Проблема становлення соціології як науки в радянські часи

Визначні постаті в соціологічній думці кінця ХІХ- початку ХХ століття:

• Максим Ковалевський (1851-1916)

• Микола Михайловський (1842-1904)

• Питирим Сорокін (1889-1968)

• В’ячеслав Липинський (1882-1931)

• Михайло Драгоманов (1841-1895)

• Михайло Грушевський (1866-1934)

• Микита Шаповал (1882-1932)

та інші.

В 1901 році в Парижі Ковалевським була відкрита російська вища школа суспільних наук. В подальшому вона переросла у факультет. На даному факультеті викладали Чернов, Пліханов, ДеРоберті. 1908 р. в Петербурзі була відкрита кафедра соціології на чолі з Ковалевським. 1917 р. – виникло питання про розробку соціальної теорії нового суспільства на основі проведення конкретних соціальних досліджень. Були відкриті кафедри соціології в Петроградському та Ярославському університетах. Була встановлена вчена ступінь з соціології. В 1920 році в Петроградському університеті вперше в Росії було відкрите соціальне відділення.

Основні направлення досліджень в 20-30р.Р.

1. соціальних класів на селі;

2. керівництво виробництвом та наукова організація праці;

3. з 1918 по 1929 роки проводились щорічні (січневі) дослідження умов життя народу;

4. проблеми сім’ї, шлюбу, сексу;

5. дослідження релігії;

6. соціологія науки;

7. соціологія злочинності.

З 1922 р. почався процес висилки інтелігенції за кордон. До кінця 30-х років соціологія була оголошена як буржуазна лженаука і була повністю заборонена. Соціологія у будь-яких проявах заборонялась до 60-х років ХХ століття. З початком 60-х почався процес реабілітації соціології. Був відкритий сектор соціологічних досліджень нових форм праці та побуту. У 1963 р. у Харкові (Харківському державному університеті) була відкрита лабораторія соціологічних досліджень, яку очолила Якуба Тетяна Олександрівна. У 1963 році в м. Москва був відкритий Інститут конкретних соціологічних досліджень. В 1988 носить назву Інститут національної російської академії наук.

В 5-ти навчальних закладах СРСР, серед яких 3 були українських ВНЗ, були відкриті соціологічні факультети.

25 квітня2001 року був підписаний Указ Президента України «Про розвиток соціологічної науки в Україні».

Основні соціологічні поняття та категорії

Серед різноманітних понять та класифікацій науки можна виділити такі основні, як: індивід, індивідуальність, особистість, соціальна група, соціальна спільність, соціальні відносини, соціальна структура суспільства та інші.

1. Особистість та проблема соціалізації

Людина– поняття найбільш загальне, яке виникає з моменту виділення Хомо Сапієнс (Homo Sapiens)

Індивід– розуміється як окрема, конкретна людина, як одиничний представник людського роду.

Індивідуальність– можна визначити, як сукупність рис, що відрізняють одного індивіда від іншого. Причому виділення різних рис проводиться на різних рівнях і біохімічному, фізіологічному, психологічному, соціальному та інше.

Особистість– це інтегральна, соціальна якість, яка формується в процесі включення його в систему суспільних відносин, опанування ним матеріальних, духовних предметів людської культури та соціального досвіду. Поняття особистості вводиться для виділення надприродної соціальної сутності людини.

Процес засвоєння особистісних якостей людини на різних етапах її існування, визначається поняттям соціалізації. Даний термін походить від латинського слова – “суспільний”.

Соціалізація– це складний процес засвоєння соціальних ролей, культурних потреб, які починаються з раннього віку і закінчуються із смертю людини.

В соціологічній літературі виділяються 3 періоди соціалізації:

• дотрудовий

• трудовий

• після трудовий.

Також процес соціалізації можна представити, як проходження 4-х стадій:

• рання (від народження до вступу в школу)

• навчання (з моменту вступу до школи до закінчення очних форм загальної та спеціальної освіти – це період молодості, яка має ранній (21-25р.р.) та пізній (26-34) етапи.

• Соціальні зрілість (дана стадія охоплює період активної трудової та суспільно політичної діяльності)

• Завершення життєвого циклу (з моменту припинення постійної трудової діяльності в рамках офіційних організацій).

Необхідно відзначити, що деякі соціологи доводять, що пенсійний статус людини визначається як етап десоціалізації, але даний період характеризується тим, що у пенсійному віці чимало людей займаються неофіційною трудовою діяльністю, засвоює новий досвід, нові функції, тобто мова йде про поняття ресоціалізації.