буг (8 березня).

10 днів тривали бої за Миколаїв. 26 березня 1944 року у районі морського порут було висаджено десант під командуванням Ольшанського, 68 десантників удостоєні звання Героїв Радянського Союзу. 28 березня 1944 року Миколаїв було звільнено.