3.3.4. Класифікація приміщень і виробництв за вибуховою і пожежною небезпекою

Згідно з ОНТП-86 приміщення і виробництва за вибуховою і пожежною небезпекою поділяються на категорії А, Б, В, Г, Д у залежності від:

- властивостей речовин і матеріалів, що знаходяться у відповідному приміщенні;

- кількості цих речовин і матеріалів;

- характеристик технологічного процесу обробки або зберігання цих речовин і матеріалів. Категорія визначається послідовно перевіркою належності від вищої категорії (А) до нижньої (Д), (додаток 2).

3.3.5. Вимоги пожежної безпеки при проектуванні будівель і генеральних планів підприємств та селищ

При проектуванні будівель, з метою обмеження розповсюдження полум’я у разі виникнення пожежі, використовують протипожежні перешкоди - протипожежні стіни, перегородки, перекриття, двері, люки, тамбур-шлюзи, вікна, зони та клапани. Межі вогнестійкості для кожного типу перешкод нормовані СНиП 2.01.02-85 (додаток 5).

Крім того, в залежності від категорії вибухової та пожежної небезпеки приміщень і ступеня вогнестійкості будівлі СНиП 2.09.02-85 обмежує кількість поверхів і площу поверху в межах пожежного відсіку (додаток 6).

Для забезпечення евакуації працюючих у разі виникнення пожежі, будівля повинна мати евакуаційні виходи, найбільша відстань до яких залежить від категорії вибухової та пожежної небезпеки приміщень, ступеня вогнестійкості споруди і об'єму приміщення (додаток 7), а ширина евакуаційних виходів розраховується за нормованою СНиП 2.01.02-85 кількістю людей на 1м ширини евакуаційного виходу, яка залежить від тих же параметрів, що й найбільша відстань до евакуаційного виходу (додаток 8).

З метою запобігання розповсюдженню пожежі на декілька споруд між ними повинні бути протипожежні розриви - відстань між об'єктами, яка запобігає поширенню пожежі від об'єкта, що горить, на інші, внаслідок перекидання вогню або променевої теплоти. Відстані між спорудами і будів­лями залежать від ступеня їх вогнестійкості і встановлені СНиП 2.09.01-85 (додаток 9).

3.4. Експериментальна частина

3.4.1. Установка для експериментального визначення температури спалаху у закритому тиглі

Установка для експериментального визначення температури спалаху (t_сп) горючих рідин має нагрівальний пристрій, який живиться постійним струмом напругою 100 В і закритого тигеля об'ємом 30 мл, в який заливається рідина, що досліджується. Тигель має кришку, яка може повертатися і відкривати віконце у тигелі. Крім того, у кришку вмонтована термопара, з'єднана з магнітоелектричним мілівольтметром.

Для дослідження, крім того, потрібен барометр.

3.4.2 Методика експерименту

УВАГА! Експеримент виконується викладачем.

1. Увімкнути установку в розетку постійного струму напругою 100В.

2. Тигель з рідиною, що досліджується, вставити в нагрівальний пристрій. Віконце тигеля повинно бути зачиненим.

3. Після нагрівання рідини у тигелі до 100⁰ С відкрити віконце і піднести до нього запаленого сірника. Якщо спалаху нема, закрити віконце.

4. Через кожні 2⁰С нагрівання рідини повторювати дії п.3 до спалаху парів рідини.

5. Зафіксувати температуру, при якій стався спалах - це буде експери­ментальне визначена температура спалаху t_екс. рідини.

6. Вимкнути установку з розетки і усунути тигель з рідиною від нагрі­вального пристрою.

7. Зафіксувати по барометру атмосферний тиск у лабораторії.

8. Визначити поправку (Δt) з врахуванням величини атмосферного тиску (ГОСТ І2.І.044-84)

(3.1)

де Р- фактичний барометричний тиск у лабораторії, кПа.

9. Визначити істинну температуру спалаху горючої рідини за формулою

(3.2)