Чи відомо Вам, що...
"Риторика" Арістотеля— це єдиний давньогрецький твір, який дійшов до нашого часу в достатньо цілісному вигляді і в якому розглядаються судові промови, особистісні якості оратора, технічні сторони риторики;
складовими успіху оратора Цицерон вважав освіту, природний хист та ораторські здібності;
"царем адвокатури" називали Цицерона, а його судові промови з кримінальних справ — взірцями красномовства;
Цицерон вважав найважливішими умовами успіху судової промови переконаність оратора і прагнення переконати суд, чого можна досягти завдяки знанням, бо "знання дає зміст красномовству, матеріал для вираження";
досвід класичної риторики було узагальнено давньоримським оратором Квінтіліаном у 12 книгах "Риторичних настанов", де він розробив структуру підготовки оратора, здатного добре говорити і переконувати;
риторична культура Давньої Греції стала підґрунтям програми гуманітарної освіти в Європі за часів Ренесансу, XVIII ст. і в наш час зберегла істинну художню цінність як неперевершений синтез переконливої логіки, натхненного почуття, виразного стилю і променистого слова.
основою давньоруського красномовства були народні традиції, візантійські та південнослов'янські риторичні взірці;
високу ораторську майстерність засвідчили такі давньоруські твори, як "Слово о Законе и Благодати" митрополита Іларіона, "Золоте слово Святослава", "Поучение" Володимира Мономаха;
перші слов'янські керівництва з красномовства з'явилися у XVII ст.;
найдавнішою з вітчизняних риторик, що дійшли до нашого часу, є "Риторика" (1620), яка була перекладом з латини давньоруською мовою підручника німецького гуманіста П.Меланхтона;
саме Києво-Могилянська академія стала осередком просвітницької та риторичної культури в Україні, Росії, Білорусі;
риторичний Ренесанс в Україні припадає на кінець XVII -XVIII ст.;
автором оригінальної риторично-гуманістичної концепції є видатний український любомудр, просвітитель, оратор і поет Григорій Сковорода;
автором першого українського друкованого підручника з риторики (1659) є Иоаникій Галятовський;
"Риторика" Феофана Прокоповича складається з 10 книг: Кн.1. Загальні вступні настанови; Кн.2. Добір доказів; Кн.З. Розташування матеріалу; Кн.4. Мовностилістичне оформлення; Кн.5. Трактування почуттів; Кн.6. Метод писання історії, листів; Кн.7. Судовий і дорадчий рід промов; Кн.8. Прикрашальний рід промов; Кн.9. Священне красномовство; Кн.10. Запам'ятовування і виголошення промови;
усі російські риторики були створені на основі першого російськомовного підручника з риторики, написаного Михайлом Ломоносовим у середині XVIII ст.;
Михайло Сперанський, Микола Кошанський, Костянтин Зеленецький - автори популярних у XIX ст. підручників з риторики, за якими викладалася у навчальних закладах ця дисципліна;
слов'янський риторичний ідеал, успадкувавши риторичний ідеал сократівського типу, набув таких оригінальних ознак, як діалогічність за змістом, гармонізуючий характер, позитивна онтологічність;
ми говоримо щодня в середньому одну годину, за все життя - два з половиною роки;
найскладнішими серед близько 3000-6000 мов, налічуваних у світі, є мова чиппева (північноамериканських індійців), яка має найбільшу кількість дієслівних форм - до 6 тисяч; ескімоська мова, в якій існує 63 дієслівні форми теперішнього часу, а іменники однини мають 252 флексії; китайська мова, яка має близько 50000 ієрогліфів;
найпростішою мовою за своїм складом є гавайська: в ній тільки 6 приголосних і 5 голосних. Через цю простоту вона є надзвичайно важкою;
найбільш розповсюдженою на Землі є китайська мова, нею користуються сімсот мільйонів людей; англійською мовою говорять понад 250 мільйонів; індійськими мовами (хінді та урду) -280 мільйонів; '
"найспокійніша" мова - у ескімосів Ґренландії: в ній не існує лайливих слів;
"найжіночнішу" мову можна зустріти на острові Домініка: жінки тут говорять мовою, відмінною від мови чоловіків;
найдивовижнішою мовою користуються жителі однієї з груп Канарських островів- Ла-Гомери: це "мова свисту"; за допомогою свисту вони можуть передавати будь-яку інформацію в пункти на відстані більше 5 миль; у руладі свисту тонкий слух канарця розрізнює, неначе в кодовому записі, численні відтінки значень (живуть зараз на Канарах іспанці, але "мову свисту" вони успадкували від гуанчів, які колись заселяли ці острови);
з'явилася нова професія - спичрайтер (автор промов для офіційних осіб).
автором сентенції "Заговори, щоб я тебе розпізнав (упізнав, побачив)" є Сократ;
перше цілісне уявлення про античне красномовство засвідчують риторичні джерела часів правління Перикла, який підтвердив свій ораторський талант сорокаріччям своєї влади в Афінах;
першою судовою промовою Лісія була промова проти одного з тридцяти тиранів, винного у смерті його брата;
своє самостійне життя Демосфен розпочав підлітком з участі у судовому процесі, де виступив проти своїх опікунів, які розкрали все майно, що дісталося йому у спадок від батьків;
сучасники порівнювали оратора Демосфена з вихором або блискавицею за його вміння все запалювати і трощити своєю силою та владою під час промови;
своїм життєвим прикладом Демосфен яскраво довів, що "поетами народжуються, а ораторами стають";
родоначальником латинського красномовства був відомий римський оратор і автор багатьох праць з юриспруденції Марк Порцій Катон Старший (234-149 рр. до н.е.); основними рисами його промов були максимальна стриманість, точність, лаконізм, стилістична вишуканість;
саме Цицеронові належить твердження "Щоб запалювати серця, промова має сама палати";
Цицерон виголосив понад 100 промов (першу— у 25-річному віці), тексти 57 збереглися, ставши риторичною скарбницею для всіх часів та народів;
Цицерон виголосив найкоротшу промову (тільки 5 речень!) у сенаті, щоб віддячити Цезареві за прощення Марцеллія, на якого було зведено наклеп, через що той потрапив у немилість: Давно я тримав мовчання. Проте не через страх: заважав біль за товариша. Поки існує співчуття, жалість, немає місця наклепам. Істина завжди торжествує!";
Цицерон стверджував: "Необхідно знати всю історію давнини, щоб черпати з неї приклади";
Квінтіліан зазначив, що сучасники оцінили ораторське мистецтво Цицерона, проголосивши оратора "царем адвокатури";
красномовство є щось таке, що дається важче, ніж здається, і породжується з багатьох знань та прагнень (Цицерон).
давньоруські тексти ХІ-ХІІІ ст. засвідчують високу культуру усного мовлення, традиції якої віднайшли свій подальший розвиток у наступних століттях;
127 підручників риторики були написані в Києво-Могилянській академії;
за життя Ф.Прокоповича (1681-1736) його "Риторику" та "Поетику" так і не було видано;
за жита М.Ломоносова (1711-1765) його підручник з риторики "Краткое руководство к красноречию" було видано тричі: в 1748, 1759 та 1765 роках;
1919 р. відбулося відкриття у Петрограді Інституту Живого Слова.
розмова- це будівля, яку споруджують спільними зусиллями (А.Моруа);
форма, в яку одягнені думки оратора, збуджує увагу і захоплення натовпу (Ф. Честерфілд);
вступ до ораторської промови є те саме, що для тіла людського голова (Г.Гайар);
завершення промови справедливо можна назвати ораторським випробувальним каменем; ось тут він повинен зовсім подолати впертість недовірливих і переповнених упередженням слухачів (Г.Гайар);
можна самостійно засвоїти мовний етикет через вивчення взірців ораторських промов, укладання етикетних навчальних словничків за моделлю "ситуація -мовні кліше-мотив вибору", прогнозування можливих варіантів діалогів за попередньо змодельованою ситуацією з метою вибору найточнішого варіанту, численні репетиції власних висловлювань з метою дипломатичної конспірації почуттів та негативного ставлення до чогось, відпрацювання інтонації, жестів, міміки з приводу різних ситуацій спілкування з колективним співрозмовником, постійний контроль за своєю мисленнєво-мовленнєвою реакцією під час спілкування;
усі жанри красномовства є хорошими, крім нудного (Вольтер);
оратори, які аж ніяк не можуть зупинитися, - справжні мучителі слухачів... (І.Бехер).
велику роль у переконанні грають логічні форми викладу інформації (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), закони логіки (тотожність, протиріччя, достатність підстав), прийоми викладу (індукція, дедукція, аналогія);
у мові оратора розрізняють два види аргументів: раціональні та ірраціональні, тобто до сутності справи і до людини (до авторитету, до публіки, до особистості тощо);
Предраг Міцич запропонував 12 методів риторичного аргументування: фундаментальний метод, метод протиріччя (суперечностей), метод "видобування висновків" за причиново-наслідковою моделлю зв'язків, метод порівняння, метод "так, але...", метод "шматків", метод потенціювання, метод "бумеранга", метод ігнорування, метод "виведення", метод уявної підтримки, метод опитування;
у професійній діяльності менеджера якнайчастіше застосовуються такі методи аргументування, як фундаментальний, суперечностей, "видобування висновків", "так, але...", уявної підтримки;
до найефективніших методів переконання належить сугестивний, тобто навіювальний, мета якого - опосередковано нав'язати іншій особі
певну думку, яка пізніше викличе реакцію, що відповідає певній (сталій) звичці цієї особи;
демагогічні прийоми - це пояснення труднощів сьогодення наслідками минулого, псевдопафос промови, використання неперевірених чи надуманих цифр, невірогідних фактів, ігнорування аналізу фактів, наведення неповної інформації, ображання, дорікання тощо;
успіх публічної промови, сила її переконання залежать як від змісту, так і від виразності;
поняття техніка мовлення є багатогранним; це і дотримання орфоепічних норм (нормативна вимова, наголошення), ясна дикція, недвозначне висловлювання, доречний добір слів, середній темп мовлення, узгоджена зі змістом інформація, багатий словниковий запас, немонотонність, доцільне використання пауз, доречне підвищення або пониження голосу, відповідний до змісту інтонаційний малюнок;
культура мовлення менеджера залежить від фонетико-інтонаційних, лексичних та граматичних показників;
засоби мовної виразності — це іронія, градація, інверсія, антитеза, метафора, порівняння, перифраза;
професія менеджера вимагає високого рівня мовної компетентності і зразкового рівня користування мовою в усній та писемній формах;
оцінювання публічного виступу відбувається за трьома групами критеріїв: зміст промови, методика викладу інформації, мовне оформлення;
смислове сприйняття промови залежить від її темпу, чистоти дикції, сили голосу, його висоти;
висока культура мовлення - це вміння правильно, точно й виразно передавати свої думки вербальними (словесними) засобами;
мовленнєві помилки оратора справляють на слухачів негативне враження і суттєво знижують його рейтинг як фахівця.
для людини з вищою світою звичка говорити погано і невміння говорити добре й переконливо є непристойною;
мовлення на чверть сприймається зором ;
жести не завжди є конгруентними до слів; конгруентними жестами вважаються ті, що посилюють вплив слів;
першою науковою фіксацією невербальних сигналів стала видана 1872 року книга Ч.Дарвіна "Выражение эмоций животным и человеком"; з того часу зафіксовано близько мільйона невербальних сигналів у світі тварин та людини;
поза людини під час спілкування відбиває моторику її поведінки і може бути зручною / незручною як для неї самої, так і для співрозмовника;
чітка композиція промови дозволяє ефективно впливати на слухачів;
у процесі наукового, професійного і навчального спілкування зростає роль термінологічної культури мовців;
в ораторській промові є обов'язковими різні мовні засоби для зв'язку її частин (слова і словосполучення, якими висловлюють суб'єктивне ставлення, повтор, анафора);
як правило, ораторська промова складається з елементів різних функційних стилів при домінуванні публіцистичного;
образності промови, словесній наочності сприяють тропи (метафори, порівняння, епітети, персоніфікація);
оратором є лише той, хто вміє гарно, вишукано й переконливо говорити з кожного питання, відповідно до важливості предметів, на користь часові та для задоволення слухачів (Тацит);
є три причини, які збуджують довіру у мовця, тому що є рівно стільки речей, у які ми віримо без доказів, - це розум, доброчесність і благоприхильність...; крім цих (трьох причин), немає ніяких інших; якщо таким чином слухачам здається, що оратор має всі ці якості, вони неодмінно проймаються до нього довірою (Арістотель);
якщо хочеш переконати, прагни перш за все сподобатися, прагни, щоб голос твій звучав гармонійно, щоб кожен склад твій був ясно відбитий, щоб головні пункти у твоїй промові та її висновках звучали сильно й голосно; все повинно захоплювати; якщо ти говориш не так, тоді краще не говорити зовсім (Ф. Честерфілд);
оратор має бути знайомий із предметом промови до найменших дрібниць, тоді він зможе скористатися всіма сторонами для досягнення успіху (О.Бен);
надто багато може означати вираз душевних рухів в очах, легкий рух руки, маленька зморшка на обличчі, погляд! (К.Віланд)
важкість доведення припадає на того, хто стверджує, а не заперечує;
поясненням значень слів ви позбавите людство від половини його помилок (Р.Декарт);
найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження (Цицерон);
говорити багато й добре є дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивістю мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою божевільного (Ф.Ларошфуко) ;
найсильніше переконання - обіцянка сказати нові й дуже важливі речі, аби привернути увагу аудиторії (А.Данте);
невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова;