Висновки

Розкриваючи тему "Політична доктрина фашизму" можна зробити наступний висновок: фашизм – це відкрита терористична диктатура, яка тримається на застосуванні насильства. Вона виникла реакційно після Другої світової війни як відповідь на сильну економічну кризу, в якій опинилося багато країн Європи. Можливо при наявності сильної влади при лише становленню фашизму можна б було зупинити цей рух .

Фашизм відкрито проповідує ідеї расизму, шовінізму, жорстких методів регулювання економіки. Зовнішня політика агресивна, направлена на розв'язування воєн і захоплення територій інших держав. У такій державі існує культ особи вождя. Фашизм має свої витоки у далекому минулому. Елементи фашизму ми бачимо в історії Римської Імперії, за часів Наполеона.

Велика проблема – це расизм. Основи якого складають положення про не фізичну і психологічну рівноцінність людських рас і про вирішальний вплив расових відмінностей на історію культури суспільства, про розділення людей на вищі і нижчі раси, з яких перші, – це єдині творці цивілізації, покликані до панування, а другі приречені на експлуатацію.

Основними причинами того що саме фашизм розв'язав Другу світову війну було реваншистські почуття народів Німеччини та Італії, а також можливість реалізації економічних планів цих країн лише шляхом ведення завойовницьких воєн.

В даний час фашизм в його класичній формі ніде не існує. Проте елементи фашистської ідеології можна побачити в політиці багатьох правих рухів. Тому існує можливість відновлення фашистських режимів в країнах "третього світу". Щоб не допустити цього міжнародна спільнота повинна жорстко контролювати появу таких рухів і унеможливлювати їх прихід до влади.

Соціал- демократія. По оцінкам багатьох прибічників і противників ідеї соціалізму 20століття стало добою соціал-демократії. Західним європейським соціалістам і соціал- демократам до кінця 20ст. вдалося реалізувати на практиці багато ідей соціалістичного руху, з якими вони виступали на початку сторіччя. Ідеї соціалізму виникли в глибокій давнині. У відповідності з цими ідеями будувалося життя ранніх християнських общин. Але своє теоретичне та ідеологічне оформлення ця течія отримала тільки в Нові часи в працях класиків утопічного соціалізму Т.Мора, Т.Кампанелла, Р.Оуена та ін. В середині 19ст. спроба дати наукове обгрунтування ідеології соціалізму спробували К.Маркс і Ф.Енгельс, на базі вчення яких сформувалася ідеологічна течія - марксизм. Протягом декількох десятиріч марксизм залишався ідеологією робочого класу і був пов’язаний з його рухом. Марксизм особливу увагу приділяв революційним методам переходу від капіталізму до соціалізму, обгрунтуванню диктатури пролетаріату. Однак прибічники марксизму (пізніше марксизму - ленінізму) не вдалося вийти за межі філософії насилля і, відмежувавшись від всілякого спілкування з іншими системами, ідейно - політичним світоглядом марксизм прирік себе на витіснення з політичної арени. Відрізняючись від марксизму, соціал-демократична ідеологія виходить з пріоритету поступовості історичної еволюції суспільства в бік соціалізму, зберігаючи при цьому соціальний і міждержавний мир. Засновниками соціал-демократичної ідеології вважають Є-Берштейна й К-Кауцького. Вони рішуче поглянули найважливіші марксистські установки, які не відповідали, з їх точки зору, новим умовам боротьби пролетаріату за свої права; ввели поняття ''демократичний соціалізм", в якому акумулювалася система їх поглядів. В концепції "демократичного соціалізму" треба відкидати марксистське вчення про кризис капіталізму й бракування народних мас, а отже, і необхідність пролетарської революції. Сучасні ліберальні інститути настільки гнучкі, мінливі й здатні до розвитку, що вони потребують не викорінення, а лише подальшого розвитку.

Якщо раніше вони виступали лише за еволюційний шлях розвитку, то зараз вітали необхідним деякі типи революцій (національно-визвольні, національно - демократичні, демократичні визволення від диктатури наприклад в Португалії або Чілі). Але вони, як і раніше заперечували можливість соціалістичної революції. Важливою рисою на шляху розвитку соціал-демократії став ХУІІІ конгрес Соцінтерну 1989р., який прийняв ''Декларацію принципів", по суті, нову програму Соцінтерна. В цьому документі соціалізм був охарактеризован як рух за свободу, справедливість та солідарність. Соціал-демократи виступали за політичну та економічну демократію в глобальному масштабі.

Фашизм /від італ. Fascis-зв’язка, пучок, об’єднання/ - крайнє реакційний, антидемократичний, правоекстреміський, ідейно - політичний рух, спрямований на встановлення відкритої терористичної диктатури, жорстке придушення демократичних прав і свобод всілякої опозиції й прогресивних рухів. Фашизм виник в 1919р. в Італії, а потім у Німеччині і в ряді інших країн /Португалія, Іспанія, Болгарія та ін. країнах Центральної і Східної Європи. Фашистська ідеологія була своєрідною реакцію на всебічний кризис, який охопив західне суспільство після Першої світової війни. Дегуманізація праці, масове переселення людей з сел в місто, політичний кризис у наслідку непристосування нових демократичних режимів, зловживання і корупція в демократичних державах, інтелектуальні і духовні кризи - все це сприяло для розповсюдження ідеології фашизму. У Німеччині, яка отримала поразку в Першій світовій війні, були додаткові причини для виникнення фашизму: приниження, яке відчувала нація в зв’язку з виплатою репарації країнам - переможницям за заподіяну їм шкоду, що розцінювалося як "велика ганьба" німецької нації. Саме в той час почали розповсюджуватися гасла, вчення, що Німеччина "вище всіх" і "вище всього" та швидко підігрівалися реваншистські настрої. Російський вчений соціолог В. Ядов, підкреслив головні риси ідеології фашизму, які поєднуються з принципами їх практичного здійснення і покликані задовольнити окремі соціальні інтереси. До них відносяться: - безумовна домінанта національного інтересу над одними або іншими, тобто інтернаціональними або загальнолюдськими; - утвердження особливої місії цього народу в створенні справедливого порядку, або у всьому світі, або як мінімум, в зоні "геополітичних інтересів" цього народу. Звідси - принцип розподілу світу на сфери впливу, що складало важливий елемент відомого пакту країн фашистської "осі"; - відмова демократичної системи, як форми державного устрою на користь сильнішої диктаторської влади, яка в інтересах всієї нації забезпечує справедливий порядок і гарантує благополуччя всім верствам населення, включаючи малозабезпечених і непрацездатних /звідси - "соціалізм"/; - встановлення особливого національного кодексу моральних принципів, рішуче заперечення яких-небудь загальнолюдських моральних норм; - затвердження принципу використання сили /військової сили, репресивного режиму країни і в зоні геополітичних інтересів цієї нації/ для придушення інакомислення і тим паче опір встановленому порядку шляхом практичних дій; - нестримана демагогія як стиль пропаганди, тобто звертання до повсякденних інтересів простих людей і позначення в залежності від ситуації національного супротивника /люди іншої раси, інших політичних поглядів, іншого віросповідання та ін./. Постійна фіксація уваги по окремому небезпечному супротивникові повинно сприяти згуртуванню нації; - культ харизматичного лідера, вождя, який наділяється рисами прозорливості, яка надана з гори, безумовною відданістю національним інтересам, почуттям безумовної справедливості в межах національного кодексу моральних принципів (див. Політологія. Короткий енциклопедичний словник - довідник. Ростов-на-Дону "Фенікс", Москва "Зевс" 1997р, ст.535-536). Маючи загальні подібні риси, фашистська ідеологія, в різних країнах, проявлялася разом з національними особливостями. Так, історії 20ст. відомі декілька різновидів фашизму: італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм, португальський фашизм диктатура Салазара, іспанський фашизм генерала Франко та ін. Кожний фашизм відрізняється помітною своєрідністю в ідеології. Так, для італійського фашизму характерна ідея корпоративної держави, в якій, за словами Муссоліні, всі "працюють в згоді за допомогою однопартійної системи", а людина може виявити себе як громадянин, тільки будучи членом групи. Муссоліні ввів в політичну мову поняття тоталітаризм - фашистська держава тоталітарна, тобто не припускає ніякої асоціації або цінностей, крім себе. Для націонал - соціалізму Німеччини, однією з центральних ідей є спроба перенести на суспільство права сильнішого, які панують в природі і в відповідності з законами природи виправдовується влада сильнішого над слабким. В цій ідеології вихваляється війна, яка веде до згуртування нації, виправдовуються територіальні претензії до інших народів, заохочується ідея завоювання "життєвого простору" та ін. Вождизм /принцип фюрерства/ означав єдність держави, втіленої у вожді. Фашизм приходить і йде не тільки у зв’язку з окремими умовами, які складаються в суспільстві, але і нерідко, разом з особою політичного лідера, який проповідував фашистську ідеологію. Однак і сьогодні в багатьох країнах збереглись або знов виникають різні групи, організації фашистського типу. Різновидом сучасного фашизму виступають - неофашизм, неонацизм та ін. Рішуча і послідовна боротьба з фашизмом - необхідна умова зберігання миру, як в середині кожної країни, так і міжнародної безпеки.