Розділ 3. Сучасна політична ідеологія.

3.1. Різновиди політичних ідеологій сучасності.

Світова практика розробила безліч ідеологічних систем. В їх. основі полягають різноманітні позиції світогляду, методи пізнання світу, також різноманітні відносини до прогресу й технологій його здійснення. Проте є основні, головні політичні ідеології, які охоплюють більшу частину населення планети. До них відносяться: лібералізм, консерватизм, соціал-демократія, комунізм та фашизм.

Лібералізм - від лат. "лібераліс" - вільний - є історично першою політичною ідеологією, родоначальниками якої були Дж-Локк (1632-1704), Т.Гоббс (1588-1679) та ін. Виник лібералізм в період боротьби проти феодального способу виробництва, політичної системи абсолютизма, духовного правління церкви. Лібералізм ідеологічно обґрунтовував обособления і становлення самостійного індивіда в обличчі зароджуючогося буржуа. Ядро класичного лібералізму складають наступні положення: - автономія індивідуальної волі; - існування невід’ємних прав людини (на життя, свободу, власність); - договірний характер відносин між індивідом та державою; - обмеження сфери діяльності держави; - захист, перш за все, від державного втручання особистого життя людини і свобода його дій у рамках закону, в усіх сферах суспільного життя. Основними принципами лібералізму є: абсолютна цінність особистості та її прихильність до свободи, як социальної користі, тобто користі для всього суспільства; закон, як сфера реалізації свободи, який зрівнює права окремої людини та інших людей, як гарантія безпеки; панування закону, а не людей, зведення питань влади до питань права; розподіл влади, як умова панування закону, незалежність судової влади, підкорення політичної влади судовій; верховенство закону як інструмента соціального контролю; пріоритет прав людини над правами держави. Головною цінністю лібералізму є свобода. Свобода проголошується цінністю в усіх ідеологічних доктринах, але ії конкретна трактовка істотно відрізняється. Свобода в лібералізмі - це свобода індивіда від середньовічної залежності, від держави і цехів. В політиці вимоги свободи означали право діяти по власній волі, і, перш за все, право в повній мірі користуватися невід’ємними правами людини, обмеженої лише свободою інших. Свобода в лібералізмі трактується як зовнішня свобода (свобода вчинку, дії); негативна свобода - як свобода людини взагалі, будь-якої людини - свобода підприємництва. Економічна доктрина класичного лібералізму обґрунтовується на декількох положеннях: право людини на власність, вільний ринок, вільна конкуренція, незалежність економічної діяльності від держави. Відповідно до цього держава виконує тільки одну функцію - охорона власності, функцію "нічного вартового". Ідеологія лібералізму базується на ототожненні свободи і приватної власності Приватна власність розглядається в якості гаранта і міри вільної людини. З економічної свободи виводиться політична і громадянська свобода. В економічній теорії лібералізм пропагує свободу підприємництва, ринка і конкуренції. Ліберальне розуміння демократії це політична рівність людей, рівність їх. прав на життя, власність і свободу. Держава відокремлена від громадянського суспільства. Виступаючи проти феодального абсолютизму, лібералізм сформував вимоги обмеження діяльності держави правом, законом та висунув проти концентрації влади в одних руках принцип розподілу влади. В подальшому історія ліберального світогляду збагатила його ідеями всезагальних виборів парламентаризму, політичного плюралізму, місцевого самоврядування та ін. Ліберальний світогляд взагалі можна характеризувати як антистатиське, тобто він негативно відноситься до того, що держава вмішується в суспільне життя. Цю думку в радикальній формі висловив американський політичний мислитель 19ст. - Г.Д. Торо "Я цілком згоден з твердженням: Найкращий уряд той, який править як можна менш, і бажав би, щоб воно здійснювалось скоріше й більш систематично. Виконане, воно зводиться в решті решт… .до девізу "Кращий уряд той, який не править зовсім".

Класичний консерватизм виник в 18ст. в Англії у відповідь на ідеологію лібералізму. Його засновник - Едмунд Берк (1729-1797). У Франції до консерваторів такого типу належали Ж.де Местр і Л.де Боланд. У 1790р. Е.Берк написав книгу "Роздуми про революцію у Франції", де сформулював основні принципи консерватизму. В подальшому консервативної думки є Ф.де Шатобріан, Ф.де Лашенне, Б-Дізраелі, О.фон Бісмарк,І.А-Ільін та ін. Однією з головних ідей консерватизму є неприроднє і небажане переобладнання суспільства шляхом стрибкоподібних, революційних перетворень. Звідси консерватизм - антипод революції. Але його прибічники не орієнтуються на відновлення скинутих революцією відносин і порядків, а назрілі суспільні зміни пропонують проводити іншими способами. Є.Берк писав: "Коли навіть я зраджую, я повинен зберігати. Я хотів би зробити ремонт як можна ближче до стилю тієї будівлі, котра ремонтується". І ще одна його думка: "Держава, яка не має можливості для своєї власної зміни, позбавлена й можливості власного зберігання". Не менш образно висловив цю ж ідею інший британський вчений, професор М. Оукмотт: "Бути консерватором - наче віддавати перевагу відомого невідомому, те, що випробуване, тому що не пройшло перевірку практикою, факт - вимислу, дійсність - тому, що можливе, обмеження безмежному, близьке - далекому, достатнє - достатку, звичайне - досконалому,сьогоднішній забаві - утопічну насолоду". Таким чином, представники класичного консерватизму, перш за все, протиставляли стійким традиціям соціальні інститути, які існували, протягом століть суспільні порядки, ідеям глибоких потрясінь, революційного падіння всього того, що накопичувалося віками. Крім того, основними ідеями консерватизму є: - заперечення договірної природи держави, яка розглядається як породження неконтролюючого розумом природного руху речей; - переконання, що держава не може звертати увагу на всі різноманітні соціальні проблеми і відносини і не може бути природним і ефективним органом керування. Тому бажаним є послідовне обмеження його втручання в регуляцію суспільних відносин, заміна його у цій функції такими факторами, як релігія, мораль, традиції, здібними до більш повного відображення соціального різноманіття; - приверженість соціальної стабільності, тому що нема реальних гарантій того, що нові соціальні порядки можуть бути краще старих. Свідоцтво тому - досвід соціальних революцій. Виходячи з цих основних положень, консерватори проголосили і захищали окремі принципи, основними з яких є: історія, життя, закон, порядок, дисципліна, суспільна стабільність, традицій, сім'я,держава,нація,влада,релігія,ієрархія.