HistoryEconomy

хазяїнові певну суму грошей. Рабам дозволили мати власність, у тому числі й купувати власних рабів. Перед рабами відкрилися можливості до збагачення. Були прийняті закони, що захищали права рабів, за яких їх не можна було не тільки вбивати, але навіть відбирати пекулій.

Іншою формою підвищення ефективності господарства став колонат. Великі землевласники здавали частину своєї землі в оренду селянам, які називалися колонами. Праця колонів була ефективніше праці рабів, але бажаючих займатися землеробством серед римських громадян була мало – фізична праця вважався долею рабів.

3.4.4 Економічна думка Давнього Рима: Катон, Варрон, Колумелла Марк Порцій Катон Старший (234–149 рр. до н. е.) – римський державний

діяч і письменник. Його перу належить трактат «Про землеробство», у якому детально викладені поради й наставляння з організації великого землеробського рабовласницького господарства. Ідеалом Катона є відносно невеликий маєток (який можна обійти за день), у якому ведеться натуральне господарство.

Катоновська вілла є багатогалузевим господарством, у якому жоден клаптик землі не простоює без справи. Крім основної культури (оливкового саду або винограднику) Катон згадує й хлібне поле, і город, і фруктовий сад, і верболіз (для плетива кошиків), і дубовий гай, жолудями якої можна годувати свиней. Катоновська вілла повинна була забезпечувати себе всім необхідним і продавати на ринку надлишки (вино, олію, зерно).

Катон приводить не тільки точний розрахунок кількості рабів для робіт у малиннику або винограднику, але й рецепти ліків, і точні слова змов від хвороб. Він докладно перераховує, у яких містах можна купити необхідні товари за найменшою ціною, при цьому часто називає конкретних майстрів. Автор дає поради, як уникнути розкрадання майна несумлінним керуючим.

Катон був прихильником суворого поводження з рабами, яких уважав «знаряддями, що розмовляють». Він рекомендує підтримувати строгу дисципліну й карати рабів за провини. «Раб повинен або працювати, або їсти, або спати», – говориться в трактаті. Раб не повинен перебувати без справи, тому що це приносить збитки хазяїнові. Годувати рабів треба найпростішою їжею, одяг видавати раз на рік, а з обносок робити ковдри. Катон рекомендував купувати рабів різного походження й підтримувати між ними. Разом з тим Катон був супротивником безпричинних покарань рабів, він вважав, що раби повинні бути одягнені, нагодовані й здорові, тому що в такому випадку вони працюють краще.

50

Марк Теренцій Варрон (116–27 рр. до н. е.) – римський письменник і вченийенциклопедист. Автор трактату «Про сільське господарство». Варрон ремствував на те, що землевласники живуть у містах, у те час як їхньої вілли занепадають. Він давав поради зі збільшення прибутковості вілл, рекомендуючи використовувати передову агрономічну науку, інтенсифікацію виробництва й збільшення матеріальної зацікавленості рабів у результатах їхньої праці. Однієї з рекомендацій зі створення умов для більш ефективної праці рабів був дозвіл рабу мати дружину, дітей і власне майно. Головним шляхом до збільшення прибутковості господарства Варрон уважав розвиток товарності виробництва й збільшення орієнтованості на ринок. Варрон ділив всі сільськогосподарські знаряддя на три категорії: німі (інвентар), що мукають (худоба), що говорять (раби).

Луцій Юній Модерат Колумелла (4–70 рр. н. е.) – римський письменник.

Його трактат «Про сільське господарство», що складається з 12 книг, описує рабовласницьке господарство, що відноситься до періоду кризи рабовласницького суспільства. Головну причину кризи Колумелла бачив у недоліках господарювання, насамперед, у несумлінному відношенні до праці рабів. У своєму маєтку Колумелла заборонив тілесні покарання й радився з рабами з різних господарських питань.

Колумелла віддавав перевагу праці вільних працівників, пропонував відмовитися від праці рабів і використовувати колонів на віддалених ділянках. На прилеглих до міста ділянках необхідно впроваджувати поділ праці й спеціалізацію рабів на конкретних видах праці.

3.5 Розвиток господарства на території України в античні часи 3.5.1 Скіфо-сармато-антична культура

У період VII ст. до н. е. – III ст. н. е. Північне Причорномор’я населяли іраномовні племена скіфів, що створили в VI у до н. е. перше державне утворення на території України – Велику Скіфію.

Давньогрецький історик Геродот виділяв скіфів-кочівників, скіфів-хліборобів і царських скіфів. Кочівники розводили коней, верблюдів, дрібну рогату худобу, хлібороби вирощували пшеницю, ячмінь, просо, лук, часник. Царські скіфи являли собою верхівку скіфських племен, вони служили у війську, збирали данину зі скорених народів. Хоча Геродот уважав всіх скіфів одним народом, є підстави думати, що скіфи-хлібороби були представниками автохтонного праслов’янського населення.

Скіфи знали обробку металів (міді, бронзи, заліза), виготовляли зброю й обладунки. Великих успіхів домоглися скіфські майстри у виготовленні виробів з дорогоцінних металів, прикрашених малюнками із зображенням різних тварин.

51

Активну торгівлю вели скіфи із грецькими колоніями. Імпортували вино, масло, дорогоцінні метали, кераміку, зброю й тканини. Предметами експорту були зерно, м’ясо, хутра, шкіри, мед, віск.

ВIII ст. до н. е. скіфи зазнали поразки в боротьбі із сарматськими племенами

йзмушені були відступити на територію Нижнього Подніпров’я й Криму, де створили нову державу – Малу Скіфію, що проіснувала до III ст. н. е. У Криму скіфи поступово переходили до осілого способу життя, займалися землеробством, садівництвом, торгівлею. Для цього періоду характерне змішання скіфської й елліністичної культур. Скіфська аристократія взяла у свої руки торгівлю з Боспорським царством і Херсонесом, що приносило більший прибуток. Мала Скіфія була зруйнована навалою готів.

Сармати, також як і скіфи, були іраномовним народом, що прийшов з Кавказу. Побут сарматів майже не відрізнявся від побуту скіфів-кочівників. Для сарматських племен періоду III–I ст. до н. е. характерне поширення кочового скотарства. У перших століттях нашої ери серед сарматів початку розвиватися мінова торгівля й ремесло. Під впливом античних міст і племен, що населяли лісостепову зону сармати поступово переходили до осілого життя. У цей період починається соціально-майнове розшарування сарматського суспільства й виникає аристократія.

Навала готів в III ст. н. е. витиснула сарматські племена на схід, за Волгу, обірвавши торгово-культурні зв’язки з античними містами. В IV ст. н. е. сарматські племена остаточно втратили свою культурну ідентичність, змішавшись із гунами.

Важливу роль у житті Північного Причорномор’я грали античні міста: Херсонес, Ольвія, Керкінітід, Тиру, які були посередниками в торгівлі між скіфосарматськими племенами й материковою Грецією. Із Греції привозили оливкову олію, вино, кераміку, металеві вироби, тканини, мармур, витвори мистецтва. Вивозили зерно, шкіри, хутра, сіль, солону рибу.

Найважливішим представником античної цивілізації в Північне Причорномор’я було Боспорське царство, створене в Криму в V ст. до. н. е. Столицею Боспорського царства було місто Пантікапей (сучасна Керч).

Провідною галуззю господарства було землеробство, у якому переважали дрібні селянські господарства. Існували й великі латифундії, засновані на рабській праці, які вирощували зерно для експорту в Грецію. Боспорці займалися городництвом, виноградарством, садівництвом, тваринництвом. Розводили коней, велику й дрібну рогату худобу, свиней, домашнього птаха. Велике значення мало рибальство в Азовському морі й ріках, що впадають у нього.

52

Розвивалося ремесло: обробка металів, каменю, дерева, виробництво зброї, ювелірних прикрас, кераміки. В III-IV ст. н. е. Боспорське царство було зруйновано навалою готів, що збіглася з катастрофою античної рабовласницької системи.

3.5.2 Пшеворська й зарубінецька культура

Першими праслов’янськими племенами на території України були представники двох культур раннього залізного віку: пшеворської і зарубинецької.

Пшеворська культура (II ст. до н. е. – IV ст. н. е.) була поширена на території між Одером і Віслою, а також у басейні Західного Бугу. У її склад входили німецькі й слов’янські племена (венеди). Зарубінецька культура (III ст. до н. е. – II ст. н. е.) родинна пшеворській культурі. Була поширена на території західної й центральної України й південної Білорусії. У її склад також входили слов’янські племена, відомі давнім авторам під ім’ям антів і склавинів.

Представники зарубінецької культури займалися в основному орним землеробством. Вирощували ячмінь, пшеницю, просо, коноплі й льон. Землю орали сохою, урожай збирали серпами й косами. Розводили велику й дрібну рогату худобу, свиней, коней. Важливе місце в житті давніх слов’ян займало полювання. Високого рівня досягала обробка металів: заліза, бронзи. Залізо добували з болотних руд у сиродутних горнах. Розвивалися гончарство й ткацтво. Зарубинці активно торгували із племенами південно-західної Європи й античних міст Причорномор’я. Вивозили продукти тваринництва й полювання, увозили кераміку, вироби з металів і скла.

До початку нашої ери зарубинецька культурна спільність розпалася, почали виділятися окремі племена. В IV ст. н. е. на базі племінного союзу антів утворилося Антське державне об’єднання, що займало землі в лісостеповій зоні від Дону до Дунаю.

3.5.3 Черняхівська культура

З Антським державним об’єднанням зв’язують основну частину пам’ятників черняхівської культури (II–V ст. н. е.) – археологічної культури залізного віку, розповсюдженої на території України, Польщі, Словаччини, Болгарії Румунії, Угорщини. Етнічний склад черняхівської культури був неоднорідним: крім антів у неї входили готи, даки, фракійці, гепіди, сармати.

Черняхівські племена жили в великих неукріплених поселеннях. Будинками служили хатини з жердин, обмазаних глиною й землянки. Основним заняттям було землеробство. До традиційних ячменю, проса й пшениці додалася нова поживна культура – гречка. Землю орали сохою із залізним сошником, пізніше поширився плуг із залізним лемешем. Тягловою силою служили воли й коні. Продукцію

53

землеробства зберігали в господарських ямах або спеціальних керамічних посудинах. Зерно мололи жорнами. Розводили велику й дрібну рогату худобу, свиней, коней, птаха. Займалися полюванням і рибальством.

У черняхівців уже відбувся другий суспільний поділ праці – ремесло виділилося із сільського господарства. Збільшилася кількість ремісників, які працювали на замовлення, і для яких землеробство було допоміжним заняттям. Обробляли залізо, бронзу, кістку, камінь, дерево, глину. Виготовляли прикраси (застібки-фібули, скроневі кільця, браслети, гривні) із золота, срібла, бронзи, янтарю, скла. Важливу роль грала торгівля з античними містами, про що свідчать знахідки амфор для вина й масла у всіх пам’ятниках черняхівської культури.

В 602 р. анти зазнали поразки від аварів і їхнє державне об’єднання розпалося. Центр слов’янської культури змістився в Середнє Подніпров’я, де виникла Давня Русь.

Семінар 2. Господарський розвиток та розвиток економічної думки давньосхідних цивілізацій

2.1 Господарський розвиток та особливості суспільного устрою Стародавньої

Індії.

2.2Розвиток економічної думки Стародавньої Індії. Трактат Артхашастра.

2.3Формування централізованої держави у Давньому Китаї та її економіка.

2.4Вплив давньокитайських філософських систем на розвиток економічної думки. Трактат Гуань-цзи.

Реферати

1.«Закони Ману» про давньоіндійську економіку.

2.Роль варно-кастової системи в господарському житті Стародавньої Індії.

3.Таємниця індійського булата.

4.Феномен китайського чиновництва.

5.Висловлення Конфуція про економіку.

6.Гробниця Цинь Шихуанді – відбиття економічного розвитку своєї епохи.

7.Будівництво Великої Китайської стіни: економічний аспект.

Семінар 3. Господарський розвиток та розвиток економічної думки античної цивілізації

3.1Особливості господарського розвитку давньогрецьких полісів. Класичне

рабство.

3.2Розвиток економічної думки у Стародавній Греції: Ксенофонт, Платон, Аристотель.

3.3Розвиток господарства в Стародавньому Римі.

3.4Розвиток економічної думки в Стародавньому Римі.

3.5Скіфсько-сармато-антична культура.

54

Реферати

1.Реформа Солона і її роль у становленні афінської демократії.

2.Роль моря в економіці Стародавньої Греції.

3.Ксенофонт: воїн і мислитель.

4.Економіка й хрематистика Аристотеля.

5.Передумови земельної реформи братів Гракхів та її проведення.

6.Відбиття еволюції рабовласницької системи в працях Катона, Варрона й Колумели.

7.Грошова система античного світу.

Комплексний тест з матеріалу 1-го модуля

Складається з 10 запитань (загальна оцінка – максимум 10 балів)

1.Якщо економічні ідеї й теорії розглядаються у хронологічному порядку, то можна сказати, що в дослідженні застосовується:

2.Який перелік економічних теорій перераховано у правильному хронологічному порядку їх виникнення:

3.Різке потепління, що супроводжувалося вимиранням великих тварин, сталося на початку епохи:

4.«Неолітична революція» – це:

5.Зародження давньоіндійської цивілізації пов’язане із племенами:

6.Перший давньоіндійський трактат, у якому висвітлювалися економічні питання називається:

7.Головний предмет китайського експорту:

8.Аристотель вважав, що торгівля з метою примноження багатства:

9.Основу господарства в Стародавньому Римі становило:

10.Вільний селянин-орендар у Стародавньому Римі:

11.Який перелік економічних теорій відповідає сучасному етапу розвитку економічної науки:

12.Якщо досліджується еволюція економічних концепцій без урахування їхнього зв’язку з іншими теоріями або історичними умовами, то такий метод дослідження називається:

13.Техніка шліфування й пиляння каменю широко поширилася в цю епоху:

14.Перший суспільний поділ праці – це:

15.Першими представниками залізної доби на території України були:

16.Замкнуті співтовариства з родин одного соціального статусу в межах певної місцевості в Стародавній Індії називалися:

17.Принцип верховенства закону у Китаї був висунутий:

18.За Аристотелем хрематистика – це:

19.Латифундія – це:

20.Найважливішими експортними товарами в Стародавній Греції були:

21.Якщо досліджується еволюція економічних концепцій в одній країні, то такий метод дослідження називається:

22.Заселення Європи кроманьйонцями відбулося в цю епоху:

23.Який із цих винаходів було зроблено в епоху неоліту:

24.Перші укріплені поселення в Західній Європі з’явилися:

25.Перше державне утворення на території України було створене:

55

26.«Людинолюбство» і «взаємність» були основою соціальної етики:

27.Головною причиною кризи рабовласницької системи в Стародавньому Римі

було:

28.Принцип невтручання в природний хід подій (принцип «недіяння») проголосив:

29.Займатися ремеслами й торгівлею в Спарті могли:

30.Методологічний підхід до вивчення історії економіки, що представляє її як процес зміни нижчих суспільних форм вищими, називається:

32.Поява перших укріплених поселень відноситься до епохи:

33.Яке із цих винаходів було зроблено не в епоху неоліту:

34.Першим цільним твором господарського права є:

35.«Закони Ману» – це:

36.Що з нижчепереліченого не відносилося до предметів китайського

експорту:

37.Праця рабів у Стародавньому Римі в основному застосовувався:

38.Економічна наука виникла як наука:

39.Хто з нижчеперелічених авторів не писав трактатів з економічних питань:

40.Винахід гончарного кола й ткацького верстата відбулося в цю епоху:

41.Основою господарства Стародавнього Вавилона було:

42.Вищою варною в Індії була варна:

43.Що з нижчепереліченого не відноситься до причин Великої грецької колонізації:

44.У Стародавньому Римі найменш престижною галуззю господарства

вважали:

45.У Стародавньому Китаї з осудом рабства й ідеєю природної рівності людей

виступав:

46.Спарта була прикладом:

47.Техніка мікролітів набула широкого застосування в цю епоху:

48.Господарське життя Стародавнього Єгипту контролювали:

49.Основою господарства Стародавньої Індії було:

50.Пекулій – це:

51.Термін «економія» увів у науковий вжиток:

52.Праця рабів у Стародавній Греції в основному застосовувалася:

53.Методологічний підхід до вивчення історії економіки, заснований на теорії «виклику й відповіді» називається:

54.Перехід до орного землеробства відбувся в цю епоху:

55.Другий суспільний поділ праці – це:

56.Головним багатством в епоху бронзи вважали:

57.Якщо боржник належав до більш високої варни, ніж кредитор, то:

58.Правитель, що створив першу загальнокитайську державу:

59.Вілла – це:

60.Перша археологічна культура, яку асоціюють зі слов’янськими племенами:

61.Перехід від збирання до мотичного землеробства відбувся в цю епоху:

62.Археологічною культурою залізного віку в Європі є:

63.Рабська праця у східних цивілізаціях:

64.У Давньому Римі «царського періоду» виділилися наступні соціальні групи:

65.Хто із древніх авторів уперше вказав на більшу ефективність праці вільних працівників у порівнянні з рабами:

56

66.Першою теоретичною економічною школою була школа:

67.Першим ремеслом в історії людства є:

68.В епоху палеоліту людина в основному добувала засоби до існування:

69.Вся земля в Стародавньому Єгипті належала:

70.Давньокитайський трактат, присвячений економічним питанням:

71.Для «гомерівського періоду» було характерне:

72.«Сільськогосподарськими знаряддями, що говорять» вважав рабів:

73.Вільні люди в Стародавній Греції, які не мали цивільних прав:

74.Перехід до полювання на дрібних й середніх тварин, винахід лука й стріл відбулося в цю епоху:

75.Нижчою варною в Індії була варна:

76.Що з нижчепереліченого не було предметом давньоіндійського експорту:

77.Давньокитайська цивілізація зародилася в басейні ріки:

78.Ойкос – це:

57

МОДУЛЬ 2. РОЗВИТОК ГОСПОДАРСТВА СВІТУ В ДОІНДУСТРІАЛЬНИЙ ПЕРІОД

Зміст теоретичного матеріалу модуля 2

Тема 4. Господарство й економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період Середньовіччя (V–Х ст.)

Еволюція економічних відносин у Середньовічній Європі: від родового укладу до феодального господарства. Розпад родового ладу у слов’ян. Київська Русь: особливості господарського розвитку та економічних відносин. «Руська правда». Зростання товарності феодального господарства. Розвиток рентних відносин. Еволюція суспільних відносин у Середньовічній Європі: від феодальної роздробленості до формування середньовічних монархічних держав і етносів. Виникнення та розвиток середньовічних міст. Магдебурзьке право. Розвиток торгівлі, ремесел, лихварства в епоху класичного Середньовіччя. Економічна думка раннього Середньовіччя: економічні аспекти первісного християнства. Вчення Августина Блаженного. Розвиток економічної думки в епоху класичного Середньовіччя. Вчення Фоми Аквінського.

Тема 5. Формування умов для створення ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації

Великі географічні відкриття. Процес Реформації і формування протестантської етики. Вплив на економічний розвиток Середньовічного Відродження. Меркантилізм, перший етап (теорія грошового балансу). Формування системи колоніальної торгівлі. Другий етап меркантилізму (теорія торгівельного балансу). Виникнення мануфактур. Розвиток мануфактурного виробництва. Буржуазні революції у Голландії і Англії. Посилення могутності торгівельної буржуазії. Перебіг процесу початкового нагромадження капіталу. Науково-технічні досягнення як результат Середньовічного ренесансу. Формування капіталістичних відносин у сільськогосподарському виробництві. Розвиток колоніальної торгівлі і експортно орієнтованих галузей мануфактурного промислового виробництва в європейських країнах. Економічне лідерство протестантських країн Економічний розвиток України в гетьманський період. Формування та посилення суспільного впливу промислової буржуазії в Англії.

Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII ст. – перша половина XIX ст.)

Зародження класичної школи політекономії: В. Петті, П. Буагільбер. Розквіт класичної школи політекономії мануфактурного періоду. Фізіократи. А. Сміт. Велика буржуазна революція у Франції. Промисловий переворот в Англії. Д. Рікардо – класик епохи промислового перевороту. Вчення Т. Мальтуса. Розвиток класичної традиції в Англії у першій половині ХІХ ст. Вчення Ж. Б. Сея і класична традиція у Франції. Соціальні катаклізми як наслідок промислового перевороту. Критичний напрямок класичної школи політекономії. Виникнення дрібнобуржуазного соціалізму. Утопічний соціалізм ХІХ ст.

58

Тема 4. Господарство й економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період Середньовіччя (V–Х ст.)

4.1Еволюція економічних відносин у середньовічній Європі

4.2Господарство середньовічної Європи

4.3Економічний розвиток Київської Русі

4.4Економічна думка Середньовіччя

4.1 Еволюція економічних відносин у середньовічній Європі

Рабовласницький лад загинув разом з Римською імперією. Навали варварських племен, що перебували на більш низькому рівні суспільного розвитку, зруйнували економічний механізм, що вибудовувався століттями. На території Західної Європи утворилося кілька варварських королівств (Вестготське, Бургундське, Остготське, Лангобардське). Ці королівства вели постійні війни як одне з одним, так і з новими прибульцями. Тільки на початку IX ст. утворилося Королівство франків, що охопило майже всю Західну Європу.

На території колишніх провінцій Римської імперії відбувалося змішання культур: примітивної варварської й розвинутої римської. У результаті своєрідного синтезу сформувалася нова культура, що займала проміжне положення між цими двома. Це супроводжувалося загибеллю сотень тисяч людей, руйнуванням міст, занепадом науки, торгівлі й ремесел, деградацією сільського господарства. Міста, що стали першою ціллю загарбників, втратили свою роль культурних і торгових центрів, міське населення переселялося в сільську місцевість.

За приблизними підрахунками, населення Європи в 200 р. становило 67 мільйонів чоловік, а в 700 р. – 27 мільйонів. Зростання населення стримувався періодичними голодними неврожайними роками й епідеміями холери й чуми. В 1000 р. у Європі проживало вже 42 мільйони чоловік, в 1300 – 73 мільйони. Однак епідемія чуми привела до того, що в 1400 р. населення Європи становило 43 мільйони чоловік. Загроза голоду в Середньовічній Європі була постійною.

Прийшлі німецькі племена перебували на родоплемінній стадії розвитку. На початку середньовіччя на території нинішньої Франції відбувався перехід родової громади, членами якої були тільки кровні родичі, що вели спільне господарство, у сусідську громаду (марку).

Орна земля була спільною власністю марки, але ділилася між родинами й оброблялася кожною родиною окремо. У суспільній власності також перебували луги, ліси та інші вгіддя. У приватній власності перебували присадибні ділянки (сади й городи), худоба й житла.

59