3. Трипільська культура та етногенез українського народу

Буття останнього трипільського протоміста біля села Вільховець на Черкащині відділяє від нас майже 5 тисячоліть. Для пересічної людини це справжня прірва часу. Традиційна глибина народної пам’яті не сягає і не може сягнути такої давнини. Втім, історії за допомогою археології під силу зануритися і у більш віддалені від сучасності епохи. Отже за допомогою історичної науки кожен народ намагається відшукати своє коріння. Зрозумілим є бажання того, щоб вони були як найглибші, адже на перший погляд саме глибина коріння забезпечує міць та майбутнє процвітання. Але, блукаючи у глибинах часу та відшукуючи місце певних етносів в цивілізаційній історії людства слід завжди пам’ятати, що народ-етнос – це складна багатокомпонентна системи, елементи якої перебувають у взаємодії та постійно зазнають змін. Обличчя кожного етносу забезпечує чимала кількість різноманітних соціальних та біологічних чинників. Серед біологічних чинників – гени та фізичні параметри людини –“кров”, а серед соціальних – культура у широкому розумінні: мова, звичаї, прояви сакральної традиції, особливості технологій та побуту.

Однак сучасна наука вважає першорядним у визначенні етносу саме культуру. У вчених викликають здивування, жах або посмішку спроби дилетантів заявити, що українська цивілізація (мова) налічує 7, 10 або 20 тисяч років, в тому числі починаючи відлік й від Трипілля. Кожен, хто має здоровий глузд розуміє, що жоден сучасний народ не починає відлік свого існування з такої доісторичної доби, а трипільці то не є українці. Але чи означає це цілком справедливе твердження те, що трипільська культура не має відношення до історії України та її народу? Спробуємо розглянути деякі з наукових гіпотез, які можуть дати відповідь на це запитання.

Один підхід засновується на тій думці, що історичний розвиток у первісну добу відбувався переважно під впливом міграційних процесів з центрів винаходу відтворювальної економіки. Прихильники такого погляду вважають, що трипільська культура з’явилася на теренах Карпато-Подніпров’я у результаті тривалого розселення, “хвиль землеробського населення” з Анатолії. Причому ці дослідники тримаються гіпотези, згідно з якою ці мігранти розмовляли афро-азійськими (неіндоєвропейськими) мовами. У той самий час неолітична людність північнішої лісової смуги була спадкоємицею населення доби палеоліту і, на їхню думку, відносилася до праіндоєвропейської мовної спільноти. Сучасна українська мова належить якраз до індоєвропейської мовної спільноти. Відповідно, вони вважають: “стверджувати “українськість” трипільців в етномовному відношенні – суцільний абсурд”