4. Культурний перелом середини XVII століття.
Негайно після припинення смути московські люди відчули необхідність у спілкуванні з іноземцями. У Московській державі у великому числі з'явилися західноєвропейські купці, техніки, військові люди. Для виправлення церковних книг до Москви були запрошені вчені богослови - греки з православного Сходу і малоросійські ченці, які навчалися в київських школах. Ці богослови не обмежувалися тільки роботами на Друкованому дворі, де правили книги: вони набували великого значення при патріаршому і царському дворах, впливаючи на церковне управління і придворне життя. Вчені кияни ставали вчителями в царській родині, водили знайомство і дружбу з придворними людьми, навчали московську молодь грецької і латинської грамоти та богословським наукам.
До чужого впливу московські люди ставилися не всі однаково. Одні боялися запозичення з боку і дбали про збереження старих народних звичаїв. Інші вже перестали вірити в те, що Московське царство було єдиним православним і богообраним. Смута, ледь не занапастила Москви на початку XVII століття, зробила великий вплив на уми москвичів. У Москві поширилися іноземні костюми, речі, музичні інструменти, картини. У Посольському наказі переводилися, за царським повелінням, іноземні книги і робилися виписки з іноземних газет. Європейська освіта проникало в різні верстви московського суспільства і захоплювало московські уми настільки, що деякі москвичі втікали за кордон, бажаючи знайти собі кращі умови для життя. У свою чергу, помітивши сильне бродіння серед московських людей, західноєвропейці прагнули до Москви все в більшій кількості і просилися на московську службу або бажали дозволу на торгівлю. Навіть католики думали про можливість почати свою пропаганду в Москві.
Так відбувся в Московській Русі культурний перелом. Старі ідеали відживали і падали, нові зароджувалися й міцніли. Російський народ потроху переходив від своєї старої національної замкнутості і винятковості до діяльного спілкування з культурним людством.
5. Зовнішня політика Московської держави в середині XVII століття.
Самим значним досягненням зовнішньої політики того часу постало возз'єднання України з Росією, проголошене 8 січня 1654 гетьманом Богданом Хмельницьким на Переяславської Раді. Проте ця подія стала причиною ще однієї російсько-польської війни. Предметом боротьби були польські володіння на середньому Дніпрі. Війна тривала 10 років (1657-1667) і закінчилася Андрусівським перемир'ям на 13 з половиною років. Цар Олексій повернув Москві Смоленськ і Північні землі, взяті поляками у Смутний час, придбав Лівобережну Україну і на правому березі Дніпра Київ (Київ був відступлений полякам на два роки, але залишився за Москвою назавжди).
Царю Олексію довелося воювати зі шведами, які втрутилися в польські справи. Шведська війна (1656-1659) закінчилася нічим: воюючи сторони залишилися при своїх володіннях. Так само як і шведи, у польські справи втрутилися і турки. Вони погрожували війною за Україну однаково і Польщі, і Москві (1672). Цар боявся сильної Туреччини і робив нагальні приготування до турецького нашестя, очікуючи турків під Києвом. Проте справа обмежилася невеликим зіткненням на лівому березі Дніпра. Мир з турками був укладений вже за його сина, царя Федора.
Цар Олексій Михайлович Романов помер 30 січня 1676 у віці 47 років. Він похований у Архангельському соборі Кремля.