HistoryEconomy

Міністерство освіти і науки України Запорізька державна інженерна академія

О. О. Іл’їнкова І. В. Феофанова В. Л. Конащук Л. К. Феофанов Т. А. Семенова О. В. Троян

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

Навчально-методичний посібник для студентів ЗДІА економічних спеціальностей

рекомендовано до видання на засіданні кафедри обліку та аудиту

протокол № 9 від 18 січня 2011

Запоріжжя

2011

Загальна структура курсу «Історія економіки та економічної думки» і критерії оцінювання знань студентів

Курс історії економіки та економічної думки поділений на п’ять модулів. Кожен модуль закінчується підсумковим модульним контролем, обов’язковим до виконання студентами. По кожному виду поточного і модульного контролю студент отримує оцінки в балах, які підсумовуються в межах модуля. Сума п’яти модульних оцінок становить підсумкову оцінку. За кожен заліковий модуль студент може отримати максимум 20 балів. За весь курс максимальна оцінка – 100 балів (20×5=100).

Максимальна оцінка в 20 балів за модуль включає:

–оцінку за виконання модульної контрольної роботи – максимум 10 балів, мінімум – 5 балів (якщо студент отримує менше 5 балів – робота не зараховується);

–роботу на семінарських заняттях – максимум 10 балів, мінімум – 5 балів (якщо студент отримує менше 5 балів – робота не зараховується). Викладач оцінює різні види робіт на семінарах (усні відповіді, реферати, суттєві доповнення і таке інше) за п’ятибальною шкалою. Відповіді, що оцінюються менше, ніж в три бали, не зараховуються.

Підсумкова оцінка за вивчення даної дисципліни є сумою балів, набраних студентом за кожен заліковий модуль. Якщо студент незадоволений результатами здачі модулів, він може одноразово підвищити загальну бальну оцінку безпосередньо на іспиті з усього курсу «Історія економіки та економічної думки». При цьому:

–отримана на іспиті оцінка вважається остаточною, навіть у разі, коли вона менша за оцінку, що виставлена автоматично за сумою набраних балів;

–до іспиту допускаються тільки ті студенти, які виконали весь учбовий план (написали всі модульні контрольні роботи).

Переведення загальної оцінки за 100-бальною шкалою у прийняту в системі вищої освіти України 4-х бальну шкалу та міжнародну шкалу ECTS здійснюється за таким співвідношенням балів:

3

МОДУЛЬ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ І ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

Зміст теоретичного матеріалу модуля 1

Тема 1. Предмет і метод історії економіки й економічної думки

Предмет історії економіки та економічної думки. Методологія історії економіки та економічної думки. Історичний метод. Періодизація господарського розвитку і розвитку економічної думки. Територіальний метод. Логічний метод вивчення історії економічної думки. Методологічні підходи до вивчення історії розвитку економічної думки: марксистський, класичний, неоліберальний, теорія «наукових революцій».

Тема 2. Господарство первісного суспільства і його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

Матеріальна культура кам’яного віку. «Неолітична революція»: перехід від привласнюючого господарства до відтворюючого. Поділ праці, виникнення обміну. Бронзовий вік. Розвиток тваринництва, орного землеробства, ремісництва, обміну. Залізний вік: гальштадська та патенська культури. Виникнення та розвиток давньоєгипетської цивілізації. Шумерська культура. Вавилонське царство. Кодекс царя Хаммурапі. Трипільська культура. Кіммерійська культура. Арійська експансія в Індо-Ганську долину. Формування давньоіндійської цивілізації. Особливості східного рабства.

Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VІІІ ст. до н. е. – V ст. н. е.).

Господарський розвиток та особливості суспільного устрою Стародавньої Індії. Релігійно-філософські системи Стародавньої Індії (брахманізм, буддизм), їх вплив на суспільство та на розвиток економічної думки. Трактат Артхашастра. Процес формування деспотичної централізованої держави у Давньому Китаї та її економіка. Розвиток економічної думки Давнього Китаю, вплив релігійно-філософських систем (конфуціанства, легізму, даосизму, моїзму) на неї. Трактат Гуань-цзи. Формування Давньогрецької цивілізації. Виникнення полісів. Особливості господарського розвитку Давньогрецьких полісів. Господарство Спарти. Господарство Афін. Класичне рабство. Колонізація Причорномор’я. Розвиток економічної думки у Стародавній Греції: Ксенофонт, Платон, Аристотель. Розвиток господарства Стародавнього Риму. Формування Римської імперії: період могутності та розкол. Криза рабовласницького господарства та виникнення колонату. Економічна думка Стародавнього Риму: Катон, Варрон, Колумелла. Скіфсько-сармато-антична культура. Пшеворська культура. Технологічні досягнення черняхівської культури.

4

Тема 1. Предмет і метод історії економіки й економічної думки

1.1Предмет історії економіки й економічної думки

1.2Методологія історії економіки й економічної думки

1.3Періодизація господарського розвитку й розвитку економічної думки

1.4Методологічні підходи до вивчення історії економічної думки

1.1 Предмет історії економіки й економічної думки

Історія економіки й економічної думки – важлива нормативна дисципліна циклу загальноекономічної підготовки, складова вищої економічної освіти. Вона вивчає:

–господарську діяльність людства в історичному розвитку й наукове відображення цієї діяльності в економічних поглядах і вченнях, починаючи з первісного суспільства й до сучасності;

–основні явища й процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ;

–економічну політику провідних держав світу й України;

–досліджує загальні закономірності економічного життя, а також його особливості в окремих країнах.

Формування в Україні ринкової економіки передбачає необхідність приведення

їїструктури, господарського механізму, організаційних установ у відповідність до найважливіших тенденцій світового економічного розвитку. Подібний перехід неможливий без усвідомлення й широкого використання світогосподарських зв’язків, величезного досвіду, придбаного людством у раціональному використанні матеріальних, фінансових, трудових і інших ресурсів, відображення їх в економічних думках і теоріях.

1.2 Методологія історії економіки й економічної думки

Методологія (від грец. Methodos (дослідження) і Logos (вчення))– система найбільш загальних принципів, положень і методів, що складають основу тієї або іншої науки.

Метод – це сукупність прийомів, способів, принципів, за допомогою яких визначаються шляхи досягнення мети.

В історії економіки й економічної думки застосовуються історичний, логічний, територіальний і інший методи.

Історичний (хронологічний) метод. Припускає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення й формування. Цей метод дає можливість проаналізувати

5

сукупність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й подальшу еволюцію цих ідей. Історичний підхід дозволяє також виявити соціально-економічні умови, у яких формувалися ці ідеї й подальший їхній вплив на економічне життя.

Логічний метод. Ґрунтується на дослідженні еволюції концепцій, без урахування їхнього зв’язку з іншими теоріями або з історичними умовами. У цьому випадку досліджуються самі ідеї й концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто історичний і логічний методи використаються одночасно. Однак логічне (теоретичне) дослідження економічних явищ і процесів не є дзеркальним відбиттям історичного процесу. У конкретних умовах тієї або іншої країни можуть виникнути економічні явища, які не обов’язкові для пануючої системи господарювання. Якщо фактично (історично) вони мають місце, то в теоретичному аналізі їх можна ігнорувати. Ми можемо від них відволіктися. Історик же не може ігнорувати такого роду явища, він повинен їх описати.

Територіальний метод. Припускає вивчення історії економіки й економічної думки в окремих країнах.

1.3 Періодизація господарського розвитку й розвитку економічної думки

Одним з найбільш складних питань сучасної історії економіки залишається періодизація. Тут можна виділити кілька підходів.

Формаційний підхід базується на марксистській схемі розподілу світової історії на первинну (докласову), вторинну (класову) і третинну (безкласову) формації. Незважаючи на логічність побудови, дана схема являє собою досить спрощене розуміння історії як лінійно-прогресивного процесу зміни нижчих суспільних форм вищими, в основі якого лежать матеріальні фактори. До того ж вона може бути застосована тільки до обмеженого регіону – Західної Європи й до певного проміжку часу (до середини

XIX ст.).

Цивілізаційний підхід веде свій початок з робіт англійського історика Арнольда Тойнбі. З погляду Тойнбі, цивілізація – це певний щабель у розвитку культури народів і регіонів. У механізмі розвитку цивілізацій Тойнбі особливу роль відводить зовнішньому середовищу. За Тойнбі динаміка цивілізації визначається «законом виклику й відповіді», відповідно до якого кожен крок уперед викликаний адекватною відповіддю на виклик історичної ситуації.

Тойнбі вважав, що виклик середовища спонукає до росту, тому що відповіддю на виклик суспільство вирішує проблему, що постала перед ним. Фактори, породжувані зовнішнім середовищем суспільства, А. Тойнбі називав стимулами розвитку.

6

Неоліберальна методологія виділяє дві «ідеальних типи» господарювання: тоталітарну й ринкову системи. З погляду неолібералів, будь-яка форма господарства виникає не стихійно, а формується свідомими діями при провідній ролі держави. Вирішальну роль відіграють не відносини власності (яка буває приватною та суспільною), а «економічний порядок» і наявність ринкових відносин.

Основу неоліберальної методології складає концепція німецької історичної школи про «національне господарство» як втілення «національного духу». Основні положення теорії узагальнюються у вигляді концепції економічного порядку. Цей порядок являє собою ті реальні форми, у яких протікає діяльність фірм, організацій, окремих учасників.

Двом «ідеальним типам» неоліберали протиставляли третій – «соціальне ринкове господарство», ключовими аспектами якого вважалися:

–вільне підприємництво;

–різноманіття форм власності на засоби виробництва;

–ринкове ціноутворення;

–договірні відносин між господарюючими суб’єктами;

–обмежене втручання держави в господарську діяльність, метою якого повинне бути недопущення монополізації.

Використовуючи хронологічний метод, перелічимо основні етапи становлення й розвитку економічної науки.

Зачатки економічної науки з’явилися ще в Стародавньому Світі. Уже мислителі Стародавньої Греції, Китаю, Індії, Риму намагалися вирішити окремі питання економіки: що лежить в основі ціни товару, як наживати статок. Платон і Аристотель

уСтародавній Греції сформулювали вихідні положення економічної теорії про корисність як вихідної цінності матеріальних благ, рівновеликому обміні еквівалентів. Мислителі Стародавнього Рима Сенека, Тіт Лукрецій Кар і інші досліджували економічні причини розкладання й загибелі рабства, головною з яких, на їхню думку, була відсутність матеріального інтересу. Християнські мислителі й проповідники оголосили просту господарську працю необхідною й святою справою, стверджуючи, що «Якщо хто не хоче трудитися, той нехай і не їсть». Християнське вчення обґрунтовувало принципи справедливого ціноутворення, соціальної, а не індивідуальної оцінки благ з урахуванням витрат праці.

У середні століття економічна думка невіддільна від церкви й стоїть на сторожі існуючого соціального ладу. У цей же час з’являються ранні утопічні теорії соціалістів. Однак, ані мислителі Стародавнього Світу, ані каноніки (священики, автори середньовічних творів) не виділяли економічних явищ із всієї сукупності суспільних процесів, не створили систематизованого вчення про економіку.

7

Стародавність, античність і Середні Віки знаменували собою початкові етапи становлення економічного знання, оскільки можливості цих епох були обмежені. Знання про економічні відносини носили розрізнений характер, не мали самостійного значення, становлячи побічний продукт філософських, історичних, політичних вишукувань. Тому названі етапи варто розглядати як передісторію економічної науки.

Справжня історія економічної науки почалася з того моменту, коли з окремих уявлень про економічні явища стало складатися системне (теоретичне) знання про них. Об’єктивною основою формування економічної науки стало розкладання феодальних (аграрно-натуральних) і розвиток буржуазних (індустріально-ринкових) виробничих відносин, що супроводжувалося становленням економіки як єдиного організму. В 1615 р. з’явилася назва науки – політична економія (від гречок. «політейя» – суспільство, «ойкос» – будинок, господарство, «номос» – закон). Таким чином, політекономія – це наука про закони функціонування суспільного господарства в рамках держави.

Першою теоретичною школою економічної науки був меркантилізм (від італійського «мерканте» – купець, торговець), що склався в XV ст. й проіснував до XVII ст. Представники цієї школи вважали, що багатство суспільства виникає лише в торгівлі (гроші, золото). Такі уявлення не були випадковими, вони відповідали початковому виду капіталістичної діяльності – міжнародній торгівлі, коли товари купувалися в одній країні за більш низькими цінами, а продавалися в іншій країні – за більше високими.

Ідеї меркантилістів – державне втручання в господарське життя, протекціонізм у торгівлі – використовуються в сучасній економіці.

Пізніше з’явилося теоретичне вчення фізіократів («фізіс» – природа, «кратос» – влада, панування). Слідом за засновником вчення Франсуа Кене фізіократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, хоча існує лише одна галузь виробництва – сільське господарство, де багатство виникає природним шляхом і представляється даром природи. Звідси зростання багатства вони пов’язували лише із природною родючістю землі. Однак сама по собі природа без додатка капіталу й праці не може постійно примножувати багатство суспільства. Фізіократи сформулювали фундаментальну ідею про природний характер економічних процесів, проголосивши пріоритет принципу «laissez faire» (нехай все йде, як іде або дайте людям робити те, що вони хочуть).

Цей поворот до дослідження виробництва відкрив шлях для виникнення наукової політекономії – класичної школи. Її представники – А. Сміт і Д. Рікардо встановили, що багатство націй виникає в матеріальному виробництві, причому у всіх його галузях. Зростання багатства відбувається тоді, коли суспільство виробляє

8

більше, ніж споживає. В економіці діють природні закони, які без втручання держави здатні привести суспільство до добробуту. Дія цих законів заснована на природному бажанні людини поліпшити своє матеріальне становище.

Паралельно із класичною теорією формуються соціалістичні ідеї (соціалістиутопісти), які намагаються довести переваги економічної організації, заснованої на суспільній власності на засоби виробництва.

На основі класичної політичної економії й утопічного соціалізму складається марксистський напрямок. Маркс, докладно досліджуючи капіталістичне виробництво, доводить, що йому властиві внутрішні протиріччя, які неминуче приведуть його до катастрофи й зміни новим справедливим ладом, заснованим на асоціації працівників, що спільно володіють засобами виробництва. Соціальна революція, як уважав Маркс, неминуча.

Між двома крайніми напрямками, класичним і марксистським, виник новий напрямок, що виступав проти космополітизму класичної школи, але й не схвалював соціалістичні ідеї. Це була німецька історична школа. «Історики» виступали за еволюційний шлях розвитку суспільства, врахування національних особливостей кожного народу.

В 1890 р. закріпилася перемога «маржиналістської революції». З тих пор пануючою ортодоксією світової економічної думки є маржиналізм, заснований на моделі раціонального (що максимізує корисність) людини в рівноважному світі.

Пізніше виник інституціоналізм, який заперечує людську раціональність, а кейнсіанство, що виникло в 30-і рр. ХХ ст. заперечує рівноважний устрій світу.

Сучасна економічна теорія розвивається в основному в рамках трьох великих течій, що склалися в XIX–XX ст. Перше з них називається «неокласичним», друге – «теорією регульованого капіталізму» (кейнсіанським), третє – «інституціоналізмом». Треба мати на увазі, що цей розподіл є у значній мірі умовним. Нерідко буває, що представники однієї течії при аналізі тих або інших аспектів економічного життя, з успіхом використають ідеї інших шкіл.

1.4 Методологічні підходи до вивчення історії економічної думки Марксистський підхід. Характеризується тим, що аналіз економічної думки,

ідеї підкоряється економічної мотивації. Цей метод використовував Маркс і його послідовники. Користуючись цим методом, Маркс розділив всю економічну теорію на класичну, до якої ставився з більшою повагою й на ній засновував свої міркування, і вульгарну (ненаукову). Вульгарні економісти, як вважав Маркс, ставили своїм завданням захист інтересів буржуазії, замазування класових протиріч, висуваючи теорію гармонії інтересів.

9