VI. Християнство і науково-технічний прогрес

VI.1. Християнство, подолавши язичницьку культуру, деміфізувало природу і тим самим відкрило шлях до наукового природознавства. Природознавчі та гуманітарні науки стали однією із складових європейської світової культури. В XX столітті наука і техніка досягли небаченої висоти і створили те, що ми називаємо науково-технічним прогресом. Під впливом секулярної ідеології він сягнув такого рівня, що став викликати у суспільстві побоювання. Екологічна та інші кризи ставлять під сумнів вірність обраного шляху розвитку. Сьогодні науково-технічний рівень такий, що дозволяє невеликій злочинній групі вчинити протягом короткого часу глобальну катастрофу, в якій загинуть всі вищі форми життя.

VI.2. З точки зору християнства, такі наслідки науково-технічного прогресу виникли тому, що він не обмежується ніякими моральними, релігійними і філософськими принципами. Науково-технічний прогрес опинився під впливом людських пристрастей: марнослав'я, гордості та необмеженого комфорту життя. Звідсіля витікає необхідність гармонійного зв'язку між наукою і релігійно-моральними цінностями.

VI.3. Так званий науковий атеїзм помилково стверджував, що між наукою і релігією немає нічого спільного, бо вони є антиподи. Насправді між наукою і релігією не може бути принципового протиріччя. Наукове і релігійне пізнання мають різні сфери дослідження і користуються різними методами і мають різні цілі. Церква дивиться на науку як засіб створення земного добробуту людства. В той же час вона застерігає суспільство розглядати науку незалежною від моральних принципів. Сучасні наукові досягнення у різних галузях, включаючи фізику елементарних часток, хімію, мікробіологію та інші, свідчать, що вони здатні не тільки принести благо людству, а й відібрати у нього життя. Євангеліє виховує вченого таким, що він не може використовувати на зло здобуті ним знання і силу. Тому наука і релігія покликані до співпраці в ім'я життя і гармонійного устрою суспільства.

VI.4. Церква застерігає від спроб використання досягнень науки і техніки для встановлення контролю над внутрішнім життям особистості, від створення будь-яких технологій впливу і маніпуляцій людською свідомістю і підсвідомістю.

VI.5. Церква з повагою ставиться до світської освіти. Враховуючи багатовікову традицію, вона готова й надалі співпрацювати із світською школою, за умови збереження людської свободи. Неприпустимим є свідоме нав'язування учням антирелігійних і антихристиянських поглядів, утвердження монополії матеріалістичного світосприйняття.

VI.6. Враховуючи багатолітнє свідоме викоренення в суспільстві релігійних знань. Церква попереджає про небезпеку проникнення до школи окультних, язичницьких або сектантських впливів, які є шкідливими для духовного і фізичного здоров'я учнів. Для духовного відродження суспільства, і насамперед дітей і юнацтва, Церква наполягає на доцільності викладання в школі основ християнського віровчення і християнської етики.

VII. Проблема екології

VII.1. До найсерйозніших проблем сучасності належить проблема екології. Однією з головних причин забруднення навколишнього середовища є небачене і невиправдане зростання суспільного споживання у високорозвинених країнах, де прагнення до необмеженого достатку і розкоші стало нормою життя.

VII.2. Екологічна криза є наслідком гріхопадіння людей і їх відчуження від Бога. Пояснюючи причину руйнації природи і тваринного світу, ап. Павло говорить: "Створіння з надією чекає з'явлення синів Божих (тобто праведних людей), тому що створіння підкорилося суєті (руйнації) не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави синів Божих. Бо знаємо, що всі істоти стогнуть і мучаться донині; і не тільки вони, а й ми самі..." (Рим. 8, 19-23). Відвернувшись від Бога, люди забули, що "володарювання" над природою і "панування" над землею (Бут. 1, 28), до якого покликана людина за задумом Божим, не означає вседозволеності. Криза душі призвела до екологічної кризи.

VII.3. Відповідь на проблеми навколишнього середовища лежить не стільки в площині економіки, біології, хімії, технології або політики, скільки в людській душі. Вихід з екологічного тупика може бути знайдений лише через духовне відродження людей. Люди повинні усвідомити свою відповідальність перед Богом за правильне і виправдане використання природних ресурсів довіреного їм Богом світу.