3. Тести дії та вільні від впливу культури тести.

Для немовлят, дітей з дефектами мови, з деякими психічними і фізичними недоліками, для людей що говорять іншою мовою, безграмотних, а також педагогічно занедбаних осіб застосовуються: а) тести дії, б) немовні тести, в) тести, вільні від впливу культури. При створенні таких тестів виключають параметри: мова, швидкість виконання тесту, наявність інформації, специфічної для деяких культур.

Одним із перших тестів дії для дослідження розумово відсталих дітей та іноземців, є тест відтворення колишнього порядку на дошці створений Е. Сегеном в 1866 р.. На дошці розташовано від 2 до 5 предметів; експериментатор знімає їх і складає в певному порядку. Випробовуваний повинен якнайшвидше повернути предмети на колишнє місце. Допускається три проби; показником тесту є найкоротший час, необхідний для виконання завдання.

Лабіринтовий тест Портеуса, розроблений в 1914 р. і вдосконалений в 1959 р. складається з серії зображених лініями лабіринтів зростаючої трудності. Піддослідному потрібно, не відриваючи олівця від паперу, провести найкоротший шлях від входу до виходу з лабіринту.

Подібні тести дії були об’єднані в шкалу Тестів Артура в 1930 р., і складається з 4 модифікованих старих тестів і одного нового.

Тест «Бета», розроблений у 1914 р. та рестандартизований у 1946 р. складається з 6 субтестів, «Лабіринти», «Завершення картинок», «Намальовані безглуздості» та ін.

Інтелектуальний тест Р. Кеттелла типу «олівець – папір», охоплює 3 вікових і інтелектуальних рівні: від 4 до 8 років і розумово відсталих дорослих, від 8 до 13 років і дорослих середніх розумових здібностей, від 10 до 16 років і дорослих із високими розумовими здібностями. Серед субтестів є: «Вибір точки, що завершує серію», «Доповнення матриці», «Лабіринти» та ін.

Тест Гудинаф –Харріса, в якому піддослідному (старше 5 років) дається завдання «намалювати чоловіка» і «намалювати жінку».

4. Тести вивчення креативності

Починаючи з 60-х рр. в англо-американській психології великою популярністю користується вивчення особливого типу загальних здібностей, названого креативністю. Поштовхом для виділення цього типу здібностей послужили відомості про відсутність зв’язку між традиційними тестами інтелекту і успішністю вирішення проблемних ситуацій. Було визнано, що остання залежить від здатності по-різному використовувати дану в завданнях інформацію в швидкому темпі. Цю здатність назвали креативністю і стали вивчати її незалежно від інтелекту – як здатність, що відображає властивість індивіда створювати нові поняття і формувати нові навички. Креативність пов’язують із творчими досягненнями особи.

Дж. Гілфорд і його співробітники з 1954 р,. виділили 16 гіпотетичних інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність. Серед них такі: динамічність думки (кількість ідей, що виникають в одиницю часу), гнучкість думки (здатність переключатися з однієї ідеї на іншу), оригінальність (здатність створювати ідеї, що відрізняються від загальновизнаних поглядів), допитливість (чутливість до проблем у навколишньому світі), здатність до розробки гіпотези, «іррелевантність» (логічна незалежність реакції від стимулу), фантастичність (повна відірваність відповіді від реальності за наявності логічного зв’язку між стимулом і реакцією).

Гілфорд об’єднав ці чинники під загальною назвою «дивергентного мислення», яке проявляється тоді, коли проблема тільки ще має бути визначена або розкрита і коли не існує заздалегідь вказаного, сталого шляху її вирішення (на відміну від «конвергентного мислення», що орієнтується на відоме рішення).

Особистісний підхід у вивченні креативності полягає в пильній увазі до емоційних і мотиваційних чинників, включених в цю властивість. Виділені деякі особистісні риси (самовпевненість, агресивність, самовдоволення, ігнорування соціальних обмежень і чужих думок).

Е.П. Торренс, якому належать найбільш відомі тести креативності, звернув основну увагу не на результати, а на сам процес творчого мислення. Найбільше, що можна отримати за допомогою такого тесту, – це виявити швидкість і рухливість асоціацій та міру дотепності.

Дослідники вважають, що основний недолік тестів на креативність – неврахування особистісних чинників. Ймовірно, виміряти креативність можна за допомогою не тестів, а окремих актів творчості.