7.3 Багатовимірні масиви
Дво-, тривимірні та інші масиви з більшою кількістю вимірів називаються багатовимірними масивами. Індексом є уже сукупність чисел, кількість яких визначає скільки саме вимірів матиме масив. Оголошуються вони аналогічно до одновимірних. Двовимірний масив можна уявити як таблицю n×m.
Прототип двовимірного масиву має такий вигляд:
<тип даних> <ім’я змінної> [n][m];
Для двовимірних масивів уже вводиться поняття головної та побічної діагоналі. Зобразимо це на рисунку. Червоною стрілкою показаний напрямок головної діагоналі, а блакитною – побічної.
Рисунок 7.2 – Зображення двовимірного масиву
Усі властивості одновимірних масивів зберігаються і для багатовимірних масивів. Тривимірний масив уже можна уявити як об’ємну фігуру – паралелепіпед. Більше трьох вимірів можна вважати математичною абстракцією.
Найчастіші дії, що проводяться над масивами – це:
пошук деякого значення;
сортування елементів в порядку зростання або спадання;
підрахунок кількості елементів у масиві, що задовольняють дану умову.
Приклад 6.Всім елементам, що знаходяться вище головної діагоналі присвоїти значення ‘1’, елементам, що знаходяться нижче головної діагоналі – ‘-1’, а тим що на самій діагоналі – ‘0’.
#include <stdio.h>
#include <stdlib.h>
int main(){
int MAS[4][4];
int n=5;
for (int i=0;i<n;i++){
for (int j=0; j<n; j++){
if (i==j) MAS[i][j]=0;
if (i>j) MAS[i][j]=-1;
if (i<j) MAS[i][j]=1;
printf("%3i ", MAS[i][j]);
}
printf("\n");
}
system("pause");
return 0;
}
Результат роботи програми:
6. Функції
6.1 Основні поняття
Функція– це частина програми, що виконується, після її виклику.
Синтаксис виклику функції наступний:
<ім’я функції> (аргумент1, аргумент2,…)
де ім’я функції– індетифікатор, за допомогою якого здійснюється виклик функції;
аргумент1, аргумент2,…–список аргументів функції. Аргументом називають значення яке передається у функцію.
Виклик функції може бути частиною виразу чи аргументом іншої функції.
Стандартна бібліотека С містять широкий набір функцій, які можна використати у програмі підключивши відповідні загаловочні файли, наприклад:
- <math.h> - виконання загальних математичних обчислень;
- <string.h> - обробка рядків та символів;
- <stdio.h> - введення/виведення інформації;
- <stdlib.h> - виділення пам'яті, контроль процесу виконання програми.
Підключення заголовочних файлів до програми здійснюється за допомогою директиви #include.
В таблиці 6.1 наведені деякі функції заголовочного файлу <math.h>.
Таблиця 6.1 – Функції заголовочного файлу <math.h>
|
Функція |
Призначення |
Приклад |
|
abs(x) |
повертає модуль числа x |
abs(-14.0) рівне 14 |
|
acos(x) |
повертає арккосинус x |
acos(0.0) рівне 1.570796 |
|
asin(x) |
повертає арксинус x |
asin(0.0) рівне 0.0 |
|
atan(x) |
повертає арктангенс x |
atan(1.0) рівне 0.785398 |
|
ceil(x) |
повертає x округлений до більшого |
ceil(4.2) рівне 5.0 |
|
cos(x) |
повертає косинус x |
cos(3.14) рівне -0.999999 |
|
cosh(x) |
повертає гіперболічний косинус x |
cosh(0.0) рівне 1.0 |
|
exp(x) |
повертає експоненту x(е в степені х) |
exp(1.0) рівне 2.718282 |
|
floor(x) |
повертає x округлений до меншого |
floor(4.9) рівне 4.0 |
|
log(x) |
повертає натуральний логарифм x |
log(2.718282) рівне 1.0 |
|
log10(x) |
повертає логарифм x за основою 10 |
log10(1000) рівне 3.0 |
|
pow(x,y) |
повертає x піднесене до степеня y |
pow(2.0,5.0) рівне 32.0 |
|
round(x) |
повертає число, округлене за звичайним правилом |
round(4.2) рівне 4.0 round(4.9) рівне 5.0 |
|
sin(x) |
повертає синус x |
sin(0.0) рівне 0.0 |
|
sinh(x) |
повертає гіперболічний синус x |
sinh(0.0) рівне 0.0 |
|
sqrt(x) |
повертає квадратний корінь з x |
sqrt(4.0) рівне 2.0 |
|
tan(x) |
повертає тангенс x |
tan(0.785398) рівне 1.0 |
|
tanh(x) |
повертає гіперболічний тангенс x |
tanh(10.0) рівне 1.0 |
Окрім функцій стандартної бібліотеки С програміст може визначати власні функції.
Синтаксис визначення функції:
<тип> <ім’я функції> (параметр1, параметр2,…)