Зростання національного руху

За місяць революції, після цілого ряду національних демонстрацій, і, зокрема, Свята Свободи у Києві, український визвольний рух набув такого розмаху, що Українська Центральна Рада у своєму первинному складі не могла вже розраховувати на успішне керівництво ним. Усе тогочасне українське суспільство, його провід, також відчували потребу у перетворенні Центральної Ради на авторитетніший та правоздатніший орган, ніж той, що його було створено на початку березня 1917 року переважно з представників київських громадських організацій. Водночас у провідних політиків виникало бажання у такий своєрідний спосіб продемонструвати свої потенційні можливості у всеукраїнському масштабі й намітити, завдяки підтримці авторитетного національного органу, принципову лінію національно-визвольної боротьби, неминучість якої ставала дедалі очевиднішою.

Засідання Всеукраїнського конгресу проходили у Києві у залі Купецького зібрання (тепер Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2).

Уся робота з'їзду стала яскравою маніфестацією міцніючої національної єдності, впевненого перетворення різноликої і різнорідної армії делегатів на виразний, цілком певний, цілеспрямований представницький орган нації.

Активність делегатів можна схарактеризувати як бурхливу — протягом трьох днів відбулося понад 300 публічних виступів, не рахуючи величезної кількості (понад 350) вітань, що надійшли на адресу з'їзду практично з усіх куточків України і з-поза її меж. ^[6] Тим не менш, гасла «Україна для українців» та «Самостійна Україна» вважалися небезпечними, «Українська автономія в федеративній Російській республіці» — найбільш популярними.

Душею форуму став Михайло Грушевський, який відкривав з'їзд. Його було одностайно обрано почесним головою зборів, він постійно перебував в епіцентрі дискусій. З його позицією солідаризувалися доповідачі, промовці, його ідеї, теоретичні висновки переносилися до документів, що ухвалювались.

На завершення третього дня роботи національний з'їзд ухвалив такі рішення:

«1) Український національний з'їзд протестує проти претензій на землі непольські, заявлені тимчасовою Польською Державною Радою в декларації на заклик Тимчасового уряду Російського до з'єднання польського народу з вільною російською державою. Народ український не потерпить ніяких намагань до захоплення прав на територію України, политу його потом і кров'ю.
2) Український національний з'їзд, вислухавши заяви і конкретні пропозиції українських делегатів армії і флоту, доручає Центральній Раді ті конкретні домагання подати Тимчасовому уряду.
3) Український національний з'їзд ухвалив послати привітання українцям на фронт.
4) Український національний з'їзд доручає Центральній Раді взяти, якомога скоріше, ініціативу союзу тих народів Росії, які домагаються, як і українці, національно-територіальної автономії на демократичних підставах в Федеративній Російській Республіці.
5) Український національний з'їзд ухвалює доручити Центральній Раді організувати з своїх депутатів і представників національних меншин комітет для вироблення проекту автономного статуту України. Цей статут має бути запропонований для затвердження конгресові України, організованому так, щоб він висловлював волю людности всеї території України. Санкція автономного устрою України визнається, згідно з резолюцією попередніх днів, за Установчими зборами.
6) Український національний з'їзд, вислухавши передані йому зі зборів Селянської спілки резолюції щодо заборони, продажу й закладу землі і лісів, а також довгострокової оренди скарбів підземних (вугілля, руди та инших), постановляє передати їх Центральній Раді для відповідної заяви Тимчасовому урядові»