Проблема життя смерті і безсмертя в історії філософії

Зміст:

1 Введення

2 Поняття життя і смерті у філософії

3 Тема смерті у різних народів

3.1 Китайці

3.2 Єгиптяни

3.3 Євреї

3.4 Європейці (філософія А. Шопенгауера)

4 Розуміння смерті в концепціях різних релігійних поглядів

4.1 Християнство

4.2 Іслам

4.3 Буддизм

5 Види безсмертя, шляхи його набуття

6 Біоетика, проблема евтаназії

7 Висновок

8 Використана література

1 Введення

У житті кожної нормальної людини рано чи пізно настає момент, коли він задається питанням про кінцівку свого індивідуального існування. Людина - єдина істота, яка усвідомлює свою смертність і може робити її предметом міркування. Але неминучість власної смерті сприймається людиною аж ніяк не як відвернена істина, а викликає сильне емоційні потрясіння, торкається самих глибин її внутрішнього світу.

Пошуком відповіді на це питання займалися і займаються і міфологія, і різні релігійні вчення, і мистецтво, і численні філософії. Але на відміну від міфології і релігії, які, як правило, прагнуть нав'язати, продиктувати людині певні його рішення. Філософія ж допомагає йому, акумулюючи і критично аналізуючи попередній досвід людства в такого роду пошуках, вона апелює передусім до розуму людини і виходить з того, що людина має шукати відповідь самостійно, докладаючи для цього власні духовні зусилля.

2 Поняття життя і смерті у філософії

Життя і смерть - вічні теми духовної культури людства в усіх її підрозділах. Про них міркували пророки і основоположники релігій, філософи і моралісти, діячі мистецтва і літератури, педагоги і медики. Навряд чи знайдеться доросла людина, яка рано чи пізно не задумався б про сенс свого існування, майбутньої смерті і досягненні безсмертя. Ці думки приходять у голову дітям і зовсім юним людям, про що говорять вірші і проза, драми і трагедії, листи і щоденники. Тільки раннє дитинство чи старечий маразм рятують людину від необхідності вирішення цих проблем. А. Л. Чехов в одному з листів написав: "Зафілософствуй - розум закрутити", маючи на увазі той чи інший спосіб розв'язання проблем життя і смерті. Проте справжнє філософствування неможливо без звернення до цих вічних тем. У всіх філософських системах так чи інакше вирішувалося це питання, а Шопенгауер вважав, що "смерть - справжній геній, натхненник або Мусагет філософії, чому Сократ і визначив життя як" підготовку до смерті ".

По суті справи, мова йде про тріаду: життя - смерть - безсмертя, оскільки всі духовні системи людства виходили з ідеї суперечливого єдності цих феноменів. Найбільшу увагу тут приділялася смерті і набуття безсмертя в життя інший, а саме людське життя трактувалася як мить, відпущений людині для того, що б він міг гідно підготуватися до смерті і безсмертя.

За невеликими винятками у всіх часів і народів люди висловлювалися про життя досить негативно. Життя - страждання (Будда, Шопенгауер та ін); життя - сон (Веди, Платон, Лабрюйер, Паскаль); життя - безодня зла (давньоєгипетський текст "Розмова людини зі своїм духом"). "І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем, бо всі - суєта і ловлення вітру" (Екклезіаст); "Людське життя така дрібна" (Сенека); "Життя - боротьба і мандрівка по чужині" (Марко Аврелій); "Все попіл, привид, тінь і дим" (Іоанн Дамаскін); "Життя одноманітно, видовище понуро" (Петрарка); "Життя - це повість дурня, розказана ідіотом, повна шуму і люті, але позбавлена ​​змісту" (Шекспір ); "Життя людське не що інше, як постійна ілюзія" (Паскаль); "Все життя - лише ціна оманливих надій" (Дідро), "Моє життя - вічна ніч ... що таке життя, як не безумство? "(К'єркегор);" Вся людське життя глибоко занурена в неправду "(Ніцше).

Про це ж говорять прислів'я та приказки різних народів типу "Життя - копійка". Ортега-і-Гассет визначив людину не як тіло і не як дух, а як специфічну людську драму. Дійсно, в цьому сенсі життя кожної людини драматична і трагічна: як би вдало не складалося життя, як би вона не була тривала - кінець її неминучий. Автор Еклезіаста так сказав про це: "Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж мертвому леву". Сторіччя по тому грецький мудрець Епікур намагався вирішити це питання питань так: "Привчай себе до думки, що смерть не має до нас ніякого відношення. Коли ми існуємо, смерть ще не присутня, а коли смерть присутня, тоді ми не існуємо ".

Смерть і потенційне безсмертя - найдужча принада для філософічну розуму, бо всі наші життєві справи повинні так чи інакше порівнюватися з вічним. Людина приречена на міркування про смерть і в цьому його відмінність від тварини, яка смертно, але не знає про це. Щоправда, тварини чують наближення смерті, особливо домашні, і їх передсмертне поведінка найчастіше нагадує болісні пошуки усамітнення і заспокоєння. Смерть взагалі - розплата за ускладнення біологічної системи. Одноклітинні практично безсмертні й амеба в цьому сенсі щасливе істота. Коли організм стає багатоклітинним, в нього як би вбудовується механізм самознищення на певному етапі розвитку, пов'язаний з генокод.

Століттями кращі уми людства намагаються хоча б теоретично спростувати, цю тезу, довести, а потім і втілити в життя реальне безсмертя. Однак ідеалом такого безсмертя є не існування амеби і не ангельське життя в кращому світі. З цієї точки зору людина повинна жити вічно, знаходячись у постійному розквіті сил, нагадуючи гетеского Фауста. "Зупинися мить", - це девіз такого безсмертя, імпульсом якого є за словами Ортега-і-Гассета "біологічна вітальність", "життєва сила", споріднена до тієї, "що колише море, запліднює звіра, покриває дерево квітами, запалює і гасить зірки ". Людина не може змиритися з тим, що саме йому доведеться піти з цього чудового світу, де кипить життя. Бути вічним глядачем цієї грандіозної картини Всесвіту, не випробовувати "насичення днями" як біблійні пророки - чи може щось бути більш привабливим?

Але, міркуючи про це, починаєш розуміти, що смерть - мабуть, єдине, перед чим усі рівні: бідні і багаті, брудні і чисті, улюблені і нелюбимі. Хоча і в давнину, і в наші дні постійно робилися і робляться спроби переконати світ, що є люди, що побували "там" і повернулися назад, але здоровий глузд відмовляється цьому вірити. Потрібно віра, необхідно диво, яке зробив євангельський Христос, "смертю смерть подолав". Помічено, що мудрість людини часто виражається у спокійному відношенні до життя і смерті. Як сказав Махатма Ганді: "Ми не знаємо, що краще - жити чи померти. Тому нам не слід ні надмірно захоплюватися життям, не тремтіти при думки про смерть. Ми повинні однаково ставитися до них обох. Це ідеальний варіант ". А ще задовго до цього в "Бхагавадгіте" сказано: "Воістину, смерть призначена для народженого, а народження неминуче для померлого. Про неминуче - не скорботи! "

Разом з тим, чимало великих людей усвідомлювали цю проблему в трагічних тонах. Видатний вітчизняний біолог І. І. Мечников, міркували про можливість "виховання інстинкту природної смерті", писав про Л. Н. Толстого: "Коли Толстой, охоплений неможливістю вирішити це завдання і переслідуваний страхом смерті, запитав себе, чи не може сімейна любов заспокоїти його душу, він негайно побачив, що це - марна надія. До чого, запитував він себе, виховувати дітей, які незабаром опиняться в такому ж критичному стані, як і їхній батько? Навіщо ж їм жити? Навіщо мені любити їх, ростити і берегти їх? Для того ж відчаю, яке в мені, або для тупоумства? Люблячи їх, я не можу приховувати від них істини, кожен крок веде їх до пізнання цієї істини. А істина - смерть ".