1.2. Показники економічної ефективності виробництва зерна і методика їх визначення

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і ок­ремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і відповіда­ти критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцін­ки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і ви­дів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики. Для цього широко використовуються як на­туральні, так і вартісні показники. Натуральні самі по собі ще не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для вимірювання. Для одержання порівнянних величин-витрат і результатів-обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішим показником, що характеризує обсяг сільсько­господарського виробництва (результат), є вартість валової і то­варної продукції господарства, на основі якої можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

В умовах свободи підприємницької діяльності і ринкових від­носин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товар­ної форми економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності виробництва зерна використовують такі показники: урожайність зернових культур, продуктивність праці, собівартість, окупність витрат, розмір валового доходу та прибутку, рентабельність виробництва зерна. Водночас при визначенні економічної ефективності виробництва продовольчого та фуражного зерна є певні особливості. Система показників економічної ефективності першого включає:

• Урожайність;

• Собівартість 1 ц зерна;

• Затрати праці на 1 ц зерна;

• Виробництво зерна з розрахунку на 1 люд-год;

• Ціну реалізації 1 ц;

• Прибуток з розрахунку на 1 ц;

• Рівень рентабельності;

другого:

• Урожайність;

• Вихід кормових одиниць та перетравного протеїну з 1 га посіву;

• Собівартість 1 ц зерна, 1 ц корм. од., перетравного протеїну;

• Затрати праці на 1 ц зерна, 1 ц корм. од., перетравного протеїну;

• Ціну реалізації;

• Прибуток з розрахунку на 1 ц;

• Рівень рентабельності.

Кількісне співвідношення валового збору зерна до понесених витрат на його виробництво, або урожайності до витрат на 1 га посівувизначають рівень економічної ефективності виробництва зерна.

Урожайність зернових культур. Цей показник відображає міру і ефективність використання землі, результат інтенсифікації виробництва.

Урожайність визначається як відношення збору валової продукції з площі посіву в центнерах до площі посіву даної культури, га. Проте за даною формулою можна визначити не лише урожайність певної культури, а й середню врожайність по групі зернових.

Продуктивність праці. Виробництво продукції в сільському господарстві супроводжується затратами живої та уречевленої праці загальні затрати цих видів праці одержали назву сукупних. Продуктивність праці більш точно вимірюється саме сукупними її затратами. Але визначенню цих затрат перешкоджає складність перерахування уречевленої праці в живу. Тому в сільському господарстві вона вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці- це здатність конкретної праці виробляти певну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт за одиницю робочого часу. Цей показник характеризує ступінь ефективної діяльності людини протягом даного проміжку часу.

Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях, або середньорічних працівниках. При визначенні продуктивності праці в зерновиробництві ми розраховуємо такі показники: затрати праці на 1 ц зерна, виробництво зерна на 1 працівника, на 1 людино-годину, кількість відпрацьованих люд.-год всіма працівниками і одним, коефіцієнт використання трудових ресурсів – відношення фактично відпрацьованого часу одним працівником за рік до можливого фонду робочого часу.

Ефективність праці багато в чому визначається діючою системою заробітної плати.

Собівартість. Вартість продукту– це вираження втіленої в ньому живої та уречевленої праці. Її величина визначається кількістю затраченої суспільно необхідної праці на виробництво одиниці продукції. Суспільні витрати складаються з трьох частин: вартості спожитих засобів виробництва (c), вартості необхідного продукту (v) і вартості додаткового продукту

Собівартість продукції– це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції (c + v). Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об’єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення.

Вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат характеризує окупність виробничих витрат.

Вартість валової продукції в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Дослідженням впливу зростання витрат на 1 га посіву на ефективність виробницт­ва присвячені роботи В.С. Уланчука, де висвітлюється факт існування так званої критичної межі інтенсифікації, після якої розмір додаткового прибутку на одиницю додаткових витрат зменшується, й В.М. Приходька, в яких автор описує факти зме­ншення окупності витрат у міру зростання їх величини з розрахунку на одиницю зе­мельної площі.

Розмір валового і чистого доходу та прибутку розраховуємо на 1 гектар сільськогосподарських угідь та на 1 ц продукції.

Рентабельність означає доходність, прибутковість підприємств. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рента­бельність являє собою важливий показник економічної ефективно­сті сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.

У результаті господарської діяльності сільськогосподарські під­приємства одержують чистий доход, що є частиною вартості вало­вої продукції після вирахування витрат на її виробництво. Чис­тий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і підприємства, тому розрізняють два види рентабельності. Вся маса створеного в сільському гос­подарстві чистого доходу визначає народногосподарську рента­бельність, а та її частина, що реалізується підприємством і набу­ває форми прибутку,— госпрозрахункову.

Прибуток господарств — це реалізована частина їх чистого до­ходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств і сільського господарства в цілому не повністю відображує їх вне­сок у створення чистого доходу суспільства. У сільському госпо­дарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно також зіставити її з виробничими витратами. Для цього використовують такі показники як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він пока­зує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характери­зує ефективність їх використання у поточному році. При цьому кожний процент рентабельності відповідає отриманню однієї ко­пійки прибутку з розрахунку на грн виробничих витрат.

Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству і його називають сукупним рівнем. Дані річного звіту сільськогос­подарського підприємства дозволяють також визначити рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої куль­тури або галузі.

Рівень рентабельності характеризує ефективність спожитих за­собів виробництва, що включать суму річної амортизації основ­них фондів і вартість використаних у господарстві матеріальних оборотних засобів. На сучасному етапі сільськогосподарські під­приємства мають багато різноманітних засобів виробництва, які певною мірою використовуються у господарстві. Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використо­вують такий показник, як норма прибутку.

Норма прибутку визначається як процентне відношення при­бутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів. Цей показник розраховується по господарству в цілому і показує ве­личину прибутку, що припадає на 1 грн. основних і оборотних фондів.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару; це такий показник, який є основою визначення всіх попередніх показників. Вона збирає в собі результати всього процесу виробництва та реалізації продукції, а також показує ситуацію на ринку.

Першоосновою ціни є собівартість та прибуток – це елементи всіх видів цін.

Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства – необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази галузі, впровадження інтенсивних технологій виробництва та прогресивних форм організації праці зумовили підвищення урожайності зернових культур та збільшення виробництва зерна. Водночас досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреби України в зерні. Поряд з невисоким рівнем урожайності зернових культур допускаються значні втрати зерна при збиранні, транспортуванні, зберіганні, переробці та використанні. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів, недостатньої кількості грубих, соковитих та зелених кормів, невідповідності структури виробництва зерна потребам тваринництва та під впливом багатьох інших, в тому числі й організаційних, факторів щорічні перевитрати зерна становлять 1,5 млн. тонн.