- •31. Основні ідеї національної доктрини розвитку освіти в Україні в 21 ст.
- •32. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України «про Освіту».
- •33. Поняття виховання, основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.
- •34. Основні етапи процесу виховання. Його рушійні сили.
- •36. Характеристика принципів виховання: опора на позитивне, індивідуально-особистісний підхід, єдність виховних впливів школи, сім`ї, громадськості.
- •37. Сутність понять метод, прийом, засіб виховання. Класифікація методів виховання.
- •38. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •39. Характеристика методів організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки.
- •40. Методи стимулювання діяльності та поведінки
- •41. Умови оптимального вибору методів виховання.
- •42. Дитячий колектив, його ознаки, структура, типи. Розробка теорії колективу в працях Макаренка і Сухомлинського.
- •43. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі.
- •44. Макаренко про етапи розвитку колективу та шляхи його створення.
- •45. Сімейне виховання – перша і найголовніша ланка національного виховання.
- •46. Основи козацької педагогіки як культурного феномена української духовності.
- •47. Форми взаємозв’язку школи та сім`ї. Макаренко та Сухомлинський про сімейне виховання
- •48. Зміст, форми, методи морального виховання учнів. Етнопедагогіка про моральне виховання.
- •49. Основи статевого виховання учнівської молоді. Установка українського народознавства з питань кохання, шлюбу, міцної сімї, виховання дітей.
- •50. Сутність та функції праці, завдання трудового виховання.
- •51. Система профорієнтаційної роботи у школі, її форми та методи.
- •52. Естетичне виховання учнів.
- •53. Фізичне виховання учнів, його роль, завдання, зміст і форми організації.
- •54. Виховання особистості в системі учнівського самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
- •55. Позакласна робота в системі виховання цілісної особистості. Національні підходи у вирішення завдань позакласної та позашкільної роботи.
- •56. Класний керівник — організатор виховної роботи в класі.
- •57. Професійно-педагогічні та особисті якості вчителя.
- •58. Зміст, завдання, форми і методи розумового виховання учнів.
- •59. Основи управління школою. Типи шкіл. Функції керівних осіб.
- •60. Мета, зміст та форми методичної роботи у школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.
43. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі.
Кожна людина більшою чи меншою мірою прагне самост-вердитися в колективі, посісти в ньому найзручніше місце. Проте процес включення її в систему колективних взаємин складний, неоднозначний і глибоко індивідуальний. Школярі, майбутні члени колективу, відрізняються один від одного станом здоров'я, зовнішністю, рисами характеру, ступенем товариськості, знаннями, уміннями, багатьма іншими рисами і якостями. Тому вони викликають неоднакову реакцію з боку товаришів і по-різному входять до системи колективних відносин. Суттєво залежить входження особистості в колектив від її індивідуального соціального досвіду, який визначає характер суджень учня, систему його ціннісних орієнтацій, лінію поведінки. Цей досвід може відповідати, а може й не відповідати судженням, цінностям і традиціям поведінки, які склалися в колективі. Там, де ця відповідність має місце, включення особистості в систему відносин колективу значно полегшується. У випадках, коли у вихованця досвід інший (вужчий, бідніший або, навпаки, багатший, ширший, ніж досвід соціального життя колективу), йому важче встановити взаємини з ровесниками. Особливо складним виявляється його становище, коли індивідуальний соціальний досвід суперечить цінностям, прийнятим в даному колективі. Сутичка протилежних ліній поведінки тут неминуча і призводить здебільшого до різних наслідків.
Характер взаємин особистості і колективу зумовлений не лише якостями особистості, а й особливостями колективу. Одноманітність діяльності й вузький діапазон соціальних ролей у колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм спілкування між членами колективу, недостатня взаємокультура сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що заслуговує на увагу, — все це негативно впливає на встановлення нормальних відносин з тими, хто до нього входить.
Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом:1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.
У першому варіанті особистість може:
а) підкорятися вимогам колективу добровільно,
б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість,
в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зовні, формально.
Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя.
У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій:
а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність;
б) гармонізація особистості й колективу.
Типовою моделлю відносин особистості і колективу недавньої нашої школи було співіснування. За цією моделлю учень зовні сприймає норми і цінності колективу, висловлює ті судження, яких від нього чекають, поводить себе так, як це прийнято в колективі. Проте поза колективом він думає і чинить інакше. У більшості випадків у колективі встановлюється подвійна система цінностей: у межах організованої за участю педагогів діяльності існують позитивні взаємини, в неорганізованому спілкуванні — негативні. Причиною цього явища є те, що вихованці не можуть проявити свою індивідуальність у колективі. Запропоновані їм ролі вони виконують вимушено. Виходом з ситуації може бути розширення діапазону ролей, ствердження учня в новій позиції у колективі.
Гармонізація особистості і коллективу є ідеалом взаємовідносин. Дані досліджень свідчать, що комфортними умовами свого життя в колективі вважають лише 5 % опитаних учнів. Поглиблене вивчення цих дітей показало, що вони наділені особливими природними колективістичними якостями, тому здатні вживатися в будь-якому колективі. До того ж вони набули позитивного соціального досвіду в добре сформованих колективах.
У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду.