13

7-8 Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості

Спадковість — здатність організму відтворювати потомство, передавати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності.

За спадковістю передаються: тип нервової системи, конституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри) та власне людські задатки (високоорганізований мозок, здатність розмовляти, ходити у вертикальному положенні, займатись певними видами діяльності та ін.).

Як умова формування особистості спадковість залежить від генотипу, який визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Нервова система містить у собі спадково обумовлені можливості щодо формування потреб, форм поведінки, її здатність навчатися й виховуватися.

Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або попередніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів. За свідченням психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку — задатки.

Задатки — природні особливості людини, які є передумовою для розвитку індивіда.

Вони впливають на швидкість виникнення умовних рефлексів, вироблення навичок, форм поведінки, становлення темпераменту, але самі по собі не зумовлюють особливостей особистості. Якщо немає сприятливих суспільних умов, чи людина не займається відповідною діяльністю, вони взагалі можуть не виявлятися. Щоб стати талановитим художником або композитором, потрібні не тільки природні дані, а й певні умови суспільного життя (наприклад, родина Бахів, у якій було шість поколінь видатних композиторів і музикантів. їх музичні здібності зумовлені домінантним геном та соціальними умовами — раннім музичним вихованням). Спадково передаються інтелектуальні здібності — основа розвитку розумових і пізнавальних сил. Генетики довели, що люди здатні до необмеженого духовного розвитку завдяки можливостям мозку. Проте інтелектуальний розвиток відбувається лише за активної розумової діяльності. Тому важливо якомога раніше виявляти задатки до різних видів діяльності й створювати відповідні умови для їх розвитку.

Спадковість може бути причиною не лише ранньої обдарованості, а й розумового відставання. Виховують таких дітей у спеціальних школах, в яких навчання відбувається за спеціальними програмами.

Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, — все, що оточує дитину протягом усього життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім´я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу.

Середовище поділяють на: а) мегасередовище, яке для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її свідомості з поняттями космос, планета; б) макросередовище, що ототожнюється з поняттями етнос, суспільство, країна, держава; в) мезосередовище, що ототожнюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край, засоби масової інформації, приналежність до певної субкультури; г) мікросередовище, що є безпосереднім оточенням індивіда: сім´я, клас, школа, компанія, сусіди, ровесники, громадські, приватні, державні організації.

Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціалізується.

Соціалізація — процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв´язків та відносин.

Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. її мета — допомогти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

Виділяють такі види соціалізації (за критерієм наявності мети щодо засвоєння соціального досвіду):

а) цілеспрямована (людина ставить мету щодо змісту соціального досвіду, який вона прагне засвоїти і знає, яким чином здійснити цей процес);

б) стихійна (засвоєння людиною норм, правил поведінки, поглядів, стереотипів відбувається без визначення мети і механізмів їх засвоєння).

Вплив середовища на формування особистості здійснюється лише в тому разі й тією мірою, якою вона у процесі активного ставлення до соціального середовища здатна сприйняти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. У взаємодії з навколишнім світом дитина є активною, діяльною істотою. У діяльності — навчальній, трудовій, побутовій — виявляються і розвиваються її природні можливості, вона набуває нових фізичних і духовних якостей, знань та умінь, формується її свідомість. Важливою умовою ефективного розвитку особистості у діяльності є її активність, яка виявляється у рухах (сприяють фізичному загартуванню), пізнанні навколишньої дійсності (сприяє інтелектуальному розвитку), спілкуванні (дає змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вміти підкорятися і керувати іншими), впливі на оточення й на саму себе (самовиховання). На кожному віковому етапі розвитку переважає певний вид діяльності: ігрова (у дошкільному віці), навчальна (у шкільному віці), трудова (у дорослих).

9. У різні епохи розвитку суспільства проблема мети виховання розв’язувалася по різному. Цільова спрямованість виховного процесу змінювалася відповідно до основних історичних

типів або систем виховання.

Зміна цілей виховання на різних стадіях історіі людства не була випадковою чи довільною,вона відбувалася в силу закону обумовленості виховання характером суспільних відносин.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в загальній формі . Загальною метою виховання є всебічний розвиток особистості: розвиток особистості в анатомо-фізіологічному, психічному і соціальному напрямку. Таку мету виховання ставило перед собою суспільство завжди. Людина повинна бути завжди фізично, розумово і духовно розвинута.

Проблема мети виховання в педагогічній діяльності є вузловою, корінною проблемою педагогічної науки. Педагогіка може успішно вирішувати всі свої питання тільки тоді, коли вона неухильно керується завданнями виховання людини завтрашнього дня.

Про значення чіткого уявлення кінцевої мети своєї діяльності писав великий педагог К. Ушинський: « Щоб Ви сказали про архітектора, який закладаючи новий будинок, не зумів би вам відповісти на питання, що він хоче побудувати… Теж саме повинні ви сказати і про вихователя, який не зуміє ясно і точно визначити вам мету своеі виховноі діяльності. Доручаючи вихователю чисті і вразливі душі дітей для того, щоб він привив в них перші і тому найглибші риси, ми маємо право спитати вихователя яку мету він буде переслідувати в своїй діяльності і вимагати на це питання ясної і категоричної відповіді.»

Всебічний розвиток особистості – звичайний наслідок розвитку людства. Тому він є кінцевою метою виховання, як об'єктивна необхідність і знаходиться в органічному зв'язку з розвитком суспільства. Такий всебічний розвиток характеризуеться єдністю розумового розвитку, високого рівня загальної і політехнічної освіти, психологічної і практичної підготовленості до фізичної і розумової праці, морального, естетичного, фізичного розвитку, різнобічними матеріальними і духовними потребами.

Всебічний розвиток людини – це важкий і довготривалий процес, рельтат якого залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктиних чинників. Наприклад: для забезпечення високого рівня розумового і естетичного розвитку членів суспільства, необхідна не тільке наявність відповідних матеріальних умов, щоб зробити культурну спадщину доступною до широких верств населення,створити умови для засвоєння накопиченої людством культури, але і забезпечити активну участь людей в культурному будівництві і створенню нових культурних надбань, розвитку науки, техніки, мистецтва. У зв’язку з цим, надзвичайно важливо розвивати духовні потреби, пізнавальні інтереси і естетичні відчуття всіх членів суспільства і глибоке усвідомлення ними засобів і шляхів іх задоволення.

Всебічний розвиток особистості проходитьть не тільке в школі,але і під впливом всієї системи організаційно-виховної роботи держави, суспільно-політичних сил, в процесі безпосередньої участі особи в в суспільно-політичному житті краіни, в процесі праці.

В краіні, після здобуття незалежності,незважаючи на труднощі, весь час поступово розширюються можливості для розвитку своіх здібностей кожною особою.Невпинно розширюється сітка учбових закладів різного типу, розвиваються альтернативні форми навчання. На сучасному єтапі суспільного розвитку Украіни, свідома і творча активність іі громадян, підвищення рівня іх громадської і соціальної підготовленості стає все більш дієвим прискорювачем просунення до пободови могутньої незалежної держави.

Система виховної роботи в нинішній школі базується на ідеях гуманізму, оновлення, демократичності і передбачає ряд основних аспектів:

А) ідею реалістичних цілей виховання та різнобічний розвиток особистості учня, який базується на здібностях та обдаруваннях;

Б) ідею спільної життедіяльності дітей і дорослих –заміну авторитарності впливу вчителя на безпосередне співробітництво з учнями, яке базується на національній самовизначеності собистості;

В) ідею самовизначеності учня - процес інтеграції (об’єднання) окремих позитивних якостей в єдине ціле;

Г) ідею спрямування особистості – центр всієї виховної роботи повинен бути спрямований на учня;

Д) ідею добровільності – щоб вчитель домагався вияву інтересу, прагнення до саморегуляції своїх природних сил, власної ініціативи і творчості у виконанні дій.

Формування загальнолюдських якостей носить закономірний об’єктивний характер. А система організованих впливів на особистість з боку сім’ї, вчителів, друзів становить сб'єктивний характер.

Сократ (469-399 рр. до н. е.). Народився у сім’ї скульптора поблизу Афін. Більшу частину життя присвятив філософській творчості та педагогічній діяльності. Стояв на філософських позиціях про неможливість для людського розуму пізнання світу та речей. На його думку, людина може пізнати тільки саму себе (“Пізнай самого себе“).

Вважав себе спеціалістом, передусім, у питаннях етики. З етичних міркувань виводив мету виховання, яка полягає в особистому моральному самовдосконаленні, звільненні інтелекту від усіх негативних зовнішніх впливів.

Потреби суспільства визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Тому ціль виховання зрештою завжди відповідає способу виробництва, визначається ним і змінюється разом з продуктивними силами та виробничими відносинами. Проілюструємо цей зв'язок на прикладі зміни цілей виховання в різних типах суспільно-економічних формацій, зумовлених різними типами виробничих відносин між людьми: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, посткапіталістичної.

За часів первіснообщинного устрою, коли не було розшарування суспільства на соціальні групи, всіх дітей однаково навчали мисливству, виготовленню одягу, приготуванню їжі. Метою виховання було озброєння знаннями і вміннями, необхідними в суворому повсякденному житті, тобто просте забезпечення існування людини.

При рабовласницькому устрої з виникненням двох класів (рабовласників і рабів) з'явилися відмінності в характері мети виховання. Метою виховання дітей рабовласників була підготовка до ролі володарів, які насолоджуються мистецтвом, приєднуються до науки. Вони повинні вести завойовницькі війни і захищати свої завоювання. Метою ж виховання дітей рабів була підготовка їх до виконання наказів володарів, фізичної праці, покірність. Рівень розвитку продуктивних сил і характер виробничих відносин об'єктивно вимагали саме таких цілей виховання.

При феодалізмі основними класами стали феодали й кріпаки-селяни. Цілі продовжували залишатися диференційованими: для дітей феодалів -- рицарське виховання: насолода мистецтвами й науками, оволодіння «рицарськими доброчинностями», для дітей селян -- трудове виховання в «школі» під відкритим небом. Характер виробничих відносин не вимагав від селян - кріпаків ні загальної, ні спеціальної підготовки, тому диференціація цілей відображала їх залежність від способу виробництва.

При капіталізмі проблема диференціації цілей, дуалізм цілей зберігається так само, як і зберігається залежність цілей від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Об'єктивні закони розвитку суспільного виробництва примушують буржуазію створювати систему навчальних закладів, які дають робочим знання вищого рівня. Одночасно правлячий клас дає гарне виховання своїм дітям, щоб вони могли управляти державою, економікою, суспільними процесами. Створюється сітка приватних привілейованих навчальних закладів.

При посткапіталістичному (ринковому, демократичному) устрої, що характеризується вищим рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, загальна залежність цілей виховання від способу виробництва зберігається.