HistoryEconomy

Теорія «наукових революцій». Запропонована американським філософом Томасом Куном.

Відповідно до Куна, наукова революція відбувається тоді, коли наука вже не може пояснити аномалії, що виходять за рамки первісної моделі. Коли подібні аномалії накопичуються, наука починає переживати кризу, виходом з якого формується нова парадигма, що завойовує своїх прихильників. У ході інтелектуальної дискусії нова парадигма витісняє стару, що знаменує собою закінчення наукової революції.

Парадигма – вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і їхнього вирішення, методи дослідження, пануючі протягом певного історичного періоду в науковому співтоваристві. Парадигма – осмислення світу на основі ідей, поглядів і понять.

Хід наукової революції за Куном:

1.Нормальна наука – кожне нове відкриття піддається поясненню з позицій пануючої теорії.

2.Екстраординарна наука. Виникають аномалії – непояснені факти. Зростання числа аномалій приводить до формування декількох протиборчих шкіл і кризі в науці.

3.Наукова революція – формування нової парадигми.

10

Тема 2. Господарство первісного суспільства і його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

2.1Матеріальна культура кам’яного віку

2.2Неоліт (7–4 тис. рр. до н. е.)

2.3Епоха бронзи (III–I тисячоріччя до н. е.)

2.4Залізний вік

2.5Виникнення й розвиток давньоєгипетської цивілізації

2.6Шумерська культура

2.7Вавилонське царство

2.8Кодекс царя Хамурапі

2.9Арійська експансія в Індо-Гангську долину й формування давньоіндійської цивілізації

2.10Особливості східного рабства

2.1 Матеріальна культура кам’яного віку

Кам’яний вік тривав біля двох мільйонів років. Історія цивілізації на Землі нараховує не більше семи тисячоріч. Майже вся історія людства припадає на кам’яний вік, про який не збереглося ніяких відомостей крім тих, які дають нам археологія й етнологія. Завдяки знахідкам археологів і дослідженням етнологів ми знаємо про те, як жили давні люди, як вони добували засоби до існування, і як людство пройшло шлях від диких мисливців і збирачів до цивілізованих хліборобів і скотарів.

Саме по собі назва «кам’яний вік» є досить умовною. Основна частина знарядь, зроблених первісними людьми, була не з важкооброблюваного каменю, а з дерева, кістки або рога. Однак органічні матеріали зберігаються дуже погано. За десятки тисяч років і дерево, і кістка, і ріг безвісти зотлівають, тому кам’яні знаряддя праці залишаються єдиними свідками епохи.

Найдавніші знахідки, схожі на кам’яні знаряддя праці, мають вік біля двох мільйонів років, однак не можна із упевненістю сказати, що відколи на них були зроблені руками людини. Можна впевнено говорити, що люди робили знаряддя праці вже 700 тисяч років тому.

Історія кам’яного віку поділяється на кілька періодів: палеоліт (давній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік), неоліт (новий кам’яний вік). Зміна цих періодів пов’язаних із глобальними змінами в господарському житті людини. Закінчення великого заледеніння привело до зміни палеоліту мезолітом. Виникнення

11

виробляючого господарства змінило мезоліт неолітом. Виникнення давніх держав збіглося з початком епохи бронзи.

Палеоліт (700–12 тис. рр. до н. е.)

– ранній палеоліт (700–100 тис. рр. до н. е.). Дольодовиковий період.

Уцей час у Європу починають проникати перші люди – неандертальці. Займалися вони полюванням і збиранням, жител не будували, добувати вогонь не вміли.

Універсальним знаряддям праці було примітивне ручне рубало, отримане технікою сколов або відщепів пластин каменю від заготівки. Довжина рубала становила 30-40 см., його можна було використовувати для обробки дерева, оброблення туш тварин, викопування корінь. Для полювання, швидше за все, застосовували дерев’яні дрюки й списи.

До кінця раннього палеоліту люди навчилися виробляти більш досконалі знаряддя праці. Замість декількох грубих відколів стали використовувати техніку дрібної оббивки, обробляючи всю поверхню знаряддя й надаючи йому правильну форму. Крім рубал тепер з’явилися шкребки й гостроконечники, які застосовувалися

вобробці шкір тварин. Це свідчить про те, що люди почали використовувати шкіри вбитих тварин для виготовлення одягу й інших цілей.

– середній палеоліт (100–40 тис. рр. до н. е.)

Уцей час на Європу почав черговий наступ льодовик. Похолодання змінило навколишній світ. Там, де раніше були ліси, тепер простиралася тундра. Тваринний світ був представлений великими травоїдними: мамонтами, шерстистими носорогами, північними оленями.

Змінився й побут людини. Європу заселили племена мисливців, які вже вміли не тільки використовувати, але й видобувати вогонь тертям або висіканням іскри. Загінне полювання на великих тварин посідало чільну роль у добуванні їжі, що вимагало колективних зусиль великої кількості людей. Тварин лементами, шумом, смолоскипами заганяли до обриву, після чого добивали покалічених. Люди почали будувати примітивні житла з костей і шкір мамонтів.

З’являлися нові й удосконалювалися старі знаряддя праці. Тепер їх робили із пластин, відколотих від заготівки. Пластини обробляли ретушшю (дрібними відколами), з них виходили наконечники копій, шкребки, гостроконечники, примітивні ножі. Найбільш підходящим матеріалом для виготовлення знарядь був кремінь, що дає при відколах дуже гостру крайку. Крім кременя використовували й інші мінерали (обсидіан, яшму).

Середній палеоліт став початком епохи людини розумної (кроманьйонця), що витиснув неандертальців. Кроманьйонці заселили всю територію Землі, у цей же час

12

почалося виділення рас. Наприкінці середнього палеоліту виникла родова громада – матріархальний рід. Споріднення визначалося по материнській лінії. Виник культ жінки-прародительки, про що свідчать знахідки жіночих скульптурних зображень. Подібних зображень чоловіків для того часу не знайдено, що свідчить про виняткову роль жінки в житті давньої людини.

– пізній палеоліт (40–12 тис. рр. до н. е.)

Люди як і раніше полювали на великих тварин, але все більшого значення набували полювання на дрібних тварин, ефективність якого виросла після винаходу списометалки. Широке поширення одержало використання пасток. До кінця пізнього палеоліту відноситься й приручення першої свійської тварини – собаки, що стала незамінним помічником на полюванні. За допомогою примітивних рибальських гачків, тенет, гарпунів люди пізнього палеоліту ловили рибу.

Удосконалювалася техніка виготовлення кам’яних знарядь, яким тепер надавали правильну форму за допомогою віджимної ретуші й дрібних відколів. У пізньому палеоліті з’явилися перші складені знаряддя, у яких кам’яний вкладиш уміщувався в дерев’яну основу. Усього відомо близько 150 типів кам’яних і 20 типів кістяних знарядь епохи пізнього палеоліту.

Населення Європи в пізньому палеоліті було невеликим. Для забезпечення їжі на півночі нинішньої Італії мінімальній громаді в 25 чоловік було потрібно приблизно 1250–2500 км2 мисливської території (50–100 км2 на одну людину). Люди як і раніше жили в печерах, але найпоширенішим житлом стали переносні чуми з костей мамонта й шкір.

Кінець палеоліту ознаменувався появою релігійних вірувань. Зберігся наскальний живопис, що зображує мисливські сцени й тварин. Швидше за все, ці зображення мали магічне значення й повинні були забезпечити успішне полювання. До цієї ж епохи відносяться й перші поховання, в яких до могили клали зброю й знаряддя праці для загробного життя.

Мезоліт (12–7 тис. рр. до н. е.)

Початок мезоліту збіглося з відступом льодовика й настанням сучасної геологічної епохи. Значні зміни перетерпіла фауна – вимерли великі тварини, що пристосувалися до холодного клімату, такі як мамонти й шерстисті носороги. Це явище одержало назву «зоологічної катастрофи».

Тепер люди змушені були полювати на середній і дрібній тваринах: лосів, оленів, кабанів, козуль, зайців. Оскільки ці тварини не ходили більшими чередами, загінне полювання на них була марна. З’явилося індивідуальне полювання, більшою підмогою в якій стало найважливіше відкриття людства – лук і стріли. За допомогою лука й стріл люди могли полювати на самих дрібних звірів і птахів. Також для

13

полювання на дрібних звірів застосовувалися сільця, пастки, мережі. Проте, значення полювання в господарстві неухильно знижувалося.

Зменшення мисливського видобутку й потепління клімату знову збільшило роль збирання. Про це свідчить появу спеціальних знарядь: зернотерок, ступ, товкачів. Розвивалося рибальство: рибу били остею і гарпуном, ловили тенетами й вершами. Люди почали робити човни із цільних стовбурів дерев, видовбуючи й випалюючи серцевину. З’явився морський звіробійний промисел.

Розвивалася й удосконалювалася техніка мікролітів. Знаряддя праці тепер складалися з дерев’яної основи, у яку вкладалися й закріплювалися смолою невеликі шматочки обробленого каменю. Техніка мікролітів дозволила виготовляти знаряддя набагато швидше, ніж у попередні епохи. Крім того, застосування мікролітів знижувало витрати каменю, запаси якого були не безмежні.

Потепління клімату супроводжувалося й збільшенням щільності населення. У мезоліті на півночі нинішньої Німеччини одна людина припадала приблизно на 30-80 км2 території. Оскільки загінне полювання пішло в минуле, люди тепер жили невеликими групами по 10-15 чоловік, що кочували в пошуках здобичі. Люди розселилися на всій території Євразії, аж до берегів Північного Льодовитого океану.

На рубежі IX–X тисячоріч до н. е. у Палестині вже існували поселення з невеликих напівземлянок, де осіло проживали мисливці й рибалки, які крім основної діяльності регулярно збирали дикі злаки. Ці поселення стали першим прикладом переходу людства від кочового до осілого способу життя.

2.2 Неоліт (7–4 тис. рр. до н. е.)

«Неолітична революція» – перехід від типу господарства, що привласнює, до виробляючого, від полювання й збирання – до землеробства й скотарства. Людство вперше в історії стало саме виробляти необхідні для життя матеріальні блага. З’явився прибавочний продукт, що підвищило добробут населення й стало основою для виникнення держав.

Неолітична революція тісно пов’язана з першим суспільним поділом праці – виділенням землеробства й скотарства. Це сприяло виникненню обміну між осілими хліборобами й кочовими скотарями.

Виділяють чотири самостійних осередки походження культурних рослин:

–Передня Азія (7-6 тис. рр. до н. е.), де розводили пшеницю і ячмінь;

–басейн ріки Хуанхе (4-3 тис. рр. до н. е.), де розводили чумизу, гаолян і рис;

–Центральна Америка (5-3 тис. рр. до н. е.), де розводили боби й маїс;

–Перуанське нагір’я (3 тис. рр. до н. е.), де розводили бавовну й боби.

14

У період неоліту одомашнили велику й дрібну рогату худобу, свиней. Племена скотарів жили в степових районах Середньої й Центральної Азії, у Північній Африці й на Аравійському півострові. Було винайдене колесо.

На території Європи виробляюче господарство (землеробство й скотарство) виникло на початку VI тисячоріччя до н. е. у нинішній Греції й за дві тисячі років поширилося по всьому континенті. На відміну від Азії й Африки скотарство в Європі носило допоміжний характер. Розводили в основному дрібну рогату худобу – овець і кіз.

Перші хлібороби Європи жили родинами по 5-7 чоловік у невеликих глинобитних або дерев’яних будинках. Населення селища рідко перевищувало 100 чоловік, а площа його земельних угідь – 100 га. Землеробство було підсічновогневим: на обраній ділянці землі вирубувався ліс і чагарник, однак пні залишалися. Земля розпушувалася мотикою й удобрювалася золою, у яку заривали насіння ячменя, полби, гороху, бобів, льону. Врожай збирали за допомогою серпа. Зберігання злаків стало причиною приручення кішки, що повинна була захищати запаси від гризунів.

Продовжували вдосконалюватися знаряддя праці. В епоху неоліту людство відкрило нові способи обробки каменю: шліфування, пиляння, свердління. З’явилися такі складні й трудомісткі вироби як шліфовані кам’яні сокири з висвердленим отвором під сокирище, на виготовлення яких був потрібний не один рік. Також з каменю виготовлялися серпи, наконечники копій, ножі, кинджали, мотики, зернотерки. З’явилися перші гірські виробітки для видобутку кременя. Як і раніше широко застосовувалися вироби з кістки й рога.

Вживання зернових культур у їжу стало можливим завдяки винаходу кераміки – обпаленого глиняного посуду. Гончарне ремесло стало першим виробництвом в історії людства. Спершу посуд ліпили спірально-джгутовим способом, а до IV тисячоріччя до н. е. було винайдене гончарне коло, що різко підвищило продуктивність праці і якість виробів. Другим ремеслом стало ткацтво. Уже в IV тисячоріччі до н. е. у Єгипті був винайдений вертикальний ткацький верстат.

Другий суспільний поділ праці – виділення ремесла із сільського господарства. Сприяло індивідуалізації праці, виникненню й розвитку приватної власності. Спочатку ремесло співіснувало із землеробством, виділившись остаточно тільки в епоху бронзи (з появою перших держав).

З поділом праці виникають передумови для натурального обміну продукцією на границі землеробських і скотарських племен. Хлібороби обмінювали в скотарів зерно, тканини й посуд на м’ясо, молоко й шкіри. Згодом обмін ставав регулярним,

15

але ще не було винайдено загального еквівалента – грошей. Розвиток обміну призвів до зародження товарного виробництва й примітивних ринкових відносин.

Перехідною формою між кам’яним віком і епохою бронзи став енеоліт (міднокам’яний вік), що існував на території Європи тільки на південно-сході в V– IV тисячоріччях до н. е. Обробка міді стала можливою тільки з появою гончарного виробництва, глиняних форм для виливків і цегельних печей. Так зародилася металургія.

Мідь – м’який метал, тому її в основному використовували для виробництва зброї й прикрас, хоча застосовували й для знарядь праці. Перевагою міді була її технологічність: відносна легкість обробки й можливість повторної переробки зіпсованих виробів.

В епоху енеоліту з’явилися великі поселення з вулицями й площами, Центр яких перебував на височині й був укріплений ровом і частоколом. Чисельність населення таких протоміст досягала декількох тисяч чоловік.

Трипільська культура (культура Кукутені)

Культура часів неоліту-енеоліту (VI–III тисячоріччя до н. е.). Відкрита Вікентієм Хвойкою у районі села Трипілля під Києвом в 1897 р. Пам’ятники знаходять на території Румунії, Молдавії, України.

Для трипільської культури характерний високий рівень розвитку господарства й розвинених суспільних відносин. У часи цієї культури відбулося значне збільшення щільності населення в ареалі її поширення. Трипільські поселення найчастіше розташовувалися на придатні для землеробства пологих схилах, біля води. Їхня площа досягала декількох десятків, а в деяких випадках – 200-450 гектарів. Вони складалися

зназемних глинобитних жител, розділених іноді внутрішніми перегородками. Частина приміщень, що служила для житла, опалювалася печами, відкритими вогнищами, мала круглі вікна, частину використовували під комори. У таких будинках, імовірно, жила одна або кілька родин.

Знаряддя праці й зброя виготовлялися з костей тварин, кременя й каменю, іноді

зміді. К IV тисячоріччю трипільці навчилися добувати й обробляти мідну руду. Трипільці вирощували пшеницю, овес, просо, горох, ячмінь, боби, виноград.

Для обробки землі застосовували підсічну або підсічно-вогневу систему землеробства. Розводили велику й дрібну рогату худобу, свиней, коней. Полювали за допомогою лука й стріл. Використовували на полюванні собак. Високого рівня досягло гончарне ремесло. Трипільська кераміка займала одне з видних місць у Європі того часу по досконалості вироблення й розпису.

16

2.3 Епоха бронзи (III–I тисячоріччя до н. е.)

У Європі бронзова доба почалося на берегах Егейського моря в III тисячоріччі до н. е. і в II тисячоріччі до н. е. поширилася майже по всій Європі. Сам винахід бронзи, швидше за все, було випадковим. У піч для плавки міді випадково потрапило олово, у результаті чого вийшов новий сплав – бронза, що був міцнішим і за олово, і за мідь. Бронзові знаряддя праці набагато перевершували мідні й практично зрівнялися з кам’яними по зручності використання, при цьому буди набагато технологічніші за останніх.

Мідь і олово були досить рідкими металами, бронза коштувала дорого, і в основному з її робилася зброя й збруя.

Революційною зміною в епоху бронзи став перехід до від мотичного землеробства до орного. Зорати можна було набагато більше, землі, чим обробити мотикою, тому зросли врожаї зернових і інших продуктів. Оскільки для оранки використовували волів, важливого значення набуло розведення великої рогатої худоби. Орна земля в цей час ще перебувала в общинній власності, але власність на худобу вже була приватною. Худоба стала уособленням багатства.

Орачами, пастухами й воїнами були чоловіки. Роль чоловіків у суспільному житті збільшилася. Завершився початий у часи неоліту перехід від материнського роду до батьківського.

Тепер громада виробляла продуктів набагато більше, ніж споживала, збільшився прибавочний продукт. Збільшення виробництва продуктів харчування привело до остаточного відділення ремесла від сільського господарства й розвитку обміну. Зростають спеціалізація й продуктивність праці. Посилюється майнове розшарування усередині громади. Поява прибавочного продукту й нагромадження багатства сталася причиною військових зіткнень з метою захоплення здобичі. Тепер поселення будуються на захищеній місцевості, обносяться ровом і частоколом. Починається виробництво зброї й обладунків.

Для захисту від набігів (або для їхньої організації) зусиль однієї родової громади було недостатньо, тому все більш важливу роль починає грати об’єднання родів – плем’я. У племені виділяється військова верхівка на чолі з військовим вождем. Складається військова демократія – остання стадія суспільного розвитку перед виникненням держав.

2.4 Залізний вік

Для раннього залізного віку в Західній Європі характерна так називана

гальштатська культура (X–VI ст. до н. е.), що одержала цю умовну назву в археології від міста Гальштат у західній частині Австрії.

17

Основна територія поширення гальштатської культури збігається з районом розселення іллірійських племен і почасти кельтів. Але пам’ятники, аналогічні гальштатським, виявлені й на Балканському півострові, на території Чехії, Словаччині, Південній Німеччині, східних окраїн Франції. До гальштатської культури близькі культури початку залізного віку Піренейського півострова й Італії. Таким чином, гальштатська й інші близькі до неї культури були створені племенами різного походження.

Для гальштатської культури характерно ще співіснування залізних і бронзових знарядь, причому знахідки дозволяють простежити поступове поширення обробки заліза й витиснення бронзи. Із заліза раніше всього почали вироблятися предмети озброєння – мечі, кинджали, бойові сокири, наконечники копій. Але дуже незабаром із заліза починають виготовлятися й знаряддя праці. Бронза залишається основним матеріалом для виробництва металевого посуду (особливо судин) і різноманітних прикрас. Деякі металеві предмети захисного озброєння, що вимагають виливки (наприклад, шоломи), також вироблялися переважно із бронзи, тому що залізо вміли тільки кувати.

Пам’ятники гальштатської культури показують швидкий прогрес племен Європи цього періоду. Прискорюється перехід до орного землеробства. Розвивається гірнича справа (видобуток металевих руд, солі), обробка дерева, бронзи, виробництво перших скляних виробів. Швидко поширюється невідоме раніше в цій частині Європи гончарне коло, що приводить до розквіту гончарного виробництва. Про суспільну диференціацію говорять розходження в похованнях і похоронному інвентарі, наявність масових поховань разом з вождем його слуг і рабів і т. д. Села в цей час часто мають оборонні споруди, хоча ще досить недосконалі.

Латенська культура (V–I ст. до н. е.) – кельтска археологічна культура залізного віку, розповсюджена по всій центральній і західній Європі (Франція, Швейцарія, Іспанія), на Балканах, Малій Азії, Британії й Ірландії. Названа по селищу Ла Тен у Швейцарии. Латенська культура – насамперед, культура численних кельтських племен: галлів, бриттів і багатьох інших. Однак у ряді її творців також ібери, лігурійці, іллірійці, фракійці. Латенська культура успадковує гальштатській культурі.

Пам’ятники латенської культури – поселення й поховання. Поселення в ранній період являють собою міцності, селища й зачатки міст, а кінцю епохи багато хто з них перетворюються у великі центри торгівлі й ремесла, наприклад міста Бібракте (площа 135 гектарів) і Алезія (площа 97 гектарів) у Франції. Житлами латенської культури були хатини із прутів, обмазаних глиною й солом’яним дахом, а також землянки. Пізніше з’явилися будинку з подвійними утепленими стінами.

18

Основою латенської економіки було орне землеробство, про що свідчать знахідки металевих частин плугів і інших землеробських знарядь праці. Практично вся зброя робилася із заліза: мечі, кинджали, списи з довгими наконечниками, бойові сокири різних видів. Кельти, як і гальштатці, використали коней, про що свідчать упряж і залізні підкови.

Кераміка латенської культури зроблена в основному на гончарному колі. Це як сріблисті (з добавками графіту в глину), так і червоного кольорів посудини з орнаментом або зображеннями тварин, людей. Також зустрічаються бронзові посудини.

Кіммерійська культура

На території України першими представниками залізного віку стали іраномовні племена кіммерійців, першого європейського народу, відомого в історії за своїм іменем. В VIII–VII ст. до н. е. вони заселили Північне Причорномор’я, відступаючи з Північного Кавказу під натиском скіфських племен. Спочатку кіммерійці були хліборобами, але на початку залізного віку природні умови змінилися, клімат став більше сухим і жарким, внаслідок чого кіммерійці перейшли до занять кочовим скотарством і військовим набігам.

Суспільним ладом кіммерійців була військова демократія, виділялася військова знать. Головною цінністю кочівників була худоба, череди якої могли легко переходити з рук у руки внаслідок збройних зіткнень, посух і інших причин, скупчуючись у найбільш заповзятливих і щасливих одноплемінників. Розводили в основному коней, які були не тільки засобом пересування, але й постачали кіммерійців продуктами харчування.

Залізо використалося в основному для виготовлення зброї: мечів, кинджалів, наконечників стріл. Основу озброєння кіммерійців складали далекобійні луки й довгі (до 1 метра) мечі. Билися кіммерійці як легкі вершники.

2.5 Виникнення й розвиток давньоєгипетської цивілізації

Однією з найяскравіших цивілізацій Стародавнього світу є давньоєгипетська, історія якої нараховує три тисячі років. Вона виникла в долині ріки Ніл, за сприятливих природних умов. Теплий клімат і родючі ґрунти дозволяли збирати по два врожаї на рік, що давало можливість селянській родині виробляти втричі більше продуктів, ніж було потрібно для задоволення своїх потреб. Поява прибавочного продукту стала головною умовою появи цивілізації.

Найдавніші поселення скотарів і хліборобів виникли в долині Нілу в VI– IV тисячоріччях до н. е. Основу господарської діяльності складало орне землеробство й скотарство. Розвивалася металургія міді, з якої виготовляли наконечники для стріл і

19