Структура армії станом на 1918 р.

• 1-ша та 2-га Українські дивізії (Синьожупанники) Сердюцька дивізія

• 1-й Волинський корпус 2-й Подільський корпус

• 3-й Херсонський корпус 4-й Київський корпус

• 5-й Чернігівський корпус 6-й Полтавський корпус

• 7-й Харківський корпус 8-й Катеринославський корпус

Наступ на Київ (1918 рік)

Після укладення Берестейського миру 27 лютого 1918 Армія УНР при підтримці німецьких частин розпочала наступ на Київ. В боях брали участь і сформовані у німецьких та австрійських таборах з полонених українців дивізія Синєжупанників і Козацько-Стрілецька дивізія (дивізія Сірожупанників). В ході боїв Окремий Запорізький Корпус перейменовано у Запорізьку дивізію, а з кінці березня — у Запорізький Корпус. 2-3 березня 1918 місто було звільнено українськими військами, і 7 березня 1918 до столиці повернувся уряд УНР. Розвиваючи успішний наступ на Лівобережній Україні, українські частини 9 квітня 1918 визволили Полтаву, а 19 квітня — Харків. До кінця квітня 1918 вся територія України була звільнена від більшовиків. 13 квітня 1918 за наказом військового міністра О. Жуковського Кримська група Армії УНР, долаючи запеклий опір ворога, розгорнула наступ на Крим. 22 квітня 1918 республіканські війська зайняли Джанкой, а незабаром Сімферополь і Бахчисарай. Проте подальший наступ українських військ було зупиненно на вимогу німецького командування. У період Гетьманату німецько-австрійське командування в Україні перешкоджало формуванню українських військових частин, демобілізувало Синєжупанників та зменшило дивізію Сірожупанників, роззброїло полк Січових Стрільців. У складі української армії залишився Запорізький Корпус, перейменований в Окрему Запорізьку дивізію: Запорізький і Чорноморський Коші. В липні 1918 було сформовано Першу Сердюцьку дивізію.

Склад (на 1918 рік)

У березні—квітні 1918 року армія налічувала близько 15 тисяч вояків, 60 гармат, 250 кулеметів. У листопаді 1918 під час протигетьманського повстання військо Директорії УНР уже складалося з Окремого Загону Січових Стрільців, Запорізького корпусу, окремих частин Сірої та Сердюцької дивізій та повстанських загонів. Начальником Генеральної булави (штабу) Армії УНР був призначений полковник О. Сливинський, першим генерал-квартирмейстером (оперативні справи) — генерал Дроздовський, другим (організаційні справи) — генерал М. Какурін.

Чисельний склад цієї армії сягав до 100 тисяч, але після п'ятимісячної війни з радянською Росією лишилося тільки 30 тисяч.

В грудні 1918 було сформовано 4 армійські групи — Лівобережну (командувач — отаман П. Болбочан), Північну Правобережну (отаман — В. Оскілко), Південну Правобережну (генерал —О. Греков) і Дністрянську.

2. Внутрішня та зовнішня політика України за часів президента л.Д. Кучми (1994-2005 рр.)

1992 р. тодішні керівники України запросили Л.Д.Кучму на посаду прем'єр-міністра. Мабуть, вони розраховували, що він, з одного боку, добрий господарник, а з іншого -- у парламенті поводиться тихо. Звідки їм було знати, що Леонід Данилович завжди спершу приглядається і прислухається, перш нiж сказати, а тим більше -- зробити. За своєю звичкою він не змовчав, виявивши розкрадання стратегічних нафтових запасів. Про це на весь голос заявив громадськості, звільнив з посади директорів нафтопереробних заводів. Втім, за кілька днів їх поновили... Не зустрів новий прем'єр розуміння і з боку парламенту. Він прагнув приборкати злочинність -- силові структури не були до цього готові. Нацбанк, Фонд держмайна, процес приватизації -- усі ключові установи були йому непідконтрольні.

Леонід Данилович упевнився, що даремно вимагає реальних повноважень,-- його лише бажали використати у великій політичній грі. Л.Кучма сам подав у відставку з посади прем'єра, очолив Українську спілку підприємців та промисловців і почав підготовку до президентської кампанії. Як людина, що звикла брати відповідальність на себе, він був глибоко переконаний: його знання і досвід потрібні Україні.

У біографічному контексті перемога Леоніда Даниловича Кучми на президентських виборах 1994 р. не виглядає несподіванкою: він просто реалізував набуті навики -- зібрав сильну команду, розробив «техплан», послідовно провів його у життя. І почав виводити Україну із страшного інфляційного шоку 1992--1993 рр., піднiмати «лежачу» економіку.

Дуже легко завжди списувати усі гріхи й негаразди на діючого Президента. Вони очевидні й болісні. Але слід пам'ятати, що саме його зусиллями вдалося відвернути набагато гірші варіанти розвитку подій, зокрема фінансово-економічний обвал на кшталт російського або ж «чеченізацію» чи «балканізацію», тобто громадянське протистояння і кровопролиття. Активна зовнішньополітична та зовнішньо-економічна діяльність дозволила вирішити такі нагальні проблеми, як уладнання територіальних претензій Румунії, підписання і ратифікація Великого російсько-українського договору й угоди по Чорноморському флоту. Україна отримує вкрай потрібні енергоносії. За безпосередньої участі Л.Кучми здiйснилася інтеграція України до європейських і світових структур: відбувся вступ до Ради Європи, укладено угоди з Євросоюзом та іншими міжнародними об'єднаннями.

У внутрішній політиці Леонід Кучма відзначається обережною послідовністю і передбачуваністю. Його зусиллями врегульовано надзвичайно складну проблему кримського сепаратизму. Завдяки ініціативі Президента держави Верховна Рада України 28 червня 1996 р. ухвалила довгоочікувану Конституцію України. Врятовано стратегічно важливу для України аерокосмічну галузь, яскравими успіхами якої останніх років стали проекти «Морський старт» і «Глобал Стар». Утримується стабільність національної валюти. Завершується приватизація, розвиваються реальні елементи ринкової економіки -- вільні економічні зони. Зміцнено підмурок відродження й оновлення вітчизняного виробництва.

Ще на початку свого президентства Леонід Кучма окреслив основні напрямки розвитку України в доповіді «Курсом ринкових реформ». Він прагне виходу українського народу на шлях світового цивілізованого розвитку і протистоїть спробам повернення країни до часів тоталітарного минулого. Президент переконаний: «Добром, порядністю і рішучістю дій на обраному шляху ми збудуємо кращу Україну».