? Питання для самоконтролю

1. Як виникають харчові отруєння?

2. Що таке харчові токсикоінфекції?

3. Що таке харчові токсикози?

4. Які бувають харчові отруєння ?

5. Дайте визначення «харчові токсикоінфекції» ? Назвіть збудників.

6. Які отруєння називають токсикоінфекціями? Вкажіть збудників.

7. Чому виникають харчові токсикоінфекції і токсикози?

8. Які заходи профілактики харчових токсикоінфекцій і токсикозів на підприємствах м'ясної промисловості?

9. Чому небезпечні сальмонели?

10. Яких профілактичних заходів необхідно дотримуватись, щоб не допустити враження сальмонелами?

11. Які мікроорганізми називають умовно-патогенними?

12. На що направлена профілактика харчових токсикоінфекцій, що викликаються умовно-патогенними мікроорганізми?

13. Чому ботулізм дуже небезпечне захворювання ?

14. Назвіть заходи профілактики ботулізму на підприємствах м'ясної промисловості.

15. Стафілококовий токсикоз викликається стафілококом чи його ентеротоксином?

16. Які заходи профілактики стафілококових токсикозів ?

2.4 Гігієна питної і стічної води

1. Гігієнічне значення води.

2. Показники якості питної води.

3. Основні методи покращення якості води та їхня характеристика: способи очищення і дезінфекції води; знезараження стічних вод.

4. Санітарно – гігієнічні вимоги до системи постачання.

Основні терміни і поняття: водопостачання, питна вода, жорсткість, солемісткість, забрудненість газами і механічними домішками, прозорість, реакція;

1. Гігієнічне значення води

Водопостачання – це система заходів щодо забезпечення підприємства водою для господарсько-питних, виробничо-технічних і протипожежних потреб. Водопостачання може бути централізованим, децентралізованим і змішаним.

Забезпечення населення якісною питною водою – чи не найактуальніша проблема, що постала перед людством у третьому тисячолітті.

Зарадити справі у розв'язанні нагальних завдань сучасності може перехід людства до стратегії сталого розвитку, що має забезпечити ощадливе використання природних ресурсів, скорочення викидів у довкілля твердих, рідких і газоподібних відходів шляхом їх повторного залучення у виробничий процес. На жаль, ситуація з водопостачанням є гострою в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються. На сьогодні близько 20% населення планети користується для питних і санітарно-гігієнічних потреб недоброякісною питною водою, яка забруднена різноманітними природними і штучними хімічними речовинами та патогенними агентами. Очевидно, що й в Україні санітарно-епідеміологічна ситуація є незадовільною: щороку реєструється 7 - 9 млн. хворих на гострі шлунково-кишкові хвороби і інфекційні гепатити, основною ланкою поширення яких є недоброякісна питна вода та низький рівень санітарно-гігієнічної культури.

На жаль, поверхневі прісноводні водойми, як і океанічні системи, перебувають нині у вкрай занедбаному стані через надмірне техногенне перетворення і забруднення. Унаслідок цього поверхневі водойми, які слугують для питного і господарського забезпечення людей, стали поділяти на категорії. Так, відповідно до директиви країн ЄС № 75/440, 1975 «Характеристика якості поверхневих вод» водойми питного і господарського призначення поділено на три категорії з двома підкатегоріями кожна, тобто всього шість рангів (класів) якості вод. Ця класифікація, з одного боку, необхідна для розроблення заходів охорони водойм і управління ними, а з іншого – для науково обґрунтованого підбору технологічних операцій очищення природної води та перетворення її на питну воду. Для найчистіших водойм категорії А1 перед її подачею у водогони достатньо простої фізичної обробки, наприклад, фільтрування і дезінфекції. Вода з водойм категорії А2, яка має трохи гіршу якість, уже потребує, крім фізичної, ще й хімічної обробки (коагуляція, флокуляція, фільтрування) та, звичайно, дезінфекції. Більш забруднені води евтрофікованих (збагачених біогенними елементами) водойм (категорія АЗ) вимагають інтенсивної фізико-хімічної обробки (коагуляція, флокуляція, фільтрування, адсорбція, озонування, остаточне хлорування). Складніша справа з іншими джерелами водопостачання населення, які вважаються другорядними (артезіанські, ґрунтові води тощо). Для доочищення таких вод згадані вище технології або непридатні, або для їх кондиціювання можна застосовувати лише окремі операції: фільтрування, дезінфекцію, зворотний осмос, іонний обмін, адсорбцію тощо.

До основних гігієнічних вимог до питної води належать:

• бездоганні органолептичні та фізичні якості;

• оптимальний хімічний склад;

• неспроможність погіршення біологічної цінності їжі;

• оптимальна жорсткість;

• вміст радіоактивних та токсичних хімічних речовин не повинен перевищувати ГДК та ГДР (гранично допустимий рівень);

• відсутність патогенних мікроорганізмів.

Природно, що особливу увагу як з фізіолого-гігієнічних, так і з медичних позицій привертає визначення епідеміологічного та ендемічного значення води.

Хвороби, які можуть виникати через споживання недоброякісної води:

• інфекційні хвороби бактеріальної природи - холера, черевний тиф, сальмонельоз, дизентерія, паратиф, бруцельоз, лептоспіроз, псевдотуберкульоз, чума та туляремія. Так, вода є одним із провідних факторів розвитку великих епідемій і навіть пандемій черевного тифу та холери;

• вірусні захворювання - вірусний гепатит (А); поліомієліт, ентеровірусні інфекції;

• протозойні інфекції - балантадіоз та амебна дизентерія;

• гельмінтози - аскароз, дифілоботріоз, лямбліоз, анкілостомоз тощо.

• захворювання, що зумовлені хімічним складом води.

В історії гігієнічного нормування якості питної води розрізняють чотири етапи:

1. Органолептичний - прозорість, смак, запах тощо.

У працях учених стародавніх часів зустрічалися певні орієнтири щодо оцінки якості питної води. Зокрема, за свідченням Гіппократа (трактат «Про повітря, воду та місцевості») та Вітрувія (трактат «10 книг з архітектури»), щоб відрізнити чисту, тобто «здорову», воду, від непридатної, «нездорової», слід використовувати такі зовнішні ознаки її якості.

Слід зазначити, що органолептичний спосіб оцінки якості води панував протягом багатьох століть.

2. Етап кількісного та якісного хімічного аналізу - загальна мінералізація, вміст хлоридів та сульфатів, твердість. нітросполуки (аміак, нітрити та нітрати).

Становлення даного етапу пов'язане з відкриттями видатних вчених Ломоносова та Лавуазье в галузі хімії, а його початок датується серединою XVIII століття.

Органолептичні властивості води як основний та єдиний показник її якості у цей період відходять на другий план. Натомість пріоритетними стають результати хімічного аналізу.

3. Бактеріологічний. Поштовхом до поглибленого бактеріологічного вивчення складу води став стрімкий розвиток мікробіології. Спочатку через труднощі прямого виявлення патогенних мікроорганізмів у воді питання про бактеріальне забруднення намагалися розв'язати побічно – на підставі даних про ступінь розвитку сапрофітної мікрофлори.

Однак практика нерідко не відповідала схемам поділу вод за їх бнктеріальним забрудненням. Завдяки відкриттю Роберта Коха, який працював у 1891 році у вогнищі великої епідемії холери в Гамбурзі (Німеччина), уперше було запропоновано використовувати гігієнічний норматив (вода, у якій знаходиться не більше ніж 100 сапрофітних мікроорганізмів в 1 мл, не містить патогенної мікрофлори) як показник кількісної оцінки води, що дозволило науково обґрунтувати можливість застосування показників бактеріального забруднення для оцінки якості питної води.

Крім того, третій етап стандартизації якості питної води характеризувався не тільки переважним вивченням бактеріального складу води, але й переходом до гігієнічного нормування якості, насамперед, не води вододжерел, а саме питної води.

У 1914 році в США був опублікований перший стандарт якості питної води, згідно з яким нормувався лише бактеріальний склад: проводився підрахунок загальної кількості колоній мікроорганізмів та визначався титр Е.соlі. Проте новий стандарт, розроблений у 1925 році, вже нормував і бактеріальний склад, і органолептичні властивості.

Перший стандарт якості питної води в Європі був ухвалений в радянській Росії в 1937 році і мав назву «Тимчасовий стандарт якості водопроводної води». Цим стандартом, зокрема, регламентувалися органолептичні властивості (запах, колірність, мутність тощо) та бактеріальний склад.

Таким чином, перші стандарти ґрунтувалися на дещо спрощених принципах нормування води, вони лише враховували: її придатність для задоволення питних потреб, оцінку ступеня безпеки води та нешкідливості для здоров'я. Тобто, проблема гігієни водопостачання була пов'язана тільки з розв’язанням проблем фізіолого-гігієнічного змісту.

4. Регламентаційний. На цьому етапі внаслідок накопичення нових наукових даних щодо особливостей впливу на організм людини хімічних чинників навколишнього середовища, виникла необхідність перегляду стандартів, що були розроблені, з метою їх розширення. Так, Державний стандарт на питну воду, який використовувався на території України, переглядався у 1945, 1954,1973,1982 роках.

2. Показники якості питної води

При водопостачанні до уваги завжди беруть якісні показники води, до яких належать: жорсткість, солемісткість, забрудненість газами і механічними домішками, прозорість та реакція.

Жорстокість води визначається наявністю в ній солей кальцію і магнію. За цим показником природні води поділені на п'ять класів: дуже м'які, м'які, пом'якшені, жорсткі і дуже жорсткі. Різні виробництва потребують воду тільки певного класу. Солемісткість води визначається наявністю інших солей. Максимально припустима концентрація розчинених у воді солей регламентується стандартом залежно від виробництва, на якому ця вода споживається. Якщо вода жорстка або забруднена домішками, то на внутрішніх поверхнях труб і котлів осідає накип, який призводить до зменшення теплопровідності і передчасного виходу з ладу апаратури і навіть цілих систем.

Розчинені у воді гази (вуглекислий газ, кисень, сірчаний газ) спричиняють корозію труб. Реакція води (кислотність / лужність) визначається показником рН, який також регламентується стандартом. Реакція природних вод близька до нейтральної. Прозорість води визначається товщиною шару води, через який можна візуально або за допомогою фотоелемента розпізнати зображення хреста або певного шрифту.

Таблиця 1. Органолептичні показники якості питної води

Органолептичні	Стандарти
показники	Україна	міжнародний
Прозорість	не менш ніж 30 см (шрифт Снеллена)
Запах	до 2 балів	не викликає заперечень
Смак	до 2 балів	не викликає заперечень
Колірність	до 20 °С	5-50 °С
Каламутність	до 1,5 мг/л	до 2,0 мг/л

Якщо природна вода не відповідає вимогам виробництва, її попередньо переробляють. Комплекс заходів і технологічних процесів отримання води необхідної якості, називається промисловою водопідготовкою.

Для характеристики якості питної води прийнято використовувати такі показники: органолептичні, бактеріологічні, хімічні (табл. 2.4, 2.5, 2.6).

Якість питної води також залежить від наявності токсичних, хімічних речовин. Їх кількість у воді нормується чинними стандартами (табл. 2.7).

Показником наявності органічних речовин у воді є окиснюваність, яка становить собою кількість О₂ (у мг), що витрачається на окиснення органічних речовин, які знаходяться в 1 л води (у нормі – 4 мг/л).

Показники: БПК 5 та БПК 20 (біохімічна потреба кисня) являють собою кількість О₂, яка необхідна для повного біохімічного окиснення всіх речовин, які знаходяться віл води при температурі 20 °С протягом 5 або 20 діб (у нормі - до 2 мг/л).

Таблиця 2. Бактеріологічні показники якості питної води

Бактеріологічні показники	Стандарти
	Україна	міжнародний
Мікробне число (кількість м/о, що міститься в 1 мл води)	не більш ніж 100	не нормується
Колі-індекс (кількість бактерій групи Е. coli в 1 л води)	не більш ніж 3	не більш ніж 10-30
Колі-титр (кількість води, у якій знаходиться 1 Е. coli)	не менш ніж 300 мл

Таблиця 3. Хімічні речовини, що впливають на якість питної води

Бактеріологічні показники	Стандарти
	Україна	міжнародний
РН	6,0-9,0	2-10 мг/екв/л
Твердість	не більш ніж 7 мг/екв/л	300-1500 мг/л
Щільний осадок	1000 мг/л	0,1-1,0 мг/л
Залізо (Fе)	0,3 мг/л	200-400 мг/л
Сульфати (SO4)	500 мг/л	200-600 мг/л
Хлориди (СІ)	350 мг/л	0,05-1,5 мг/л
Мідь (Сu)	1,0 мг/л	5,0-15,0 мг/л
Цинк (Zn)	5,0 мг/л
Марганець (Мn)	0,1 мг/л
Фосфати (РO4)	3,5 мг/л

3. Основні методи покращення якості води та їхня характеристика: способи очищення і дезінфекції води; знезараження стічних вод

Якщо природна вода не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам і вимогам виробництва, її попередньо переробляють. Комплекс заходів і технологічних процесів отримання води необхідної якості називається промисловою водопідготовкою.

Таблиця 1 Токсичні хімічні речовини, що впливають на якість питної води

Токсичні хімічні речовини	Стандарти
	Україна	міжнародний
Нітрати (NO3)	не більш ніж 10 мг/л	не нормується
Нітрити (NO2)	не більш ніж 0,002 кіг/л	не нормується
Фтор (F)	0,7-1,5 мг/л	0,8-1,7 мг/л
Свинець (Рb)	0,03 мг/л	0,1 мг/л
Миш'як (Аs)	0,05 мг/л	0,05 мг/л
Ртуть (Нg)	0,005 мг/л	0,001 мг/л
Ціаніди (Сn)	0,1 мг/л	0,05 мг/л
Алюміній (Аl)	0,1 мг/л
Молібден (Мo)	3,5 мг/л
Селен (Se)	0,001 мг/п
Стронцій (Sr)	0,7 мг/л
Берилій (Ве)	0,0002 мг/л

Основними операціями водопідготовки з покращення якості води є:

• очищення води шляхом освітлення й обезбарвлення – здійснюються відстоюванням з подальшим фільтруванням;

• відстоювання, яке дозволяє видаляти з води домішки, що осідають на дно бетонованих відстійних резервуарів. Ця операція часто виконується з використанням спеціальних коагуляторів, флокулянтів – речовин, що прискорюють процес відстоювання. Для очищення питної води використовується синтетичний органічний флокулянт-поліакриламід (ПАА), залишкова кількість якого в питній воді не повинна перевищувати 2мг/л;

• фільтрування – процес очищення води від домішків за допомогою піщаних фільтрів. Фільтрування відбувається швидше, ніж відстоювання, але коштує дорожче;

• знезараження - це хлорування газоподібним хлором або хлорним вапном. Залишкова кількість хлору у воді при контакті протягом 30 хвилин має дорівнювати 0,3 – 0,5мг/л, а при контакті протягом 1 год – 0,8 – 1,2 мг/л. Знезараження може також здійснюватися шляхом кип'ятіння, ультразвуковою або ультрафіолетовою обробкою. Використовується в харчовій промисловості, а також при водопідготовці питної води;

• пом'якшення і знесолення. Пом'якшення - це видалення солей кальцію і магнію, знесолення - видалення всіх солей. Ці операції здійснюються за допомогою хімічних реакцій (вапновий, содовий, фосфатний способи) або фізичними способами (кип'ятіння, виморожування, дистиляція). Дистиляція - це повне знесолення , яке застосовується рідко (в основному в хімічних лабораторіях).

• нейтралізація – застосовується для оборотної води, якщо вона забруднена кислотами або лугами. Частіш за все при цьому використовують хімічні засоби.

На жаль, питна вода, яку отримують на міських станціях централізованого водопостачання за традиційною технологією підготовки (механічне вилучення великих часток, відстоювання, обробка коагулянтами і флокулянтами, фільтрування через піщані фільтри й обробка активним хлором) води, узятої з поверхневих джерел, часто не відповідає Міжнародному стандарту на питну воду ISO 73-46.

Найбільшу тривогу викликає проблема вторинного забруднення води в процесі її хлорування різними хлорорганічними сполуками (ХОС), які характеризуються високою токсичністю, мутагенністю і канцерогенністю, та залишкова контамінація води патогенними бактеріями, вірусами, яйцями гельмінтів.

Розв'язати проблему очищення води від ХОС можна в такий спосіб:

• вилученням ХОС шляхом адсорбції на активованому вугіллі, зворотного осмосу, іонного обміну тощо;

• заміною технологічної операції хлорування на озонування.

Озонування має значні переваги перед іншими методами знезараження води завдяки високій окиснювальній здатності та бактерицидній дії. Озон покращує органолептичні властивості води, видаляє сторонні запахи, обезбарвлює, інактивує канцерогенні вуглеводні та деякі інші пестициди. Озон у воді не накопичується, тому що розкладається з утворенням кисня. Для знезараження води необхідна доза озону становить 0,8 – 4 мг/л, тривалість контакту з водою – 3 – 10 хв.

Відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання», «Про Загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006-2020 роки» та з метою поліпшення якості знезараження питної води наказом Мінжитлокомунгоспу України 18.05.2007 № 18 затверджена інструкція із застосування гіпохлориду натрію для знезараження води в системах централізованого питного водопостачання та водовідведення.

Ця інструкція встановлює порядок використання розчинів гіпохлориту натрію (РГН) для знезараження питної води в системах централізованого питного водопостачання та знезараження стічних вод з метою дотримання нормативних вимог до якості знезараженої води й безпеки обслуговуючого персоналу і навколишнього природного середовища.

Для знезараження питної води застосовують гіпохлорит натрію марки А за ГОСТ 11086-76 «Гипохлорит натрия. Технические условия» (Гіпохлорит натрію. Технічні умови). Для обробки побутових і промислових стічних вод застосовують гіпохлорит марки А та Б, що виробляється в Україні згідно з ГОСТ 11086-76 або технічними умовами, погодженими з МОЗ України. Гіпохлорит натрію зареєстрований у Державному реєстрі дезінфекційних засобів МОЗ України.

Дезінфекційна дія гіпохлориту натрію заснована на тому, що при розчиненні у воді він так само, як і газоподібний хлор, утворює хлорноватисту кислоту тагіпохлорит-іони, які мають окиснювальну і дезінфекційну дію. Зберігаючи всі переваги процесу хлорування, метод знезараження за допомогою РГН надає змогу уникнути основних труднощів, пов'язаних з роботою з ви­сокотоксичним рідким хлором.

Гіпохлорит натрію марки А випускається у вигляді водного розчину зеленувато-жовтого кольору. Він повинен відповідати таким вимогам: коефіцієнт світлопропускання, % , не менше 20; масова концентрація активного хлору, г/дм⁸, не менше 190; масова концентрація лугу в перерахуванні на NaОН, г/дм³,10-20; масова концентрація заліза, г/дм³, не більше 0,02.

Знезараження стічних вод. Перед скиданням очищених стічних вод у водойми їх необхідно знезаразити, для чого можуть застосовуватися розчини гіпохлориту натрію марок Б і В.

При виконанні попередніх розрахунків дозу активного хлору для знезараження стічних вод РГН приймають:

• після механічного очищення – 10 мг/дм³;

• після повного штучного біологічного очищення – 3 мг/дм³;

• після неповного штучного біологічного очищення - 5 мг/дм³.

Науково-дослідним центром «Новітні технології України» при університеті «Україна» проведено аналіз основних видів бактеріального, хімічного, техногенного та інших джерел забруднення води й апробовані технології її очищення. Було розроблено оригінальні екологічно чисті технологічні рішення, які забезпечують промислове очищення води будь-якого ступеня забруднення з мінімальними економічними витратами. В основу нових технологій покладено ефективні алгоритми управління процесами очищення води, які ґрунтуються на нових промислових методах глибокого озонування, електролізної коагуляції, електродіалізу і фільтрації, оригінальних технологічних схемах та апаратурному оформленні технологічних процесів, новітні технологічні схеми обробки води та нове апаратурне оформлення технологічних процесів.

При виборі технологій пріоритети були віддані фізичним, безреагентним впливам на забруднену воду. При проектуванні й виготовленні обладнання широко застосовано оригінальні матеріали з ультрадисперсного вуглецевого волокна, нова електронна системотехніка та елементна база, нові конструкційні та ізолюючі матеріали, нестандартні технічні рішення. Усе це разом дозволило вирішити низку раніше не розв'язаних технічних проблем.

При електроерозійній обробці води внаслідок дії ефекту синергізму і застосування коагулянтностворюючих металів заліза і алюмінію, стало можливим у проточному режимі обеззаражувати воду з одночасним видаленням з неї іонів важких металів, нафтопродуктів, синтетичних поверхнево-активних речовин і регулювати в широких межах процеси окиснення. Прискоренню технологічних процесів сприяло застосування ультразвуку як фізичного каталізатора.

Застосування згаданих вище прогресивних технологічних рішень забезпечило широкі можливості для створення концептуальної низки оригінальних, ефективних технологічних схем, нового обладнання й оптимальних режимів очищення води.

4. Санітарно – гігієнічні вимоги до системи водопостачання

В Україні широко застосовується постачання водою для питного і промислового використання з артезіанських басейнів, що залягають на глибині від 40–60 до 300-400 метрів і глибше. Унаслідок доброї захищеності артезіанських басейнів водостійкими породами, ці води багатьма спеціалістами вважаються мало не ідеальними. Та, на жаль, це не так. Справа в тому, що контактуючи тисячі й мільйони років з прилеглими геологічними породами ці води розчинили і містять у собі велику кількість різноманітних хімічних речовин. Крім того, через землетруси, природний рух земних плит та техногенні процеси артезіанські води часто зазнають впливу забруднених поверхневих вод, технологічних розчинів і каналізаційних стоків, що може призводити до спонтанного їх забруднення хімічними і біологічними домішками. Наведена інформація дозволяє дійти важливого висновку: тривале споживання артезіанських вод може спричинювати різні захворювання і патологічні стани в людей (отруєння важкими металами, нітратами, нітритами, аміачними солями, миш'яком та опромінення радоном тощо). У разі надмірної концентрації у воді фтору можливий розвиток флюорозу (ураження кістяка) і, навпаки, за пониженого вмісту фтору - поширення карієсу зубів. Дефіцит йоду в питній воді може стати причиною почастішання захворювання людей на зоб; молібдену, кобальту, цинку, селену, магнію тощо – хвороб мікроелементозів.

Отже, наявність у воді мікроелементів є чинником, що впливає на рівень колективного й індивідуального імунітету, особливо в разі недостатньої збалансованості продуктів харчування макроелементами (39 найменувань) і мікроелементами (11). Усього ж у тілі людини містяться майже всі хімічні елементи періодичної системи елементів Менделєєва. І хоча відомо, що в тих чи інших біологічних реакціях в організмі людини беруть участь хром, марганець, залізо, кобальт, нікель, мідь, цинк, молібден, йод, селен; можливо, й інші елементи виконують певну біологічну роль. Проте це поки що не доведено. Фахівці визнають: як дефіцит, так і надлишок хімічних елементів в окремих біогеохімічних провінціях зумовлюють понад 20 ендемічних хвороб, в основі патогенезу яких можуть бути літій, берилій, бор, фтор, магній, алюміній, кремній, фосфор, сірка, хлор, кальцій, марганець, залізо, кобальт, мідь, селен, молібден. Контролювати ймовірність такого забруднення дуже важко, оскільки подібні аналізи проводяться рідко (один раз на квартал, а то й на півроку).

Отже, для виходу з критичної ситуації слід:

• періодично контролювати якість води;

• виконувати постановку біологічних проб на можливу токсичність питної води для теплокровних лабораторних тварин у хронічних дослідах;

• застосовувати спеціальні тест-системи для виявлення можливої шкідливості питної води.

З метою зменшення ризику для здоров'я при споживанні артезіанських вод рекомендується таке:

• обсяг артезіанської води має не перевищувати 20-25% загальної кількості спожитої води;

• воду перед уживанням необхідно прокип'ятити 2-3 хвилини з відкритою кришкою;

• здійснювати доочищування води на індивідуальних водяних фільтрах, вчасно замінюючи картриджі.

Намагаючись не бути осторонь процесу вдосконалення завдань водної політики, Україна ухвалила необхідні документи: Водний кодекс України (1995); Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» .№ 2918-111 від 10.01.2002 р.

Для забезпечення гігієнічного контролю за якістю питної води в місці водозабору розташовують спеціальні зони санітарного захисту. Під зоною санітарного захисту джерела господарсько-питного водопостачання розуміють спеціально відведену територію, що функціонально пов'язана з водозабірними спорудами.

При використанні наземних вододжерел прийнято розрізняти три зони санітарного захисту:

1. Зона посиленого (жорсткого) режиму, або перший пояс, що містить у своїй структурі земельну ділянку в місці забору води та територію, на якій розташовані основні водоочисні споруди. Основні характеристики цієї зони такі:

• територія зони обгороджена і суворо охороняється;

• доступ сторонніх осіб в зону суворо заборонений;

• проживання людей на території зони суворо заборонено;

• на території та акваторії першого поясу заборонені рибна ловля, купання, прання білизни, катання на човнах;

• у приміщеннях будівель, які розташовані на території зони, обов'язково повинні бути побудовані каналізаційні вбиральні;

• персонал має проходити регулярні медичні огляди та обстеження на бактеріоносіння.

2. Зона обмежень, або другий пояс, охоплює у своїй структурі територію, яка оточує водоймище та його притоки, і поши­рюється вверх за течією на десятки кілометрів, а вниз за течією - на кілька сотень метрів. Довжина другого поясу вверх за течією має забезпечувати ліквідацію патогенної мікрофлори завдяки процесам самоочищення водоймища, ураховуючи той факт, що тривалість життя патогених мікроорганізмів у річній воді, як правило, становить не більше ніж 5 діб. Тому верхню межу зони обмежень визначають розрахунковим методом, помноживши швидкість течії річки в метрах за добу на 5 діб.

На території зони обмежень необхідно регулювати розміщення населених пунктів і, у першу чергу, промислових підприємств і тваринних комплексів. Спускання побутових та промислових стічних вод, а також внесення в орні землі гною та отрутохімікатів у цій зоні забороняється.

3. Зона спостережень, або третій пояс, призначена для організації нагляду за водопостапчанням та іншими процесами, що пов'язані з ним.

У разі використання підземних вододжерел прийнято розташовувати два пояси санітарної охорони:

• Перший пояс зони санітарної охорони розташовують безпосередньо навколо свердловини на території з радіусом 30 – 50 м;

• Другий пояс зони санітарної охорони розміщують на території з радіусом 50-1000 м, ураховуючи що процес повного вимирання патогенних мікроорганізмів у підземних водах триває 200 діб.

Розглядаючи проблему організації господарсько-питного водопостачання, насамперед, необхідно виділити такі основні види водопостачання:

• централізоване, або водопровідне (гаряче і холодне);

• децентралізоване, або місцеве.

Існує дві системи надходження гарячої води до населення:

• відкрита - гаряча вода з ТЕС або котельні подається відразу до споживача;

• закрита – ТЕС виконує функції лише теплоносія, а нагрівання води здійснюється в спеціальних водяних нагрівачах центральних або індивідуальних теплопунктів.