20 Характеристика мязової тканини

М’язова тканина побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових функцій всередині організму, а також з їх допомогою відбувається переміщення організму або його частин у просторі. Структурами скорочувальних тканин можуть бути м’язові клітини та волокна, що зумовлено місцем їх розміщення та функцією. Згідно з морфофункціональною класифікацією м’язові тканини поділяють на непосмуговану, поперечносмугасту скелетну і поперечносмугасту серцеву тканини. Непосмугована м’язова тканина входить до складу стінок трубкоподібних органів, а також середніх і великих кровоносних судин, капсул селезінки та лімфатичних вузлів, шкіри. Структурною одиницею цієї тканини є непосмугований міоцит — веретеноподібна клітина, скорочувальним апаратом якої є міофіламенти, розташовані на периферії клітини з поздовжною орієнтацією. Скорочується непосмугована м’язова тканина ритмічно, повільно, але здатна тривалий час знаходитися у стані скорочення, не втомлюючись при цьому. Її повільне скорочення зумовлене повільним циклом взаємодії актину із міозином. Скелетна м’язова тканина — це робоча мускулатура апарату руху, глотки, гортані, язика, жувальних м’язів. Основною структурною і функціональною одиницею цієї тканини є м’язове волокно, довжина якого часто збігається з довжиною м’яза, до складу якого входить волокно, покрите сарколемою (грец. саркос — м’ясо) з двох мембран. Зовнішня базальна мембрана стикається із ретикулярними та тонкими колагеновими волокнами сполучної тканини, що її оточує. Внутрішня мембрана аналогічна плазмолемі усіх тканинних клітин і бере участь у проведенні імпульсу волокна. Плазмолема утворює систему вузьких канальців, які пронизують все волокно і зливаються із сарколемою з протилежного боку. Таким чином, вся саркоплазма пронизана системою поперечних трубок, Т-системою. Цитоплазма має спеціальну назву — саркоплазма, структурними компонентами якої є міофібрили з актину і міозину — скорочувальний апарат волокна, а також органели, включення глікогену і міоглобіну, гіалоплазма. Найбільшу питому вагу в саркоплазмі становлять міофібрили, які розміщуються вздовж м’язового волокна, а їх довжина збігається з довжиною волокна. Вони мають характерну поперечну смугастість, що зумовлено особливістю їхньої структури і у зв’язку з цим різними оптичними властивостями. Усі темні й світлі диски міофібрил в одному волокні містяться на одному рівні, через що волокно має поперечну посмугованість, а поздовжня орієнтація міофібрил надає м’язовому волокну поздовжну смугастість. Комплекс волокна з оточуючими його елементами є структурною і функціональною одиницею скелетного м’яза. Серцева м’язова тканина, не втомлюючись, ритмічно працює протягом усього життя людини і складається із м’язових клітин-кардіоміоцитів, які, з’єднуючись своїми кінцями по довгій осі клітини, формують структури, подібні до м’язових волокон. Поперечна смугастість має ту ж природу, що і в скелетних м’язах, тобто зумовлена оптичною неоднорідністю міофібрил. Кардіоміоцити формують м’язові волокна, які анастозомують між собою, утворюючи симпласт. Цей різновид серцевої м’язової тканини формує систему, яка забезпечує проведення збудження серцевого ритму. При патологічних станах в організмі, що супроводжуються підвищеним збудженням серцевого м’яза або м’язової тканини судин, використовують різноманітні спазмолітичні фармацевтичні препарати, зокрема спазмалгон, папаверину гідрохлорид, дротаверину гідрохлорид, дибазол та ін. При різних дистрофіях м’язів рекомендують ЛП на основі АТФ, вітаміну Е та ін.