HistoryEconomy

концепції лежить подання про економічну поведінку як про індивідуальну оптимізацію. Крім того, Вальрас зробив рішучий крок до математизації економічної науки. Йозеф Шумпетер називав Вальраса найбільшим «чистим теоретиком».

Економіка Вальраса – це абстрактна система, у якій діють суверенні й раціональні індивіди, які оптимізують свої цільові функції: вся необхідна інформація укладена в цінах і однаково доступна всім учасникам. Має місце досконала конкуренція.

Методологічні подання Вальраса ріднили його з класиками (зокрема з Дж. С. Міллем). Вальрас думав, що економічна наука повинна вказати шлях до більш справедливого суспільства й для цього вона повинна виявити закони, що управляють виробництвом і розподілом. Він виходив з того, що закони, які управляють виробництвом – об’єктивні законі, аналогічні законам природи. Ці закони є вираженням порядку, що встановлюється в економіці, де домінує принцип корисності. Спроби поліпшення цього порядку через втручання держави можуть привести лише до порушення пропорцій і зменшенню обсягу виробництва. У тієї ж час, як і Мілль, Вальрас уважав, що законі розподілу встановлюються й регулюються людською волею, тому можуть бути вдосконалені з урахуванням вимог справедливості.

Подання Вальраса про сутність і завдання економічної науки знайшли своє відбиття в запропонованій їм структурі економічної науки. Він виділяє три розділи: позитивну теорію ринкового господарства; нормативну теорію розподілу; прикладну теорію, або теорію політики.

В 1874 р. опублікована його основна праця – «Елементи чистої політекономії, або теорія суспільного багатства». У центрі уваги: загальнотеоретична проблема загальної економічної рівноваги. Рівновага визначається як «стан, за якого ефективний попит та пропозиція продуктивних послуг рівні, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів і, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнює витратам. Дві перших умови ставляться до рівноваги обміну, третя – до рівноваги виробництва. Ці умови Вальрас виразив за допомогою чотирьох взаємозалежних систем рівнянь. Підсумовуючи ціни попиту на ринку якого-небудь певного продукту, ми одержуємо ринкову ціну попиту, що в рівновазі повинна дорівнювати ринковій ціні пропозиції, отриманої таким же підсумовуванням індивідуальних цін пропозиції фірм, що поставляють продукцію на цей ринок. У той ж час, підсумкова ціна попиту, що пред’являють всі галузі на ринку якого-небудь фактору виробництва, винна рівнятися ціні пропозиції послуг даного фактору. Сумарний попит на всі фактори в кожен період повинен рівнятися доходам, отриманим домашніми господарствами від надання факторних послуг за тієї ж період. У результаті вони одержують такий

170

грошовий доход, що дозволяє їм як споживачам максимізувати корисність при даних цінах. У підсумку цикл завершується.

Чи гарантує ринковий механізм досягнення загальної рівноваги? Які ціни відповідають рівновазі? Чи стійкою вона є? На всі ці питання намагався відповісти Вальрас.

У моделі Вальраса виробництво й споживання пов’язані через ринок споживчих товарів і ринок продуктивних послуг. Загальна сума надлишкового попиту на всіх ринках завжди дорівнює нулю, тобто якщо на якомусь ринку виникає надлишок, то на іншому з’являється рівний по величині недолік. Це по суті ускладнений закон Сея.

Вимірником цін у системі Вальраса є гроші. Загальна сума реальних грошових запасів, якими суспільство бажає володіти винна в стані рівноваги рівнятися пропозиції грошів. Рівновага копійчаного ринку досягається коливанням процентної ставки. У рівновазі процентна ставка грошового ринку збігається з величиною середньої норми прибутку в реальному секторі економіки.

Теорія Вальраса – це теорія економічної статики. Вона не знає часу, непевності й невизначеності, нововведень, економічного росту й циклічних коливань, неповної зайнятості. Але вона являє собою необхідну просту основу, освоєння якої дозволяє перейти до більше гнучких моделей економічної реальності.

Вільфредо Парето (1848–1923) – італійський економіст, спадкоємець Вальраса. Народився в Парижеві (батько за республіканські погляди був вигнаний з Італії, але вже в 1850 р. повернувся з дружиною й сином). Парето закінчив у Туріні політехнічний університет. Дипломна робота «Основні принципи рівноваги твердих тіл». Пройшов кар’єру від інженера шляхів сполучення до головних керуючих металургійних заводів Італії. В 1891 р. познайомився з Вальрасом. Пише статті з економічної теорії. В 1892 р. Вальрас запропонував йому своє місце в Лозаннському університеті. В 1896–1897 рр. опублікований «Курс політичної економії», у якому Парето намагався дати змістовне трактування твердженню, що досконала конкуренція забезпечує досягнення максимуму добробуту.

Основним внеском Парето в економічну теорію є запропонований їм критерій добробуту, відповідно до якого збільшення добробуту означає таку ситуацію, коли деякі люди виграють, але ніхто не програє. Іншими словами, стан називається оптимальним по Парето (оптимум Парето), якщо виконується наступна умова: нічий добробут не може бути поліпшене без погіршення добробуту кого-небудь іншого. Коли економіка досягає оптимуму, то подальше поліпшення яких-небудь важливих показників можливо тільки за допомогою глибокого структурного зрушення. Оптимум Парето характеризує найкращий розподіл товарів і ресурсів.

171

У сфері розподілу закон Парето спростовує доктрину Маркса й песимістичні висновки Рикардо. Закон Парето: «Як правило, ми можемо затверджувати, що збільшення багатства стосовно чисельності населення з необхідністю викликає зростання мінімального доходу, або зменшення нерівності доходів, або ті й інше разом».

Для того, щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах необхідно забезпечити більш швидке збільшення багатства в порівнянні з чисельністю населення. Ніякий інший шлях (революція) неприйнятний, тому що руйнує багатство.

Поняття оптимуму Парето й досконалої конкуренції виявилися взаємозалежними. Довгострокова рівновага ринку досконалої конкуренції створює оптимальний розподіл ресурсів. Умови: досконала конкуренція означає повну відсутність контролю над цінами, воля входу й виходу з галузі, доступність інформації.

Семінар 7. Ринкове господарство країн Європи у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

7.1Процеси індустріалізації в Європі і Північній Америці, їх національні особливості.

7.2Господарство країн – економічних лідерів в кінці ХІХ століття.

7.3Економічний розвиток та загострення імперіалістичних протиріч на початку

ХХстоліття.

Реферати

1.Економічні причини й наслідки Громадянської війни в США.

2.Принцип вільної торгівлі й Опіумні війни.

3.Будівництво Панамського й Суецького каналів. Їхня роль у світовому господарстві.

4.Економічні наслідки об’єднання Німеччини.

5.Відкриття кінця XIX – початку XX ст., що змінили світ.

Семінар 8. Розвиток економічної думки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

8.1Дж. С. Міль – завершувач класичної традиції в політекономії.

8.2Вчення Ф. Ліста та історична школа. Нова історична школа.

8.3Робітничий рух, виникнення і розвиток марксизму.

8.4Маржиналістська революція в політекономії.

8.5Неокласика – панівна парадигма в економічній теорії у першій третині ХХ

століття.

172

Реферати

1.Карл Маркс про майбутнє капіталізму.

2.Особливості методології дослідження Карла Маркса.

3.«Національна система політекономії» Фрідріха Ліста.

4.Дослідження капіталістичної економіки в роботі Вернера Зомбарта «Сучасний капіталізм».

5.Значення історичної школи для подальшого розвитку економічної думки.

6.Переосмислення цінностей класичної політекономії в теорії маржиналізму.

7.Герман Генріх Госсен – учений, що випередив час.

8.Початок застосування математичних методів в економічній науці. Антуан

Курно.

9.Австрійська школа і її внесок в економічну науку.

10.Концепція економічної рівноваги Леона Вальраса.

11.Теорія ринкового ціноутворення Альфреда Маршалла.

173

Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина XX ст.)

9.1Економічні наслідки Першої світової війни. План Дауеса

9.2Господарство розвинутих країн у міжвоєнний період

9.3Економічний розвиток провідних країн світу в 1939–1950 рр.

9.4Ранній інституціоналізм

9.5Позитивний інституціоналізм

9.6«Кейнсіанська революція» в економічній теорії

9.1Економічні наслідки Першої світової війни. План Дауеса

Перша світова війна, яка тривала з літа 1914 р. до осені 1918 р., розпочалася між двома ворогуючими блоками країн: Антантою (Велика Британія, Франція, Росія) і Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Невдовзі Італія покинула союзників і увійшла до Антанти, а до Німеччини і Австро-Угорщини приєдналися Туреччина і Болгарія. З часом війна втягнула в себе понад 30 держав із півторамільярдним населенням (близько 70% усіх мешканців земної кулі).

Війна принесла людству важкі економічні, матеріальні й моральні втрати, призвела до загострення міждержавних економічних відносин. Було знищено приблизно 1/3 матеріальних цінностей країн-учасниць. Мілітаризація економіки воюючих країн, їх господарська замкнутість, заміна ринкових господарських зв’язків неринковими, державне регулювання економіки досягли небаченого рівня. Виник дефіцит споживчих товарів, який змусив регулювати ціни та нормувати споживання.

Головними причинами війни були прагнення низки країн здійснити економічний і територіальний переділ світу, встановити контроль за джерелами сировини і ринками збуту, зрощення монополій з державою та посилення їх експансіоністського характеру, мілітаризація економіки.

Основні бойові дії Першої світової війни відбувалися на Європейському континенті. Тому національне багатство країн Європи за воєнні роки скоротилось в середньому на третину, а в Японії зросло на 25%, в США – на 40% за той самий час. У результаті центри господарського виробництва поступово перемістились з Європи до США. Змінилась і структура економіки. Пріоритетними стали галузі, що виробляли зброю та військове спорядження.

Довгий час США підтримували нейтралітет у Першій світовій війні (вступили у війну на боці Антанти тільки в 1917 р.) і вміло скористались його перевагами для економічного зростання. Вони підтримували економічні відносини з усіма воюючими сторонами. В результаті, за роки війни США наростили своє виробництво і ще більше

174

зміцнили своє лідируюче становище, перетворившись з боржника на найбільшого світового кредитора. У 1920 р. в США було сконцентровано половину світового запасу золота.

Після закінченні Першої світової війни в найтяжчому стані опинилась Німеччина. Згідно з Версальським мирним договором, який був підписаний між Німеччиною і країнами Антанти, Німеччина втратила всі свої колонії і раніше захоплені території, а також зобов’язана була відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані країнам-переможницям, та гарантувати для них значні торгові пільги на своїй території.

Оскільки грошей на виплату репарацій в країні не було, то контрибуція сплачувалась заводським устаткуванням, паровозами, сільськогосподарською сировиною, тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. У 1921–1923 рр. країна переживала жахливу інфляцію. Різко понизився життєвий рівень населення, Німеччина опинилась на грані катастрофи.

Критичне становище Німеччини викликало занепокоєння країн Антанти, які побоювались можливих революційних потрясінь в центрі Європи. Тому в 1924 р. США запропонували для допомозі Німеччині «План Дауеса». Основна мета плану – відновлення потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнампереможцям. План передбачав, що США (і частково Англія) надають Німеччині позики для відновлення промисловості, прибутки відновленої промисловості спрямовуються на виплату репарацій Франції та Англії, які, в свою чергу, повертатимуть свої воєнні борги США. Для забезпечення платежів передбачалось встановити контроль союзників над німецьким державним бюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями.

План Дауеса діяв до 1929 р. і мав позитивні наслідки. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввезенню іноземного капіталу до Німеччини, що сприяло відновленню промисловості. Вже в 1927 р. промислове виробництво в Німеччині досягло повоєнного рівня.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

9.2 Господарство розвинутих країн у міжвоєнний період 9.2.1 Розвинуті країни у 1920-ті рр.

США раніше від інших країн вступили в період стабілізації. Упродовж 1922– 1929 рр. економіка США була в стані піднесення. Поштовхом до зростання виробництва стали поширення конвеєрного методу масового виробництва, заміна традиційних видів палива (вугілля) електрикою та нафтопродуктами. Виняткове

175

значення мали стандартизація і уніфікація. Розвиток автомобілебудування сприяв бурхливому розвитку інших галузей: будівництво доріг, виробництво гуми, сфери послуг, тощо. Економічне піднесення 1920-х р. у США справедливо називають епохою «проспериті» – процвітання.

Економіка Великої Британії на відміну від США розвивалась повільніше. Лише наприкінці 1920-х р. було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Металургійна, вугледобувна, суднобудівна промисловість переживали спад. Держава вкладала значні кошти в авіаційну, автомобільну, електротехнічну промисловість, завдяки чому вони успішно розвивались. Але загалом спостерігалось технічне відставання промисловості, що призвело до зниження конкурентоспроможності англійських товарів. Відновлення в 1925 р. золотого стандарту фунта стерлінгів дало змогу Великій Британії відновити свої позиції лідера фінансового світу.

Франція вступила в період економічного піднесення в 1924 р. Економічному зростанню сприяли повернення Ельзасу і Лотарингії, будівництво в розорених регіонах, репарації з Німеччини. Успішно розвивались нові галузі (автомобільна, авіаційна, електротехнічна, хімічна). Темпи розвитку промисловості були найбільшими в Західній Європі. Але головним залишалось лихварство. Доходи від цінних паперів були в три рази більше прибутків промисловості.

Німеччина на початку 1920-х р. переживала політичну та економічну дестабілізацію, але завдяки реалізації плану Дауеса господарське життя країни було відновлене і розпочалося економічне зростання.

Економіку Японії було успішно переведено на мирні рейки. У 1920-х р. спостерігалась інтенсивна концентрація виробництва і капіталів, подальша монополізація економіки. Особливістю монополі Японії полягала в їхньому тісному зв’язку з державою і імператорською родиною, які вкладали в економіку значні інвестиції, що сприяло впровадженню досягнень науково-технічної революції.

9.2.2 Світова економічна криза 1929–1933 рр.

Циклічний спад виробництва 1929–1933 рр. був найбільшим в історії індустріального господарства і отримав назву «Велика депресія». Основні причини світової економічної кризи полягали в надмонополізації економіки та відсутністю контролю з боку держави за виробництвом в умовах, коли механізм ринкової саморегуляції став неефективним. Монополістичні об’єднання утримували високу ціну на виготовлену продукцію за її низької собівартості. Однак розорення дрібних підприємців, зростання безробіття різко зменшили платоспроможність населення. Це призвело до так званої кризи перевиробництва, яка, за словами економіста М. Рено,

176

насправді була «викликана не надвиробництвом, а недоспоживанням, що є результатом монополізації та махінацій посередників».

Світова економічна криза 1929–1933 рр. призвела до скорочення загального світового обсягу промислового виробництва майже на третину. За багатьма показниками деякі країни було відкинуто на рівень межі XIX–XX ст. Промислова криза збіглась з аграрним перевиробництвом. Швидке зниження цін на сільськогосподарську продукцію розорило селянські й фермерські господарства. Відчутного удару криза завдала світовій торгівлі і фінансам.

9.2.3 Господарство розвинутих країн світу в 1930-х р.

В цей період в економіці розвинутих країн відбуваються важливі зміни, викликані завершенням індустріалізації, економічною кризою 1929–1933 рр. та її наслідками. Почалася заміна ринкових структур, які були зруйновані під час кризи державним регулюванням. Залежно від стану економіки, співвідношення соціальних сил, міцності політичних інститутів тощо, методи і мета державного втручання в національні господарства в різних країнах були різними. Найбільш виразних форм державне регулювання набуло в господарстві нацистської Німеччини та політиці «нового курсу» президента Рузвельта в США.

Вихід з економічної кризи в США здійснювався згідно антикризової програми відомої під назвою «новий курс». Ця програма, спрямована на оздоровлення економіки була проголошена президентом США Франкліном Делано Рузвельтом. Він включав :

–Реформу в фінансово-кредитній сфері. Було проведено ліцензування всіх банків і припинена діяльність дрібних і слабких банків, введена системи страхування дрібних депозитів. Було призупинено обмін банкнот на золото і девальвовано долар (зменшило заборгованість промисловості, посилило експортні можливості США).

–Створення Національної адміністрації по відновлення промисловості (NIRA – National Industrial Recovery Administration). На чолі NIRA встав «мозковий трест» –

рада з авторитетних економістів і промисловців. NIRA й стала здійснювати державне регулювання економіки. Промисловість була розділена на 17 галузевих груп. На чолі кожної групи було поставлено керуючий орган і запроваджені «кодекси чесної конкуренції», які фіксували ціни на продукцію, рівень виробництва, розподіляли ринки збуту, тощо.

–Регулювання сільського господарства. Уряд почав надавати грошові компенсації фермерам, які скорочували посіви зернових і поголів’я худоби. Держава викупала землю у фермерів і залишала її як пустощі. Ці заходи були спрямовані на

177

скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, що сприяло підвищенню цін на неї і мало зупинити розорення дрібних фермерів.

– Впровадження програми громадських робіт. Для подолання безробіття було запроваджено будівництво за державні кошти доріг, аеропортів, шкіл, лікарень і інших інфраструктурних споруд. Це сприяло як подоланню безробіття, так і розширенню ринків збуту так як безробітні отримували заробітну платню а для будівництва потрібні були устаткування і матеріали.

Велика Британія дуже повільно виходила з економічної кризи. У старих галузях (вугільна, металургійна, текстильна) спостерігався застій, а нові галузі (автомобільна, хімічна, енергетична, верстатобудування) швидко розвивались.

Сільське господарство перебувало у стані застою і лише на 35% задовольняло потреби населення. Причиною такого стану було те, що англійські фермери були не самостійними господарями, а лише орендаторами і сплачували власникам землі високу ренту (20% валового врожаю).

Зовнішня торгівля Англії переживала значні труднощі в зв’язку з посиленням конкуренції з боку США і Японії. Але особливо небезпечним для Англії став економічний і політичний наступ нацистської Німеччини, яка швидко витісняла англійські товари в Західній і Південно-Східній Європі та Латинській Америці.

Розвиток економіки Франції був дуже повільним. Застій у головних галузях був тривалішим, зберігалось дрібне виробництво. Загалом, французька промисловість за рівнем механізації і продуктивності праці відставала від усіх провідних держав.

У Франції посилювався процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 р. шість найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Активний вивіз капіталів призвів до скороченні золотого запасу країни, що призвело до послаблення національної валюти – франка. Скорчувалась частка Франції в світовому промисловому виробництві і в світовому експорті.

Економічна криза в Німеччині призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі з А. Гітлером. Його уряд значно розширив державне регулювання господарського життя.

Із середини 1930-х рр. основна увага була зосереджена на прискореному розвитку військової промисловості (лозунг «гармати замість масла»). Зростання військових виплат і введення податкових пільг призвели до виникнення дефіциту державного бюджету, який покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити інфляції, уряд запровадив контроль за цінами та зарплатою. Почався перехід до карткової системи розподілу, що ще більше посилювало державне регулювання.

178

Особливістю економіки Німеччини було об’єднання всіх підприємств в галузеві картелі і підпорядкування їх Імперському міністерству господарства. Напередодні Другої світової війни в економіці було здійснено ще радикальніші зміни. Приватна власність зберігалась, великі підприємці входили до складу керівних державних органів, але свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Різко збільшився державний сектор економіки за рахунок конфіскації підприємств у власників-євреїв і у нелояльних до режиму підприємців.

Ваграрній політиці нацисти підтримували середніх і великих землевласників. Було створено центральний орган із заготівлі продовольства, вводилась система примусових поставок сільськогосподарської продукції.

Нацисти встановили жорстокий контроль ринку робочої сили та трудових відносин. Було ліквідовано профспілки, заборонялись страйки і перехід робітників з підприємства на підприємство, вводилась загальна трудова повинність. На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад, що дозволило швидко скоротити безробіття.

Хоча вже в 1935 р. Німеччина досягла докризового рівня, економіка Німеччини потрапила в порочне коло: пріоритетний розвиток військових галузей гальмував інші, зокрема ті, що працюють на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військових галузей. Економічна експансія замінювалась військовою, у результаті якої нацисти планували встановити свою гегемонію в Європі.

Японія, як і Німеччина, виходила з кризи шляхом мілітаризації. Після встановлення окупаційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китайських територій. На війну в Китаї Японія витрачала понад 80% державного бюджету.

Був введений закон про мобілізацію, розігнані профспілки, робочий день подовжено до 14-16 годин, заробітну платню зведено до мінімуму.

Вцей же час посилюється вивезення японського капіталу в країни ПівденноСхідної Азії, де вони конкурують з капіталами США та Великої Британії.

Отже, наприкінці 1930-х рр. знову виявились різкі суперечності між провідними країнами світу, насамперед Німеччиною, Італією, Японією, з одного боку, та США, Англією, Францією, з другого. Їхні причини коренилися у намаганні правлячих кіл найбільш розвинутих держав вирішити свої проблеми за рахунок інших.

179