HistoryEconomy

напрямками, зокрема, значна увага приділялася військовому та військовоекономічному співробітництву.

Проте така тісна співпраця не є дивною з огляду на мілітаризацію економіки Радянського Союзу в кінці 30-х рр. і підготовку до війни. Сталін розумів неминучість збройного конфлікту в Європі, тому готувався до превентивних заходів. На західному кордоні, в тому числі і українській його ділянці, формувалися стратегічні запаси для забезпечення наступальних дій, зосереджувалися війська. Машинобудівні підприємства України переналаштовувалися на виробництво військової продукції, в першу чергу, на виготовлення танкової та авіаційної техніки. Поступово і інші галузі народного господарства залучалися до мілітарної програми.

Але мілітаризація економіки мала і деякі позитивні наслідки. Були створені потужні проектно-конструкторські бюро та науково-дослідні організації, які займалися розробкою новітньої військової техніки. Для виготовлення цієї техніки впроваджувались надсучасні технології. Все це надало нового потужного імпульсу промисловому розвитку у тому числі і Радянської України, хоча ефективність цього імпульсу могла бути значно вищою, якби в країні не розгорнулися масові репресії. Репресивні заходи торкнулися в першу чергу кращих представників інтелігенції, у тому числі і науково-технічної. В Україні більша частина науково-технічної інтелігенції була знищена або відправлена в концтабори. Ті, хто уцілів, часто працювали на умовах домашнього арешту. Через репресії новостворена система вищої освіти спрацювала практично вхолосту, хоча на створення цієї системи були витрачені значні матеріальні та інтелектуальні ресурси, а ефективність підготовки фахівців народного господарства була високою навіть у порівнянні з університетами розвинутих країн.

Отже, в наслідок мілітаризації радянської економіки величезні матеріальні, фінансові, інтелектуальні ресурси використовувались не на покращення життя радянських людей, а на підготовку до війни, причому на рівні, що значно перевищував оборонну самодостатність.

11.5 Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1923–1939 рр. Приєднання західноукраїнських земель до Радянської України

Після першої світової війни західноукраїнські землі були анексовані Польщею, Румунією і Чехословаччиною – державами, що утворилися на руїнах АвстроУгорської імперії. Ці країни значно відставали з економічної точки зору від розвинутих країн світу. Українські землі перебували в них на положенні колоній, тобто економічний розвиток українських територій з населенням більше 7 млн. людей відзначався аграрною орієнтацією і гальмуванням розвитку промисловості з боку

220

урядів, які були зацікавлені в підвищенні соціально-економічного статусу корінних районів. Післявоєнна відбудова народного господарства відбувалася повільно, в умовах значної інфляції. Характерною тенденцією було послаблення позицій австронімецького капіталу і посилення впливу англійського, французького, американського і польського капіталу. З огляду на галузеву структуру переважний розвиток мали лісохімічна, нафтова та озокеритна, калійна, а також цукрова галузі промисловості.

Лише в 1928 р. спостерігаються ознаки економічного піднесення, але вже 1929 р. українські території, як і всю Європу, охоплює глибока економічна криза. Безробіття стає хронічним явищем. Величезний резерв робочої сили, що утримується за рахунок вихідців з села, дозволяє утримувати досить низький рівень заробітної плати у промисловості, наслідком чого був низький життєвий рівень у містах Західної України.

Схожою була соціально-економічна ситуація і на селі. Хоч аграрний сектор і відігравав визначальну роль в економіці західноукраїнських земель, становище сільського господарства було тяжким через низький рівень урожайності зернових культур та низьку продуктивність праці. На полях практично не використовувалися засоби механізації, селяни застосовували ті ж самі знаряддя праці, що й у ХІХ ст. Крім того, земельні реформи, проведені у Польщі, Румунії та Чехословаччині, передбачали передачу поміщицьких земель польським, румунським та чеським колоністам. Урядова підтримка колоністів була одним з пріоритетів державної політики в зазначених країнах. В той же час більшість селянських господарств на українських землях були малоземельними, значна частина взагалі безземельними. Десятки тисяч селян, господарства яких розорювались, залишали рідний край і емігрували до Північної Америки.

Таким чином, у 1920–1930-х рр. іноземні держави, до складу яких увійшли західноукраїнські землі, проводили по відношенню до них колоніальну політику. Це було одним з важливих факторів кризового стану економіки Західної України. Крім економічного відчутним був також і політичний тиск на населення Західної України. Адекватною реакцією українців у політичній площині став національно-визвольний рух, у економічній – розгортання кооперації в сфері споживання, аграрного виробництва, торгівлі, фінансування та кредиту.

Початок другої світової війни мав безпосередній вплив на долю України. Відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа радянські війська у вересні 1939 р. зайняли західноукраїнські землі. У 1940 р. до УРСР було приєднано також Буковину. Радянська влада націоналізувала промисловість регіону і експропріювала землі польських колоністів з наміром перерозподілити їх серед українських селян. Значні кошти спрямовуються на реконструкцію та подальшу розбудову промисловості. Вже

221

на початку 1941 р. фактично було ліквідовано безробіття в Західній Україні за рахунок зростання будівництва, промислового виробництва, а також переселення робітників у східні райони України.

У сільському господарстві після перерозподілу земель бідняцькі господарства були звільнені від оподаткування, в той же час було посилено податковий тягар на заможних селян. У 1940 р. почалася колективізація в Західній Україні, створювалися машинно-тракторні станції. Але насильницькі методи колективізації призвели до соціальної напруги. Хвиля репресій з боку радянського режиму, що торкнулася спочатку лише управлінського апарату та інтелігенції, була поширена на селянство. Уже з осені 1939 р. починається депортація українців, що чинили опір колективізації та іншим насильницьким заходам радянської влади, до східних районів Росії та Казахстану. За два роки до початку Великої Вітчизняної війни було депортовано до Сибіру та Казахстану близько 20% населення Західної України.

Взагалі в 1939–1941 рр. важким було політичне та соціально-економічне становище населення і Західної, і Східної України, не зважаючи на те, що Україна в цілому в цей період стає важливим елементом соціально-економічної системи всього Радянського Союзу, його головною вугільною та металургійною базою (понад 50% загальносоюзного виробництва, 2/3 виробництва залізної руди, 2/3 виробництва чавуну, близько 50% виробництва сталі), а також основним виробником продовольства (третина союзного виробництва зерна, 60% виробництва цукру, понад 50% виробництва олії).

11.6 Економічні наслідки другої світової війни для України. Повоєнна відбудова народного господарства

В період Великої вітчизняної війни територія України була повністю окупована німецько-фашистськими військами. Вже на початку війни була організована масова евакуація промислових підприємств України та продовольчих запасів села на схід – на Урал, в Сибір, до Казахстану. Все, що неможливо було вивезти, радянські війська під час відступу знищували. Аналогічно вчиняли німецькі війська при відступі у 1943-44 рр. При цьому деякі території по кілька разів переходили з рук в руки. Все це дає уявлення про масштаби руйнувань народного господарства України в період війни. Матеріальні і людські втрати були колосальними. 5,5 млн. чоловік (кожен шостий українець) загинули, 2,5 млн. було вивезено для примусової праці в Німеччину. Повністю або частково було зруйновано 700 міст, 28 тисяч сіл, понад 16 тисяч підприємств, 10 млн. осіб залишились безпритульними. Загалом Україна втратила близько половини економічного потенціалу.

222

Відбудова народного господарства починалась одразу після визволення територій від німецьких окупантів. Завдяки самовідданості людей вже до кінця війни було значною мірою відновлено вугільну та металургійну галузі. Справа ускладнювалась недостатнім фінансуванням та призупиненням реевакуації, оскільки радянське керівництво визнало її недоцільною.

Складною була демографічна ситуація. У 1941 р. населення України становило 41,3 млн. чоловік, а у 1945 р. лише 29 млн. Тільки у 1958 р. в Україні було досягнуто довоєнного рівня населення. Гостра нестача робочої сили, особливо чоловіків, відчувалася в перші повоєнні роки. До кінця 1940-х рр. ситуація дещо стабілізувалася за рахунок масової демобілізації, а також за рахунок аграрного перенаселення, особливо в західних областях.

Величезні втрати України у війні зумовили низький стартовий рівень повоєнного розвитку її економіки у порівнянні з іншими країнами і, навіть, з СРСР у цілому. Проте до 1950 р. народне господарство було в основному відбудоване, відновлено довоєнний рівень виробництва основних видів промислової продукції, обсяги перевезень транспортом, а машинобудування розвивалось навіть активніше, ніж у довоєнний період.

Розпочалася індустріалізація в західних областях України, де було створено нові галузі промисловості, такі як виробництво автобусів, радіоапаратури, почався видобуток вугілля у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні.

Складними були процеси відбудови сільського господарства України. В 1945 р. поновилася діяльність усіх колгоспів, проте засіяно було лише 70% посівних площ. Врожайність і валовий збір зерна були низькими, поголів’я худоби не перевищувало 40% довоєнного рівня. Понад 70% працюючих у колгоспах становили жінки, в той же час ґрунт під посіви готували вручну, не вистачало худоби навіть для оранки землі. В цих умовах необхідно було переглянути аграрну політику, проте сталінське керівництво продовжувало лінію, характерну для довоєнного періоду. Колгоспам доводили нереальні плани хлібозаготівлі і жорстоко карали за їх невиконання. Так, у 1946 р. було доведено план здавання зерна, що перевищив зібраний урожай. Україна здала державі фактично все зібране зерно, але план хлібозаготівлі все одно не виконала. Через це було зірвано посівну компанію 1947 р., в Україні розпочався голод, що охопив в основному східні області. Тільки за офіційною статистикою від голоду в цей період померло понад 800 тис. чоловік. Керівництво СРСР не надало допомоги Україні, в той же час експортувало понад 7 млн. тон зерна в інші країни, причому значну частину безоплатно. Опір селян хлібозаготівлі, чи навіть просто намагання вижити, жорстоко карались («закон про п’ять колосків»).

223

Після 1947 р. ситуація в сільському господарстві повільно вирівнюється, хоча політика уряду залишається такою ж, як і в попередні роки: жорстка централізація та регламентація колгоспного життя.

З середини 1948 р. почалася масова колективізація на західноукраїнських землях, що проводилась тими ж методами, що і в 30-ті роки: репресії, примус, депортація непокірних. Хоча хід її ускладнювався збройною боротьбою УПА, вона була в основному завершена в 1950 р. В цьому ж році сільське господарство України в цілому вийшло на довоєнний рівень виробництва.

Становище населення у відбудовчий період залишалося складним. Високі темпи відбудови народного господарства забезпечувались за рахунок надексплуатації робітників і селян. Робочий день нерідко складав 12-14 годин, а соціально-побутові умови були важкими. В 1947 р. було відмінено карткову систему, в цьому ж році було здійснено грошову реформу, що проводилась конфіскаційними методами. Лише на початку 50-х рр. соціальні умови життя населення України почали покращуватись.

11.7 Економічний розвиток УРСР в 1950–1980-х рр.

Кардинальні зміни стратегії і тактики економічного розвитку, а також глибокі зміни у суспільному житті Радянської країни починаються після смерті Сталіна. До керівництва країною приходить М.С. Хрущов, що викриває культ особи Сталіна і починає реформування суспільного устрою на засадах послаблення адміністративного тиску та більшої відкритості. Цей період отримав в історії назву «хрущовська відлига».

Хрущов і вище керівництво країни розуміли, що жорстка адміністративнокомандна система управління економікою відпрацювала свій ресурс і потребує вдосконалення. В основу економічної реформи Хрущова було покладено децентралізацію системи управління економікою. Ліквідовувалися галузеві союзні та республіканські міністерства, натомість створювалися раднаргоспи – територіальні органи управління економікою, яким було передано всю повноту економічної влади. Такі зміни дали певний позитивний ефект у короткостроковому періоді. Але в подальшому ускладнюється проведення єдиної економічної політики в країні, зростають територіальні диспропорції розвитку.

В цей період в Україні швидко розвивалися підприємства паливноенергетичного комплексу, металургії, машинобудування. Прискореними темпами розбудовується хімічна промисловість. Поступово змінюється територіальна структура промисловості, з’являються нові промислові центри на заході та на півдні України, зменшується частка Донецько-Придніпровського району у промисловому потенціалі країни, відповідно зростає частка інших районів. Але ці успіхи мають

224

переважно кількісний характер, тому що економічне зростання відбувалося на основі «примітивної індустріалізації» – пріоритетного розвитку базових галузей і залишкового принципу фінансування легкої промисловості, сільського господарства та соціальної сфери. Ситуація в сільському господарстві залишалась складною. На протязі 1950-х рр. вдалося добитися збільшення валових зборів сільськогосподарських культур, але не за рахунок підвищення врожайності, а за рахунок розширення посівів. На початку 1960-х рр. ситуація в сільському господарстві переростає в кризову, з 1963 р. Радянський Союз починає закуповувати зерно за кордоном.

У 1964 р. усунено від влади Хрущова. Нове керівництво країни під проводо Л.І. Брежнєва пішло по шляху зміцнення адміністративно-командної системи управління. Раднаргоспи було ліквідовано, натомість утворено союзні, союзнореспубліканські та республіканські галузеві міністерства. Було вдосконалено систему планування, відновлено п’ятирічні плани, розгорнуто реформу управління народним господарством, а також реформування відносин у сільському господарстві («косигінська реформа»). Основна ідея цих перетворень полягала у впровадженні елементів госпрозрахунку, було здійснено у плануванні діяльності підприємств перехід від показників валової до показників реалізованої продукції, отриманого прибутку і виконання поставок. Оцінка ефективності господарської діяльності почала визначатись показниками прибутку і рентабельності, зросло значення економічного стимулювання. Але в цілому реформа не мала логічного завершення. Управлінський апарат був зорієнтований на застарілі методи управління, самостійність і госпрозрахункові права підприємств обмежувались.

З кінця 1970-х рр. починається новий етап реформи управління народним господарством. Проводяться економічні експерименти, за якими підприємства отримують більшу самостійність у сфері оплати праці та матеріального стимулювання. Однак в цих експериментах приймають участь далеко не всі підприємства.

Перетворення торкнулись і сільськогосподарської сфери. Продовжується індустріалізація сільського господарства з метою вирішення продовольчої проблеми в країні. Зростає рівень інвестицій, формуються нові схеми управління на рівні районів та областей, що передбачають комплексне керівництво всім процесом виробництва продовольства та сільгоспсировини – від вирощування до переробки.

В цілому розвиток виробничої сфери в 1950–1980-х рр. мав яскраво виражений екстенсивний характер. В цей період було збудовано велику кількість нових промислових підприємств, формуються нові промислові центри, на карті України виникають нові міста, розширюється інфраструктура, в тому числі і соціальна.

225

Починаючи з 1960-х років зростає рівень життя населення, особливо міського, покращується забезпеченість житлом та соціальними послугами. В 1961 р. було проведено грошову реформу, що змінила масштаб цін в країні. Ця реформа мала позитивні наслідки, фінансово-кредитна система зміцнилася. Значна увага приділяється розвитку торгівлі та громадського харчування, хоча ці галузі розвиваються в умовах дефіциту споживчих товарів.

Не зважаючи на економічний ріст та зростання рівня життя, для економічного розвитку в 1950–1980 роки характерні значні диспропорції та деформація галузевої структури народного господарства. Це знайшло відображення в гіпертрофованому розвитку важкої промисловості – паливної, енергетики, металургії, машинобудування, хімічної. Крім того, динаміка зростання промислового виробництва з 60-х років негативна: середньорічні темпи приросту в 60-х рр. становили 6-7%, у 70х рр. – 5-6% , у 80-х рр. – 3-4%. Колгоспна система виявилася неефективною: маючи величезний сільськогосподарський потенціал, Радянський Союз не здатен був забезпечити продовольством власне населення. З 70-х рр. відчутним стає відставання в темпах розвитку науково-технічного та технологічного прогресу. В середині 80-х рр. зазначені тенденції переростають у кризові явища. Після смерті Леоніда Брежнєва (в 1982 р.), що майже 20 років очолював керівництво Радянського Союзу, загострюється боротьба за владу в середовищі вищих партійних посадовців. У 1985 р. на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС (фактичного керівника держави) обрано М.С. Горбачова. Перед ним постало завдання модернізації суспільних відносин і економіки Радянського Союзу. Горбачов проголосив політику перебудови, в основі якої лежали ідеї підвищення ефективності економіки і рівня життя людей на основі демократизації системи управління і суспільних відносин в цілому. Але проголошені заходи виконувались лише формально через інертність управлінського апарату, корумпованість партійно-господарської еліти, пасивність населення та інші чинники. Наслідком цього стало загострення економічної кризи і розгортання кризи політичної.

11.8 Розвиток економічної думки в Україні в 1950–1980-х рр.

Після боротьби з «волобуєвщиною» (український економіст М. Волобуєв у 1928 р. виступив з пропагандою переваг самостійного економічного розвитку України, за що був визнаний ворогом народу) та оголошення ворожими ідей Чаянова, Туган-Барановського, Слуцького, економічна думка України розвивалася в ізоляції від світової економічної думки, під політичне замовлення. Її характерними рисами були заідеологізованість, схоластичність, вульгаризація соціально-економічних процесів, відсутність альтернативності суджень.

226

В 1960-ті роки спостерігається деяке відродження економічної думки, пов’язане з іменами І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка, І. Ястремського. Вони пропонують зміну підходів до визначення ролі політекономії в соціальноекономічних перетвореннях. Але цей період знову змінюється застоєм у 70-ті роки. Розвиток політекономії соціалізму спрямовується на обґрунтування переваг соціалістичного типу господарювання над капіталістичним. Будь які спроби дослідження реальних проблем економіки Радянського Союзу в рамках цієї науки неможливі. Але в цей же час певний ресурс розвитку отримує прикладна економічна наука завдяки поширенню економічних експериментів по впровадженню госпрозрахунку і необхідності їх науково-методологічного забезпечення.

Лише наприкінці 80-х рр. починається формування засад сучасної концепції суспільного розвитку в економічній думці. Саме в цей час з’являються праці Пахомова, Черняка, Чухна, Гоша по дослідженню проблем соціалістичної власності з точки зору її економічної доцільності та ефективності, які сприяють формуванню плюралізму поглядів в економічній думці, поступово виводячи її розвиток за рамки марксистсько-ленінського догматизму.

Семінар 11. Економічний розвиток України в радянський період

11.1Проголошення незалежності та спроби розбудови української державності в

1918–1920 рр.

11.2Громадянська війна в Україні. Наслідки першої світової та громадянської

війни.

11.3Утворення УРСР. Відбудова народного господарства в 1920-х рр.

11.4Соціалістична модернізація в УРСР в 1930-х рр.

11.5Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1920–1930-х рр.

11.6Економічні наслідки другої світової війни для України. Відбудова народного господарства.

11.7Повоєнний розвиток економіки УРСР.

Реферати

1.Індустріалізація в Запорізькій області (на прикладі окремих підприємств).

2.Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1920–1930-х рр.

3.Евакуація промисловості України в роки Великої Вітчизняної війни.

227

Тема 12. Формування засад ринкового господарства в Україні (90-ті рр. XX ст.)

12.1Стан економіки України напередодні проголошення незалежності.

12.2Проблеми формування національної економіки в 1992–1996 рр.

12.3Економічні реформи в 1992–1996 рр.

12.4Введення національної валюти. Фінансова криза 1998 р.

12.5Загальна характеристика трансформаційної кризи.

12.6Подолання негативних тенденцій в економіці.

12.7Розвиток економічної думки в Україні в 1990-х рр.

12.1Стан економіки України напередодні проголошення незалежності

У другій половині 80-х років кризові явища в радянській економіці загострюються не дивлячись на спроби вищого керівництва покращити систему управління економікою за рахунок лібералізації управлінських структур. Загальна тенденція лібералізації управління народним господарством виникла не одразу після приходу до влади Горбачова. Боротьба у вищих ешелонах партійно-радянської еліти після смерті Брежнєва привела з рештою до влади групу Андропова, ставлеником якої і був Горбачов. Тому загальна орієнтація економічної політики з 1985 р. була продовженням «закручування гайок» андроповського періоду. Лише коли стало зрозуміло, що жорсткі методи в адміністративному стилі не спрацьовують («держприйомка», «боротьба за здоровий спосіб життя»), почався поступовий демонтаж адміністративно-командної системи управління економікою. Проте цей процес відбувався в умовах ідеологічного протистояння прибічників «жорсткої лінії» у вищому керівництві та посилення ролі і впливу національних та регіональних партійно-господарських еліт, тому був непослідовним і нерішучим. Так, в 87-88 рр. завдяки прийняттю закону про кооперацію в Радянському Союзі фактично було легітимізовано приватну ініціативу, значні зміни у законодавстві, що регулювало діяльність підприємств, започатковували їх практичну приватизацію та ще більше посилення економічного і політичного впливу господарського активу. В той же час конфіскаційна грошова реформа 1990 р. («павловська» реформа) та інші адміністративні заходи дискредитували і без того невизначену урядову економічну політику. В 1991 р. радянський уряд втратив контроль за економічною ситуацією, а продовження боротьби у вищому керівництві закінчилось політичною кризою, що стало завершальним етапом розвалу радянської імперії.

24 серпня 1994 р. в умовах загострення протистояння між радянською верхівкою Верховна Рада України проголошує Акт про незалежність України, а 1

228

грудня цього ж року народ України на референдумі підтвердив цей Акт більшістю понад 90% голосів.

На яких економічних позиціях знаходилась Україна напередодні проголошення незалежності? Необхідно відзначити, що Україна мала один з найпотужніших економічних потенціалів у Європі. Але цей потенціал був значною мірою застарілим,

замортизованим. Це виражалося у наступному.

1.Галузева структура економіки України залишилась такою ж, як і в довоєнний період. Сучасні галузі народного господарства не набули відповідного розвитку в Україні.

2.Основу економіки України становили базові галузі – енергетика, металургія, машинобудування, хімічна промисловість, - зорієнтовані на споживання дешевих енергоносіїв та інших ресурсів, що поставлялися зі сходу Радянського Союзу. Отже, енергота ресурсомісткість виробництва на українських підприємствах на порядок перевищували аналогічні показники в розвинутих країнах Заходу.

3.Продуктивність праці на українських підприємствах, як і в усьому Союзі, була в 3-5 разів меншою, ніж на аналогічних підприємствах Заходу.

4.Близько 60% підприємств машинобудування і значна частина підприємств інших галузей були зайняті випуском оборонної продукції. Після розвалу Союзу вони залишились без замовника.

5.В Україні, особливо на Півдні і Сході, набагато менше приділялося уваги розвитку виробництва товарів народного споживання, ніж виробництво засобів виробництва. Це, зокрема, стало одним з факторів тотального дефіциту товарів споживання (поряд з «інфляцією по-радянські»), не зважаючи на заходи національного та регіонального ізоляціонізму.

6.Понад 80% виробництв не мали закінченого циклу на території України, тобто, Україна була хоч і високо розвинутим, але проміжним цехом в системі радянської економіки.

7.Значним тягарем для української економіки були проблеми, пов’язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з якими Україна залишилась сам на сам.

8.Економіка Радянської України не була цілісною економічною системою, а лише елементом економічної системи всього Радянського Союзу. Відповідно інфраструктура в Україні була лише частиною інфраструктури Радянського Союзу. Таким чином, Україні необхідні були значні кошти на формування власної інфраструктури.

229