HistoryEconomy

За інші злочини закон карав продажем на користь князя й уроком, за образу на користь потерпілого. За даними «Руської Правди», населення Давньої Русі ділилося на такі групи людей:

Бояри – привілейовані земельні власники.

Смерди – вільні селяни, що працюють на князівській (державної) землі. Закупи – вільні люди, що взяли гроші в борг (купу) і відробляли борг на землі

позикодавця.

Холопи – особисто невільні. Холопами ставали закупи, що не повернули борг, діти холопів, бранці.

За даними «Руської Правди» на Русі існувала розвинена система кредитування й механізм стягнення боргів з неспроможних боржників.

4.4 Економічна думка Середньовіччя 4.4.1 Економічна думка раннього Середньовіччя: економічні аспекти

початкового християнства

Карл Великий, творець Західної римської імперії, що дала початок трьом нинішнім державам (Франції, Німеччині й Італії) об’єднав Європу не тільки політично, але й духовно. Середньовічна Європа була католицькою. Єдиними грамотними людьми довгий час залишалися духовні особи, релігія відігравала основну роль у всіх сферах життя суспільства.

Економічні явища не вивчалися, вони розглядалися з тієї ж точки зору, що й моральність. Економіка була невіддільна від моралі. В епоху не тільки раннього (V– X ст.), але й класичного середньовіччя (XI–XV ст.) не з’явилося жодного теоретичного твору з економічних питань.

Основними джерелами економічної думки в середні віки є юридичні кодекси й церковні пам’ятники. Зміст їх: конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, поради як повинна поводитися людина у своїй господарській діяльності, щоб уникнути гріха. Авторами таких добутків переважно були духовні особи – каноніки, тому й вчення цієї епохи звуться канонічними.

Канонічні вчення пронизані духом Євангелія й застерігають від погоні за багатством, що може відвернути людину від Бога («легше верблюдові пройти у вушко голки, чим багатому – у царство небесне», «не збирайте собі скарбів на землі..., але збирайте собі скарби на небі...»).

Прагнення до придбання земних благ надміру, прагнення до збагачення вважалися негожими, гріховними. Одним із семи смертних гріхів уважалося сріблолюбство.

70

Біблія затверджувала розподіл суспільства на стани, кожний стан повинен виконувати свою спеціальну працю: «Кожний повинен знати, до якого положення він покликаний Богом і згідно з обов’язками, що лежать на його званні, повинен служити Богу вірою й правдою, подібно тому, як різні члени людського тіла служать йому, кожний по-своєму».

Кожному стану церковні автори визначали й образ життя, що личить, який вимагав певного рівня добробуту. Це не було тільки теоретичним положенням. Наприклад, у законах Едуарда III (Англія) до дрібних подробиць визначалося, як повинен одягатися й що повинен їсти представник кожної зі станових груп.

4.4.2 Вчення Августина Блаженного

Августин Блаженний (Святий Августин) (354–430), єпископ у володіннях Римської імперії в Північній Африці, заклав догматичні безальтернативні принципи релігійно-етичного підходу до економічних проблем. І ці принципи протягом V– XI ст. залишалися майже непорушними.

Досить важливим було обґрунтування положення про те, що фізична праця також почесна, як і розумова. Августин доводив необхідність для всіх трудитися, посилаючись на слова апостола Павла: «хто не працює, так не їсть»; найбільш почесним заняттям уважав землеробство й засуджував торгівлю, що має своєю метою одержання баришу. Августин засуджував торговельний прибуток і лихварський відсоток, характеризуючи їх як результат неправильного обміну й присвоєння чужої праці, тобто як гріх. Еквівалентний і пропорційний обмін уважався можливим тільки за умови встановлення «справедливих цін». Однак на звільненні рабів він не наполягав, убачаючи головне завдання християнської церкви в сприянні їхньому моральному вдосконалюванню. Як і інші представники раннього християнства, Августин хотів здійснити соціальну перебудову не в цьому світі, а у світі потойбічному, на небі, у вічному житті після смерті.

Гроші Августин уважав штучним винаходом людей, необхідним для полегшення й прискорення мінових операцій на ринку завдяки «внутрішньої цінності» монети.

4.4.3 Розвиток економічної думки в епоху класичного Середньовіччя

В XIII–XIV ст. стало очевидним, що вчення ранніх каноніків уже не відповідає поточній економічній ситуації. Значно ускладнилася соціальна структура суспільства, зросло значення міст, крім землеробства існували ремесло, торгівля, кредитногрошові відносини, почали формуватися національні держави.

71

Все це послужило причинами, з яких пізні каноніки розширили коло аргументів, «пояснюючих» економічні проблеми й причини соціальної нерівності. Ранні каноніки спиралися на авторитарність доказів (посилаючись на Святе Писання й твори батьків церкви) і морально-етичну характеристику економічних категорій (включаючи положення про «справедливу ціну»). Пізні каноніки додали до цього принцип подвійності оцінок, що дозволяє за допомогою коментарів, уточнень і застережень первісне трактування конкретного господарського явища або економічної категорії піднести в іншому й навіть протилежному змісті.

4.4.4 Вчення Фоми Аквінського

Святий Фома Аквінський (1225–1274) – теолог і філософ-схоласт, офіційний філософ католицької церкви. У своєму трактаті «Сума теологій» він виклав нове в порівнянні з ранніми каноніками трактування економічних категорій.

Майже всі економічні явища Фома Аквінський розглядав, як поєднання протиріч. З одного боку, він визнавав священне право приватної власності, а з іншої вважав, що всі життєві блага створені божественним провидінням і є загальними.

Ранні каноніки вважали рівноцінними й розумову, і фізичну працю. Вони вважали неприпустимим соціальний розподіл суспільства залежно від роду діяльності. На противагу їм Святий Фома вважав, що розподіл людей за професіями і станами обумовлений божественним провидінням і схильностями людей.

Якщо ранні каноніки будь-яке багатство вважали гріхом, то Фома Аквінський розглядав дорогоцінні метали як джерело збільшення приватної власності й «помірного» багатства, що гріхом не вважав. Джерелом «помірного багатства», на думку святого Фоми, могла бути справедлива ціна. Якщо раніше «справедливою ціною» вважалися фізичні й матеріальні витрати на виробництво виробу, то Аквінський уточнив, що крім витрат на виробництво продавець повинен одержати ще деяку надбавку, що забезпечить йому належне положення в суспільстві.

Фома Аквінський уважав припустимими й значні доходи лихварів і купців, але тільки в тому випадку, якщо ці доходи є винагородою за їхню працю, транспортні витрати й ризик. При цьому необхідною вимогою була «благопристойність занять».

Розглядав Фома Аквінський і проблему обміну. На його думку, обмін не завжди забезпечує рівність користі, що одержують учасники. Іноді трапляється так, що користь отримує тільки одна сторона, і такий обмін Фома вважав несправедливим.

Подвійність оцінок святого Фоми виражається й при висловленнях про цінність грошей. З одного боку, Фома засуджує псування монети, тому що це ускладнює зовнішньоторговельні відносини, з іншої сторони визнає за королівською (державної) владою право на карбування монет, номінал яких не відповідає змісту в них металу.

72

Семінар 4. Розвиток господарства та економічної думки в період Середньовіччя

4.1Перехід від родового укладу до феодального господарства в Європі.

4.2Господарський розвиток Київської Русі. «Руська правда».

4.3Формування середньовічних монархічних держав та їх господарство.

4.4Виникнення і розвиток середньовічних міст. Магдебурзьке право.

4.5Економічна думка Середньовіччя.

Реферати

1.Ганза – торговельно-політичний союз.

2.Торговельні республіки Середземномор’я (Венеція, Генуя).

3.Особливості феодалізму в Німеччині.

4.Особливості феодалізму в Англії.

5.Побут і заняття міщан середньовічної Європи.

6.Цехова організація ремесла. Переваги і недоліки.

7.Виникнення банкірських домів в Європі.

8.Грошова система європейських держав.

9.Грошова система Київської Русі.

10.Торговельний шлях «з варяг у греки» и його значення для економіки Русі.

11.Економічні погляди Фоми Аквінського.

73

Тема 5. Формування умов для створення ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації

5.1Культурні передумови створення ринковоїекономіки

5.2Великі географічні відкриття та їх наслідки

5.3Розвиток економічної думки. Меркантилізм

5.4Зростання могутності торговельної буржуазії

5.5Економічний розвиток Європи XVI–XVII ст.

5.1Культурні передумови створення ринкової економіки 5.1.1 Вплив епохи Відродження на економічний розвиток

ВXV ст. у соціально-економічному духовному житті Європи відбувся ряд змін, які стали початком епохи Відродження (Ренесансу), епохи повернення до античної культури і її синтезу із середньовічною культурою. Перші ознаки Відродження з’явилися

вІталії ще XIV ст. Відмітними рисами Відродження були гуманізм (орієнтованість на людину) і світськість.

Вепоху Відродження відбувається секуляризація (звільнення від церковного впливу) суспільного й культурного життя. З-під впливу церкви виходять не тільки політична й економічна сфери людської діяльності, але й сфера науки й мистецтва. На противагу католицькій етиці, що проповідувала пасивність і смиренність, формується новий тип особистості, особистості з активною життєвою позицією, особистості, що вважала найвищою цінністю знання, а не віру.

Гуманісти проповідували гармонійний розвиток людини (як фізичний, так і духовний). Вони вважали, що шляхетність і достоїнство особистості залежить не від походження, а від праці й досягнень самої людини. Гуманістична мораль виправдувала «чесне збагачення», накопичення, мирські блага, зовсім не вважаючи бідність необхідною ознакою моральності. Багатство, на думку людей епохи Відродження, приносить користь суспільству й дозволяє членам цього суспільства вести гідне життя. Гуманізм засуджував лихварство, марнотратство, корисливість. Ідеалом була працьовита, чесна, старанна, ощадлива людина, що підтримує науки й мистецтва.

Таким чином, ідеї гуманістів суперечили всім підвалинам феодального суспільства й стали основою для зародження й формування нової буржуазної моралі й етики.

5.1.2 Процес Реформації й формування протестантської етики

Важливим фактором у розкладанні феодальних відносин і розвитку капіталізму стала Реформація. Реформація – релігійний і соціально-політичний рух, що виник на

74

початку XVI ст. у Німеччині, був спрямований на реформування вчення й організації католицької церкви. Прихильники Реформації називалися протестантами й виступали за зниження суспільно-політичної ролі католицької церкви, спрощення й здешевлення обрядів, повернення в церковну організацію духу раннього християнства.

Протестантська релігія поширилася в Англії, Голландії, Швейцарії, Німеччині, Скандинавії. Найбільш популярними течіями були лютеранство, кальвінізм і баптизм. Протестантизм став ідеологією людей нового типу: заповзятливої, прагматичної і енергійної буржуазії. Формується протестантська етика – релігійна доктрина про необхідність завзятої й сумлінної праці.

У католицькій релігії головною турботою кожного віруючого був порятунок своєї душі, вважалося, що богоугодні справи дозволять потрапити в рай. На відміну від католиків, протестанти вважали, що доля людини визначена заздалегідь і ніяк не залежить від його вчинків. Комусь від народження призначено потрапити в пекло, комусь у рай. Людина не в змозі вплинути на свою посмертну долю, тому головний його обов’язок – чесна й старанна праця в славу Господа. Вважалося, що успіх у трудовій діяльності є свідченням богообраності людини й означає, що її чекає порятунок. Чим працьовитішою й багатшою була людина, тим вище був її статус у протестантському суспільстві.

Протестантська етика змінила не тільки відношення до праці, але й принципи ведення торговельної діяльності. Протестантські купці й підприємці, що строго дотримували біблійних заповідей, не обманювали й не обраховували своїх клієнтів, воліючи вести справи чесно. Все це сприяло швидкому розвитку економіки протестантських країн, виводячи їх на передові позиції в економічному житті Європи.

5.2 Великі географічні відкриття та їх наслідки

Великі географічні відкриття – найбільші відкриття XV–XVI ст., головними з яких були відкриття Америки й відкриття шляху в Індію навколо Африки.

Причини й передумови Великих географічних відкриттів:

1.Експансія Туреччини. В 1453 р. турецькі війська взяли штурмом Константинополь і повністю підкорили собі територію Візантії. Таким чином, сухопутні торговельні шляхи на Схід виявилися закритими для європейських купців. Оскільки попит на східні товари тільки зростав, треба було шукати нові шляхи.

2.Недостача дорогоцінних металів у Європі внаслідок пасивного сальдо східної торгівлі. У той же час прискорюваний розвиток товарно-грошових відносин у Європі вимагав адекватного збільшення грошової маси.

75

3. Революційні відкриття в кораблебудуванні й навігації. Був створений новий тип кораблів – каравела, що могла йти й при бічному вітрі, і навіть при зустрічному вітрі. Розвивалися географія й картографія, була відроджена антична теорія про кулястість Землі. На додаток до компаса з’явилося пристосування для визначення географічної широти (астролябія)

Лідерами в організації експедицій були католицькі країни південно-західної Європи, які до кінця XV ст. звільнили свої території від арабів: Іспанія й Португалія. Іспанські експедиції відправлялися на захід, португальські – на південь і південний схід, навколо Африки.

В1486–1487 рр. португальська ескадра під командуванням Бартоломео Діаша досягли мису Доброї Надії на півдні Африки. Відмовившись від спроби досягти Індії, експедиція повернулася додому.

В1492 р. іспанська експедиція під командуванням Христофора Колумба відкрила Америку, яку спочатку прийняли за Індію. Колумб зробив ще три плавання до берегів Америки (1493–1496, 1498–1500, 1502–1504), але так і не довідався, що відкрив новий континент.

В1497–1498 рр. англійська експедиція під командуванням Джона Кебота досягла берегів Північної Америки.

В1497–1498 рр. португальська експедиція під командуванням Васко да Гами обігнула Африку й досягла Індії.

В1519–1522 рр. іспанська експедиція під командуванням Фернандо Магеллана зробила першу кругосвітню подорож, підтвердивши теорію про кулястість Землі.

В1494 р. між Іспанією й Португалією був укладений Тордесільяський договір, що розділив територію Землі між цими державами. Договір був схвалений Папою Римським в 1506 р. Границя між володіннями двох держав проходила по водах Атлантичного океану на 1770 км на захід від островів Зеленого Мису. Всі території на схід від цієї лінії повинні були належати Португалії, а на захід – Іспанії. Таким чином, в іспанській сфері впливу опинилася вся Америка, за винятком Бразилії, а португальська сфера впливу поширювалася, крім Бразилії, на Африку й Азію.

З510 млн. км2 земної території в 1400 р. європейцям було відомо не більше 50

млн. До 1600 р. площа відомої європейцям земної поверхні збільшилася до 310 млн. км2 (майже в шість разів). Були захоплені колонії в Африці, Америці й Азії, пограбування яких дозволило вивезти в Європу величезну кількість цінностей, у тому числі золота й срібла. Європа довідалася про нові сільськогосподарські культури: картоплю, томат, кукурудзу, тютюн, какао, каву, ваніль. У десятки разів зросли обсяги прянощів, що доставлялися до Європи.

76

Наслідками Великих географічних відкриттів стали торговельна революція й революція цін.

Торговельна революція – різкий стрибок у розвитку зовнішньої торгівлі європейських країн, пов’язаний з утворенням світового ринку. Характеризується різкою зміною сальдо торговельного балансу в торгівлі зі Сходом (з пасивного на активне). Міжнародна торгівля з морської стала океанською, центр її ваги перемістився із Середземномор’я в Атлантичний океан, почала складатися система світового ринку. Втратили своє економічне й політичне значення італійські торговельні республіки (Венеція, Генуя). На перші місця вийшли Іспанія й Португалія, потіснені пізніше Англією йГолландією.

Збільшення обсягів торгівлі вимагало зміни її організаційних форм. Виникли товарні біржі, на яких можна було торгувати поки не існуючою продукцією (зерном майбутнього врожаю або ще не виготовленими товарами). Перша подібна біржа відкрилася в Антверпені.

Революція цін – різке збільшення цін у Європі, викликане припливом дешевих дорогоцінних металів з колоній. В XVI ст. кількість золота в Європі збільшилося більше чим у два рази, кількість срібла – у три рази. Найбільше зростання цін відбувалося в Іспанії й Португалії, де ціни на товари виросли в 4 рази, а ціни на продукти харчування – в 5 разів. В Англії й Франції зростання цін було менш значним – в 2–3 рази.

Наслідки революції цін були неоднаковими для різних регіонів Європи. Іспанські й португальські товари стали настільки дорогими, що їх перестали купувати, у той час як все більшу популярність здобували англійські й голландські товари. Таким чином, золото з іспанських і португальських колоній перетікало в кишені англійських і голландських ремісників, збагачуючи їх.

Виграли від революції цін і селяни, що платили грошовий оброк. Різке збільшення цін на їхню продукцію в сполученні з фіксованим рівнем грошової ренти дозволило їм нагромадити значні кошти. У той же час була підірвана економічна база феодалізму, оскільки феодали, що одержували фіксовану грошову ренту, були змушені купувати продукти харчування й товари за все більш високими цінами, що приводило їх до занепаду. Торговельна революція й революція цін з’явилися передумовами процесу первісного нагромадження капіталу.

Ще одним наслідком Великих географічних відкриттів стало формування колоніальної системи й колоніальної торгівлі. Першими колоніальними державами стали Іспанія й Португалія, у яких були сильні феодальні відносини. Іспанські й португальські дворяни перетинали океан не для того, щоб вести там господарство, а заради збагачення. Тому спочатку основним методом експлуатації колоній був банальний грабіж: вивозили золото, срібло, дорогоцінні камені й вироби з них.

77

Після того, як всі легкодоступні багатства були вивезені, іспанці й португальці приступилися до феодальної експлуатації захоплених земель. Головною метою як і раніше залишалися золото й срібло, тому місцеве населення, перетворене в кріпаків (фактично – рабів), трудилося на золотих і срібних рудниках. Ще однією формою експлуатації стало плантаційне господарство – велике господарство, що спеціалізується на розведенні якого-небудь одного продукту. На плантаціях звичайно вирощували каву, какао й цукровий очерет. Жорстоке відношення до місцевого населення й висока смертність серед працівників привели до того, що для забезпечення плантацій робочою силою почали завозити невільників з Африки, тим самим відродивши работоргівлю.

Отримані багатства іспанські й португальські колонізатори витрачали не на розширення й удосконалювання виробництва, а на споживання. Тому не дивно, що колоніальна могутність цих країн була недовгою. На перші місця стали виходити країни, які розвивали промисловість і торгівлю. Англійські й голландські товари продавалися вже не тільки в Іспанії й Португалії, а й у їхніх колоніях. Розширення ринків збуту сприяло збагаченню англійської й голландської буржуазії й захопленню колоній. Склався новий тип колоніальної експлуатації – монопольна торгівля колоніальними й промисловими товарами. Колонії стають джерелом дарової сировини й ринком збуту для товарів з метрополії. Починається боротьба за колоніальні ринки й переділ колоній.

5.3 Розвиток економічної думки. Меркантилізм 5.3.1 Перший етап меркантилізму (теорія грошового балансу)

Торговельний баланс – це догма, що висунула система меркантилізму. Термін «меркантилізм» походить від італійського «mercante» – купець, торговець.

Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як цілісну, наукову теорію. Те, що пізніше стало називатися меркантилізмом, по суті було сукупністю поглядів і думок багатьох людей, а також сукупністю практичних господарських заходів держав Західної Європи в XVI–XVIII ст.

Авторами економічних праць у цей час були, як правило, не професійні вчені, а практики – купці, промисловці, фінансисти, що служили в торговельних компаніях. Кількість авторів-меркантилістів була дуже великою: тільки в Англії до 1764 р. за підрахунками одного англійського історика, були опубліковані біля двох тисяч економічних памфлетів. Всі автори протягом майже трьох сторіч дотримувалися

загальних принципів:

1. Багатством є тільки те, що може бути реалізоване в грошах (золото, срібло).

78

2.Виробництво дає товари, які можуть бути продані, а виходить, його треба розвивати.

3.Багатство безпосередньо виникає в сфері обігу.

4.Сфера обігу є також джерелом збільшення багатства (купити дешевше, продати дорожче).

5.Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля (торгівля усередині країни тільки перерозподіляє багатство між громадянами).

6.Баланс зовнішньої торгівлі повинен бути позитивним (активним). Торговельний баланс – це співвідношення між вартістю товарів, вивезених з

меж країни й завезених через границю.

Активний (позитивний) торговельний баланс – стан зовнішньоекономічних зв’язків країни, що характеризується перевищенням товарного експорту над товарним імпортом.

У своєму розвитку меркантилізм пройшов два етапи: основним критерієм розходження цих етапів є шляхи досягнення активного балансу.

Ранній меркантилізм виник наприкінці XV ст. і тривав до початку XVII ст. Найбільш відомим представником цього періоду був Вільям Стаффорд (Англія) (1554–1612). Його основна праця вийшла в 1581 р. і називалася «Короткий виклад деяких скарг наших співвітчизників».

Ранній меркантилізм (монетарний) ґрунтувався на теорії грошового балансу й називався іноді «бульйонізмом» (від англ. bullion – золотий злиток). У творах бульйоністів золото нерідко ототожнювалося з багатством взагалі, а торгівля зводилася до битви за золото. «Завжди краще продавати товари, – писав в XVII ст. австрієць Й. Я. Бехер, – чим їх купувати, тому що перше приносить вигоду, а друге – збиток».

Крім Стаффорда до представників раннього меркантилізму відносять італійців Гаспаро Скаруффі (1519–1584) і Бернардо Даванцатті (1529–1606), а також іспанця Хуана Маріана (1536–1624).

Для досягнення позитивного сальдо в зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали за необхідне:

1.Встановлювати максимально високі ціни на товари, які експортуються.

2.У цілому обмежити імпорт товарів.

3.Не допускати вивозу із країни золота й срібла.

Цими принципами і користувалися в економічній політиці, головна мета якої була – удержати гроші в країні, максимально зменшити імпорт. Збільшення кількості грошей у країні уряду Західної Європи намагалися домогтися, регулюючи грошовий обіг. Заборонялося вивозити благородні метали, купцям ставили за обов’язок частину

79