Порядок проведення занять.

Питання та їх зміст.

1. Загальний аналіз ризику і проблем безпеки.

Небезпека – поняття загальне, яке залежить від багатьох чинників. Щоб ефективно запобігати виникненню небажаних чинників необхідно вміти кількісно оцінити небезпечність того чи іншого середовища перебу-вання людини. Інколи, оцінюючі той чи інший вид діяльності, ми говоримо, що існує велика небезпека, а іноді – мала.

Ми знаємо, що важливою характеристикою небезпек, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Як ми знаємо розрізняють правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності і неправомірний ризик.

Ризик, це критерій для кількісного виміру небезпеки, що виражається як багатокомпонентна величина і включає показники:

1. Величину заподіяних збитків від впливу небезпечних факторів.

2. Імовірність виникнення (частоту) фактора небезпеки.

3. Невизначеність у величинах як збитку, так і ймовірності.

Звертаю увагу, що ризик визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n / N

За ступенем припустимості ризик буває:

1. Знехтуваний - має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

2. Прийнятий - вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному стані свого розвитку.

3. Гранично допустимий - це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

4. Надмірний - характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Суть концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10^-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10^-8 на рік.

Фактично ми всі щодня приймаємо рішення про співвідношення ризику з вигодою. Як правило, ми згодні погодитись на відому долю ризику, як ціну за вибраний нами спосіб життя.

Все це дозволяє сформулювати аксіому про потенційну небезпеку діяльності: будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

Цей постулат є основним при розв'язанні одного із завдань безпеки життєдіяльності - ідентифікації небезпек.

Для того, щоби визначити серйозність небезпеки використовують категорії серйозності небезпеки:

Перша категорія – катастрофічна.

Друга категорія – критична.

Третя категорія – гранична.

Четверта категорія – незначна.

Ці категорії встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов та рівні ймовірності небезпеки:

А – часта.

В – вірогідна.

С – випадкова.

D – віддалена.

Е – неймовірна.

Вони є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки.

Соціальний ризик – це залежність частоти виникнення небажаних по-дій, що полягають у поразці не менш визначеного числа людей, що піддаю-ться впливам визначеного виду при реалізації небезпек, від цього числа лю-дей.

Соціальний ризик дозволяє судити про масштаби небажаних наслідків, оскільки 5 небажаних наслідків можуть відбутися в 5 подіях, але також і в 1,2,3,4 подіях.

Для підвищення рівня безпеки використовується комплекс заходів та засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або в певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

2. Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику.

Аналіз ризику небезпек. У кожній ситуації, пов’язаній з ризиком, виникає питання: що означає виправданий (допустимий) ризик, де проходить межа, яка відокремлює допустимий ризик від нерозумного? Щоб відповісти на це запитання, треба знайти рівень «прийнятного ризику», кількісну оцінку конкретних ризикованих рішень.

Саме тому важливо виявити його ступінь, причому слід оцінити імовірність того, що певна (несприятлива) подія має шанси відбутися, а тоді – як це вплине на ситуацію.

При досить високому ступені ризику в альтернативних стратегіях інколи приймають варіант рішення (стратегію) з дещо меншою ефективністю (нормою доходу), але із шансом на своєчасну та успішну (надійну) реалізацію прийнятого варіанта (стратегії).

Що досконалішими є методи дослідження та кількісної оцінки ризику, то меншим стає чинник невизначеності. При цьому використовуються дві групи методів – апріорні та емпіричні. Перші ґрунтуються на теоретичних положеннях і формують вимоги щодо результатів певних рішень, другі – на

визначенні подій, що мали місце в минулому, та узагальненні інформації, зокрема статистичної.

Кількісна оцінка ризику проводиться на підставі обчислень, які здійснюються ще на попередній стадії аналізу ризику. При прийнятті рішень

треба врахувати імовірність супер позиції кількох обставин (сприятливих чи

несприятливих) і визначити абсолютну величину імовірних збитків, які виникають при цьому.

Імовірність настання певної події може бути визначена:

По перше, об’єктивним методом - визначення імовірності ґрунтується на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася певна подія.

По друге, суб’єктивним методом - спирається на використання суб’єктивних оцінок та критеріїв, які ґрунтуються на різних припущеннях.

До таких припущень можуть бути віднесені міркування, оцінка експерта, його власний досвід, думка консультанта. Щоразу, приймаючи рішення в умовах невизначеності, враховують (оцінюють) ризик.

Одним з перших проблему кількісної оцінки ступеня ризику підняв Мільтон Фрідмен, спираючись на теорію корисності. Він запропонував свою класифікацію рівнів ризику. Однак у мировій практиці підходів до кількісної оцінки ризику багато.

На сьогодні, оцінюючи ризик, спеціалісти обмежуються спрощеними підходами, спираючись на один чи кілька головних показників (критеріїв),

параметрів, які є найважливішими узагальненими характеристиками в даній

конкретній ситуації.

Серед підходів до кількісної оцінки ризику виділяють такі:

1. Статистичний метод. Базується на аналізі коливань досліджуваного показника за певний відрізок часу.

Використовується для обчислення очікуваної тривалості ризику, застосовується в тих випадках, коли при проведенні кількісного аналізу об’єкт має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи.

Перевагою методу є нескладність математичних розрахунків, а суттєвим недоліком – необхідність великих обсягів вихідних даних. Статистичний метод не забезпечують оцінки ризику в умовах обмеженості інформаційного контуру з урахуванням індивідуальних особливостей певної ситуації.

2. Метод експертних оцінок. Історично перший серед методів оцінки

ризику. Використовується в умовах дефіциту і навіть повної відсутності інформації. У цьому його найсуттєвіша перевага порівняно з іншими методами.

Базується на опитуванні досвідчених спеціалістів і може бути реалізований шляхом математичного опрацювання результатів цього опитування (позицій, думок).

Сьогодні в Україні пропонується величезна кількість прогнозів багатьма фахівцями. Слід зауважити, що далеко не завжди це робиться на достатньо професійному рівні. Дослідження свідчать, що така ситуація є наслідком недостатності інформації про оцінювані процеси і відносної технічної легкості експертної оцінки. Зрозуміло, будь-яка непрофесійна експертиза негативно впливає на оцінку ризику.

Для підвищення адекватності експертної оцінки ризику бажано, щоб експерти супроводжували свої оцінки даними про імовірність виникнення різних величин.

Значно підвищать адекватність експертної оцінки ризику:

По-перше - право оцінки повинно надаватись незалежним агентствам, офіційним установам.

По-друге - експертна оцінка має відповідати певним вимогам – перш за все, повинна бути чітко визначена її методика, обґрунтовано використання кількісних та якісних показників.

По-третє, право систематично оприлюднювати прогнози, оцінки мають тільки фахівці, що мають достатній для цього рівень кваліфікації.

3. Метод використання аналогій. Використовується в разі, якщо інші методи оцінки ризику неприйнятні. При використанні аналогів застосовуються бази даних та знань про ризик аналогічних об’єктів. Отримані дані опрацьовуються для виявлення залежностей з метою врахування потенційного ризику при реалізації нового проекту.

Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації, отриманої з різних джерел. Дані обробляються з метою виявлення залежностей між планованими результатами діяльності й обліком потенційних ризиків.

Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідно виявити ступінь ризику, коли відсутня сувора база для порівняння, краще знати минулий досвід, навіть якщо він не відповідає сучасним умовам.

4. Комбінований метод. Поєднання кількох окремих методів.

5. Метод імітаційного моделювання.

Підсумовуючи викладене, можна зробити наступні висновки:

1. В основі прийняття рішень повинні лежати результати аналізу ризику, які включають: по-перше, оцінку всієї сукупності ідентифікованих ризиків; по-друге, оцінку й аналіз витрат та проведення робіт щодо реалізації прийнятого рішення; по-третє, оцінку й аналіз понесених у результаті втрат.

2. Оцінка ризику є основою управління ризиками і, перш за все, базується на знанні принципів управління і прийняття рішень.

3. Що досконалішими є методи дослідження та кількісної оцінки ризику, то меншим стає чинник невизначеності.

4. Методологія аналізу ризику дозволяє обрати стратегію дій.

4. Оцінка ризику небезпек. Щоб ефективно запобігати виникненню небажаних наслідків не обхідно вміти кількісно оцінити небезпечність того чи іншого середовища перебування людини. На сьогодні ще немає адекватних оцінок небезпек. Існує банальна система кількісної оцінки небезпек, наприклад, шкали сили землетрусів, штормів. Хоча бальна оцінка небезпек і дає кількісний показник, але передбачити за ним небажані наслідки дуже важко, оскільки багато інших чинників ця оцінка не враховує, зокрема, де відбувся землетрус. Як заселена територія, її економічний потенціал.

Кількісною оцінкою небезпечності середовища перебування людини може бути середній вік життя людини. Очевидно, чим меншому шкідливому впливу підпадала людина протягом свого життя, тим довше вона може про-жити. Ця оцінка адекватно відображає небезпечність середовища перебуван-ня людини. Проте вона має той недолік, що є інтегральної оцінкою. Тобто відображає сумарний вплив усіх небезпек, які упродовж усього життя діяли на людину. За цією оцінкою важко виділити окремі небезпеки, які шкідливо впливали на здоров’я людини. Однак динаміка зміни середнього віку життя людини важлива для кількісної оцінки небезпечності середовища перебуван-ня людини, крім того, вона дає змогу виявити основні тенденції у її змінах.

У загальному випадку для кількісної оцінки небезпек використовують коефіцієнт ризику R, який визначається як добуток імовірності реалізації небезпек Р на величину можливих збитків від них.

R = P ^x S

Де:

R - коефіцієнт ризику;

P - імовірність реалізації небезпек;

S - величина можливих збитків від небезпек.

Застосування коефіцієнта ризику для кількісної оцінки небезпек, що завдають збитки здоров’ю людини, у вигляді наданої формули є необгрунто-ваним, оскільки неможливо оцінити втрату здоров’я чи життя людини у гро-шовому еквіваленті. Прийнявши умовно S = 1, для кількісної оцінки таких небезпек використовують величину, яку називають коефіцієнт індивідуаль-ного ризику.

Коефіцієнт індивідуального ризику це відношення кількості реалізова-них небажаних наслідків для життя людини до всіх можливих за певний пе-ріод часу. Формально його можна визначити як частоту реалізації небезпек.

Для країни в цілому маємо:

R = n_k / N_k

Де:

n_k - кількість передчасних летальних наслідків у країні за один рік (умовно прийнято вважати летальний наслідок передчасним, якщо він трапився з особою працездатного віку).

N_k - загальна кількість жителів країни в цьому році.

Для окремого об’єкта господарської діяльності:

R = n₀ / N₀

Де:

n₀ - кількість нещасних випадків із летальним наслідком на об’єкті господарської діяльності за один рік.

N₀ - середня кількість працівників на об’єкті господарської діяльності упродовж року.

На противагу середньому віку життя людини коефіцієнт індивідуаль-ного ризику вважають диференціальною оцінкою небезпек, оскільки його можна застосувати окремо до будь – якого небезпечного чи шкідливого чин-ника для здоров’я та життя людини, наприклад, пожежі, транспорту, інфек-ційних хвороб. За його допомогою оцінюють частку кожного чинника у за-гальній небезпеці для людини в певному середовищі перебування.

Коефіцієнт індивідуального ризику оцінюють лише приблизно. Для цього використовують чотири методичні підходи:

• інженерний - ґрунтується на статистиці нещасних випадків або на аналізі джерел небезпек;

• модельний - використовується математичні моделі впливу небезпек-них та шкідливих чинників на окрему людину (професійної групи людей);

• експертний - ґрунтується на оцінках досвідчених фахівців;

• соціологічний - використовує результати опитування груп населення (працівників).

Два перших підходи є об’єктивними і точнішими, проте для них дуже часто бракує необхідних даних, які використовують у розрахунках. Два ос-танні менш точні, бо містять елементи суб’єктивізму, однак є легшими у ре-алізації.

Абсолютна безпека не може бути гарантована жодному живому інди-відууму незалежно від його способу життя.

Діяльність людини за рівнем ризику поділяють на чотири категорії.

Таблиця № 1. Категорії діяльності людини за рівнем ризику.

Чим менший коефіцієнт індивідуального ризику, тим ефективніше працює та чи інша система безпеки. Ефективність будь – якої системи безпе-ки визначається її досконалістю, яка головно залежить від коштів, спрямова-них на її функціонування. Цілком очевидно, чим більше коштів вкладається в ту чи іншу систему безпеки, тим ефективніше вона працює і тим менший коефіцієнт індивідуального ризику.

Управління ризиком. Аксiомно прийнято, що загальний коефiцiєнт iндивiдуального ризику R прямо пропорцiйний iнтенсивностi життедiяльностi I:

R = I

Iнтенсивнiстъ життєдiяльностi в першому наближені оцінюють за кiль-кiстю енергiї, яку виробляє людство. Отже, коефіцієнт iндивiдуального ри-зику перебуває у функцiональнiй залежності вiд кiлькостi виробленої енер-гії. Із збільшенням кількості виробленої енергії зростає загальний коефіцієнт ризику.

З розвитком цивілiзацiї кiлькiсть виробленої енергії різко зростає, від-так постає питання - бути чи не бути цивiлiзацй.

Проаналізуємо можливі наслідки, зумовлені науково-технiчним прог-ресом. Із загального закону, згідно з яким швидкість зміни будь-якої величи-ни є пропорцiйною цiй величині, встановлюється залежність загального кое-фiцієнта iндивiдуального ризику R вiд кiлькостi виробленої енергії. Чим бі-льше кількості виробленної енергії, тим швидше зростає загальний коефіці-єнт ризику.

З зростанням кількості виробленої енергії зростає і внутрішній вало-вий продукт, частка якого спрямовується на розвиток науки i техніки. На підставi наведеного маємо аналогічну залежність коефіцієнта індивідуаль-ного ризику вiд величини валового внутрішнього продукту, який спрямовує-ться на розвиток науки i техніки, досконалість та безпечність технологій. Чим більше частка внутрішнього валового продукту спрямовується для роз-витку науки i техніки та вдосконалення технологій, тим менше загальний коефіцієнт ризику.

Аналіз цих умов показує, що належний рівень безпеки життєдіяльності може бути забезпечений при переорієнтації науково – технічного прогресу на створення енергозберігаючих технологій і витісненні ресурсномістких технологій наукомісткими. З цього погляду роль знань природничих наук не тільки не зменшується, але й зростає поряд з послідовною гуманітаризацією навчання, оскільки зменшення загального коефіцієнта iндивiдуального ризи-ку зі збільшенням величини валового внутрішнього продукту на підставі ко-рисного використання енергії відбувається при науково – технічному та сус-пільно – економічному розвитку людства.

Відтак, науково – технічний прогрес за цих умов, впровадження у ви-робництво нових досягнень науки й техніки, використання науко ємних та енергозберігаючих технологій і надалі залишатимуся критерієм благо получ-чя людства, оскільки його досягнення, спрямованні на зростання валового внутрішнього продукту, не викликатимуть збільшення загального коефіцієн-та iндивiдуального ризику, а навпаки, спричинятимуть його зменшення.

Підтримання необхідного рівня безпеки життєдiяльностi потребує вза-ємно узгоджених змiн усiх параметрів виробництва, а їхнi довiльнi зміни не завжди можуть бути прийнятими для суспільства.

Актуальною проблемою сьогодення є спiввiдношення мiж природною i техногенною сферами. Людина як частина природи може жити тiльки в природнiй сферi. Необґрунтоване розширення техногенної сфери i зменшен-ня природної може призвести до незворотних глобальних процесів i зник-нення природної сфери, придатної для життя людини. Кожна людина повин-на усвідомлювати, що має існувати достатня природна сфера i досконала соціально-економічна система безпеки, вдосконалення якої неможливе без розвитку техногенної сфери і вiдчовiдно їй системи безпеки.

Відтак основними умовами безпечної життєдiяльностi людини є:

1. Встановлення оптимального спiввiдношення мiж природною та техногенною сферами довкілля. Це такий стан, при якому науково-виробни-чопо-бутова дiяльнiсть людини не викликає змін у параметрах природного середовища.

2. Вдосконалення техногенної сфери. Це впровадження науко ємних, маловiдходних технологій i зменшення її шкідливого впливу на природну сферу та людину.

3. Підвищення ефективності функціонування соцiально-економiної та технічної систем безпеки. Це впровадження результатів науково-технiчного прогресу та зміни соцiально-економiчних орiєнтирiв у розвитку суспільства.