Володіння технікою мовлення − обов`язкове професійне вміння юриста. Окрім логічної ясності, оратор має подбати про дикційну чіткість та емоційно-образна виразність промови.

Техніка мовлення – це робота мовного апарату, яка забезпечує чітку вимову звуків.

В техніці мовлення можна виділити такі елементи, які потребують спеціального тренування:

• дихання;

• голос;

• дикція;

• орфоепія.

Розглянемо їх послідовно.

До органів дихання відносяться: легені, бронхи, трахея. Вони складають, так званий, «нижній поверх» мовленнєвого апарату. «Верхній поверх» мовленнєвого апарату складаю три групи органів:

• вібратори;

• резонатори;

• артикулятори.

Вібратори – голосові зв’язки. Вібруючи під

тиском повітряного струменя, що йде з легенів, вони творять голос різної

сили і висоти .

• Резонатори – гортань, ротова й носова порожнини.

• Артикулятори – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння.

Органи мовлення бувають активні (рухомі) і пасивні (нерухомі).

Активні – це голосові зв’язки, задня стінка глотки, язик, губи.

Пасивні – це тверде піднебіння, зуби, носова порожнина.

Органи дихання безпосередньої участі у звукотворенні не беруть. У них (носова порожнина) виникає повітряний струмінь, що створює коливання необхідні для творення звуку. Струмінь повітря з легенів через трахею потрапляє в гортань (струмінь повітря зустрічає перепону – голосові зв’язки). Голосові зв’язки під тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль у творенні голосу. З гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє на верхній поверх мовленнєвого апарату – в надгортанні порожнини (глотка, носова і ротова порожнини).

У момент мовлення людина від звичайного (фізіологічного) дихання переходить на так зване „мовленнєве” (фонаційне): повітря виходить у надгортанні порожнини поштовхами. Їх кількість співвідноситься із кількістю складів. Однією із причин швидкої перевтоми голосотворчого апарату є невміння володіти своїм дихальним апаратом. При звичайному фізіологічному диханні співвідношення вдиху і видиху – 1 : 1, а при фонаційному (звукотворчому) – 1 : 10; 1 : 15; навіть 1 : 30. Тобто вдих має бути активним і коротким, а видих – тривалим і рівним.

Залежно від того, які м’язи беруть участь у роботі дихального апарату

розрізняють такі типи дихання: ключичне, грудне, діафрагматичне, комбіноване.

Ключичне – таке, при якому високо здіймаються плечі, а за ними й ключиці, лопатки та верхні ребра. Воно неефективне: заповнюються повітрям лише верхні ділянки легенів.

Грудне − розширюються середні ребра, втягується живіт, діафрагма не скорочується, нижня ділянка легенів не включається. В театральному середовищі його називають «жіночим». Медичний термін − середньореберне. Має переваги над першим, але не є ідеальним.

Діафрагматичне (черевне, абдомінальне) ґрунтується на роботі м’язів

діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, нижні

ребра розсовуються, живіт подається вперед.

Комбіноване (грудно-черевне) – використовуються всі м’язи грудної клітки і м’язів діафрагми. В теорії декламації його називають правильне. Найповніше насичує легені повітрям, забезпечує еластичну роботу м’язів діафрагми під час видиху.

Ознаки правильного дихання:

• глибоке ;

• часте;

• підпорядковане волі виконавця;

• непомітне.

Постановка правильного дихання вимагає дотримання таких вимог:

• вдихати глибоко водночас носом і ротом;

• вдихати непомітно (безшумно);

• не переповнювати запас повітря;

• непомітно поповнювати його резерв при найменшій можливості;

• не затримувати дихання в паузах;

• не витрачати запасу повітря до останку.

Видатний актор і режисер К. С. Станіславський писав: „Гарні розмовні голоси трапляються рідко. А коли вони й трапляються, то бувають недостатні своєю силою і діапазоном. Тобто над розвитком голосу треба працювати».

Вади голосів:

• слабкість,

• млявість,

• сиплість,

• хриплість,

• гугнявість,

• верескливість.

Такі голоси неприємно сприймаються на слух, стомлюють, а то й дратують слухачів.

Юрист повинен розумітися на особливостях голосу, вміти над ним працювати.

Голос має природні та набуті властивості.

Природні: сила, висота, тембр, діапазон.

Набуті: темп, політ, звучність, гнучкість.

Сила – певний ступінь гучності звучання голосу залежить від напруження повітряного потоку, що йде з легенів (не треба плутати із крикливістю голосистістю). Сила голосу базується на силі волі, характеру, почуттях. Регулюється довільно.

Висота – тональні можливості. Залежить від частоти коливання голосових зв’язок.

Діапазон – звуковий обсяг, межа від найнижчих до найвищих тонів

звучання.

Тембр – природнє звукове забарвлення. Він залежить від анатомічної

будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, відмінних один від одного.

Властивості, які можна виробити в процесі тренувань:

• Звучність(дзвінкість) – це властивість голосу, який звучить гучно і чітко.

• Темп – швидкість читання і мовлення (кожній людині властивий певний терморитм мовлення, який вона переносить у читання. (Виробленню тембру сприяє вміння розрізняти і робити паузи (різного роду).

• Політ – здатність забезпечувати хороше сприймання в будь-якому кінці приміщення. Рухливість (гнучкість) – здатність легко володіти шістьма важелями тону: вижче-нижче, гучніше-тихіше, швидше-повільніше.

• Чистота голосу – відсутність вад. Їх треба ліквідувати, усувати.

• Придих – частина видихуваного повітря не використовується для творення звуку, і створює шум (усувається гімнастикою).

• Хрипота, сиплість – викликані аномаліями голосових зв’язок, вимагають лікування.

• Гугнявість (носовий відтінок) – хвороба або млявість малого язичка, що прикриває вхід у носовій порожнині.

Отже, поставлений голос – вільний від вад, благозвучний, визначається силою, широтою діапазону, гучністю, витривалістю.

Гігієна голосу

Не допускати висоти поза межі можливого діапазону, надмірної гучності й тривалості.

Не допускати простудних захворювань (гострих та хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зрушень. Це призводить до захворювань голосотворних органів (ларингіт – запалення слизової оболонки гортані, вузлики на голосових зв’язках).

Не перевищувати денні норми голосового голосового

навантаження ( 4-5 акад. годин підряд), робити перерви.

Робити профілактику носоглотки (полоскання

ромашкою, евкаліптом).

Значення дикції в процесі виразного читання

Дикція (лат.dictio – вимова) – чітка правильна вимова кожного мовного звука, артикуляція голосних і приголосних. При неправильній дикції навіть добре поставлений голос і вміле використання засобів виразності не забезпечать успіху читцеві, навпаки − приведуть до негативних наслідків, оскільки школярі середнього віку схильні до наслідування. Хиби бувають різного характеру (природжені і (неприроджені) – недбале користування мовним апаратом, гугнявість, шепелявість, гаркавість, сюсюкання). Недоліків можна позбутися виконанням вправ, усунути за допомогою медичного втручання. У дитячому віці це не становить труднощів. Юрист повинен бездоганно володіти мовним апаратом.

Вправи для вдосконалення органів дихання

Оскільки звуки мови утворюються при видиху, його організація найбільш важлива для постановки голосу. У легенях не повинно бути надлишку повітря, яке у такому разі прагне вирватися назовні, примушуючи надмірно напружуватися голосові зв'язки. Не повинно також бути дефіциту повітря, оскільки це може викликати несприятливі наслідки в легенях. Навчитися вірно використовувати повітря, що видихається, — одне із нагальних завдань оратора.

Вправа 1. Зробіть вдих на рахунок 1, 2, 3, 4, на 5, 6 — затримайте дихання, на рахунок 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 — видих.

Вправа 2. Повторіть завдання вправи 1, але при видиху рахуйте вголос: 7, 8...15.

Вправа 3. Зробіть короткий вдих, трохи затримайте дихання, при видиху почніть рахувати: 1, 2, 3, 4 і так далі. Темп рахунку не прискорювати, повітря не добирати.

Вправа 4. Вимовіть скоромовку-лічилку, зробивши вдих в місці, вказаному *, і продовжите на видиху, наскільки вистачить повітря: "Як на горі, на пагорбі стоять тридцять три Єгорки*: раз — Єгорка, два — Єгорка, три — Єгорка і так далі".

Вправа 5. Кожну строфу вірша “Будинок, який побудував Джек” вимовіть на одному видиху, не добираючи повітря. Зверніть увагу на положення тіла: обов'язково стоячи, спина пряма, руки уздовж боків або за спиною, голова не опущена і не задерта вгору.

Ось будинок, що побудував Джек.

А це пшениця, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

А це веселий птах синиця, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

Ось кіт, який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

Ось пес без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

А це корова безрога, така, що Буцнула старого пса без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

А це старенька сива і строга, Яка доїть корову безрогу, таку, що Буцнула старого пса без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

А це ледачий і товстий пастух, Який свариться з корівницею строгою, Яка доїть корову безрогу, таку, що Буцнула старого пса без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

Ось два півні, Які будять того пастуха, Який свариться з корівницею строгою, Яка доїть корову безрогу, таку, що Буцнула старого пса без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

Вправа 6. Це вправа для тренування діафрагми. Вимовіть поданий текст, не закриваючи рота. Можна уявити, що вам поставили пломбу і не можна закривати рот:

Дві години не їсти? Жахливо!

Я не снідав марно.

Їсти хочу як ніколи!..

Дві години зачекати? Залюбки!

Є характер, воля є,

Не можна — не буду їсти!

Вправа 7. Проведіть ігри-змагання:

а) “Хто довше?”:

— прожужжить бджолою (ж-ж-ж-ж-ж);

— продзвенить комаром (з-з-з-з-з);

б) “Хто більше?”:

— випустить повітря з проколеної шини (с-с-с-с-с);

— задує свічок на іменинному торті (ф-ф-ф-ф-ф).