Golovenkin_Pedagogika_vysshey_shkoly / Lec11_8

Методи оцінки якості викладання Методи оцінки якості викладання.

Кваліфікацію викладача вузу традиційно прийнято оцінювати за результатами відкритих занять і наступного їх обговорення. Будь-які конкретні керівні матеріали про критерії оцінки професійно-педагогічної майстерності на кафедрах часто відсутні, і тому рівень обговорення визначається ступенем кваліфікації обговорюючих. При цьому якщо змістовна складова заняття досить об'єктивно і глибоко аналізується, то оцінка методичних (педагогічних) складових часто зводиться до малозначних зауважень типу: лектор говорить занадто тихо (голосно), швидко (повільно); допускає помилки у вимові, неправильно робить наголоси, вживає слова-паразити; зловживає власним конспектом; погано використовує наочні приладдя тощо. У підсумку, як правило, виробляється типова характеристика: лекція прочитана на досить високому науково-технічному рівні; лектор виявив себе як досвідчений, кваліфікований викладач. Це пояснюється, з одного боку, кадровим складом викладачів технічних вузів (серед яких мало осіб з педагогічною освітою), з іншого – особливостями педагогіки вищої школи.

Такий порядок оцінки професійно-педагогічної майстерності не сприяє педагогічному удосконалюванню викладачів-початківців. З іншого боку, лекції "маститих" викладачів при відсутності предметної і кваліфікованого (з погляду  педагогіки) аналізу часто втрачають свою освітньо-виховну роль.

При визначенні рівня педагогічної майстерності викладачів необхідно  оцінити: професійну компетентність; володіння основними дидактичними принципами навчання; професійно значимі якості особистості викладача; розуміння їм сучасних тенденцій розвитку вищої освіти.

Більшість з перерахованих характеристик викладача виявляються при читанні відкритих лекцій. Професійна компетентність лектора виявляється в чіткому плануванні лекції по темі, задачам і проблемам. Лекція повинна виділяти і розкривати основні поняття по матеріалу, що викладається, враховувати, у якому напрямку варто вивчати його докладно; у визначеній науково-логічній послідовності повинна охоплювати найважливіші принципи, питання і факти теми, не захаращуючи зміст другорядними деталями. Зміст лекції – систематичне, логічно закінчене ціле; факти, приклади, схеми служать засобом для розкриття основної ідеї; лекція веде до книги, до  знайомства не тільки з навчальною, але і з монографічною літературою, науковою періодикою; направляє студентів до самостійного пошуку і застосування знань; формує навички науково-дослідної діяльності тощо.

Ефективність конкретної лекції значною мірою залежить і від цілого ряду інших факторів, найважливішим з яких є її відповідність дидактичним принципам навчання у вищій школі: строгій науковості і зв'язку теорії з практикою; системності; свідомості та активності студентів у оволодінні знаннями; індивідуальному підходу до учнів; наочності і доступності навчання.

Навчальний процес у вищій школі має ряд характерних рис. У вузах вивчають не лише основи наук, але і саму науку в розвитку – звідси єдність наукового та навчального процесів, і викладач часто виступає активним дослідником у своїй області викладання. Усе це стимулює зближення навчальних занять студентів з науково-дослідною роботою викладачів. Крім того, останнім часом актуальними у вузівській освіті стали такі принципи, як орієнтація на всебічний розвиток особистості майбутнього фахівця, інформатизація і технічне забезпечення навчального процесу, безперервне удосконалювання вузівської освіти відповідно до  сучасних і прогнозованих тенденцій розвитку науки і виробництва, сполучення загальних, групових і індивідуальних форм організації навчального процесу, використання новітніх методів і засобів навчання.

Важливим критерієм професійної кваліфікації викладача вузу є знання сучасних тенденцій, принципів, технологій вищої технічної освіти і їх застосування у своїй практиці. З одного боку, у навчальних програмах намітився поворот до більшої конкретизації, професіоналізації освіти, до його більш тісного зв'язку з проблемами спеціальних наук і виробництва, до підвищення його економічної ефективності. З іншого боку, зростає потреба у фахівцях широкого профілю, здатних до постійного удосконалювання і відновлення своїх знань, що викликає необхідність переходу від вузькопрофесійної підготовки до широко профільної. Тому особливе значення має фундаментальність освіти: глибоке вивчення фундаментальних дисциплін, загальних закономірностей розвитку природи, науки і техніки, вміння їх застосовувати в спеціальних дисциплінах і на практиці, забезпечення цілісності сприйняття наукової картини світу, системності знань, орієнтація на безперервність освіти і "гнучкість" придбаних знань. Спрямованість на розвиток професійної творчості і самоосвітньої діяльності студентів у лекційному курсі може виражатися в наданні можливості для експериментальної перевірки теоретичних положень, демонстрації альтернативних способів рішення задачі, порівнянні між собою різних теоретичних і експериментальних даних з виділенням загальних рис і розходжень у подібних об'єктах.

Стиль і ефективність викладацької діяльності багато в чому залежать від особистості викладача. Особливу професійну значимість у його характері набувають такі домінантні риси, як соціальна активність, готовність працювати зі студентами, урівноваженість, здатність не губитися в екстремальних ситуаціях, порядність, ерудиція, педагогічний такт тощо. Без цих якостей навряд чи він зможе відбутися як педагог і викладач. Є й інші, можливо, не настільки визначальні властивості характеру викладача, що також сприяють його успішній діяльності: впевненість, доброзичливість, педантичність, почуття гумору, зовнішня привабливість тощо. Разом з тим, безумовно, знижують ефективність викладацької праці такі негативні риси, як неврівноваженість, упередженість у поводженні, зарозумілість, неуважність тощо. І вже, звичайно, зовсім неприпустимі в роботі педагога явно негативні риси характеру – моральна  неохайність, безпринципність, наявність шкідливих, соціально небезпечних звичок тощо – риси, що свідчать про професійну непридатність викладача.

Індивідуальність викладача характеризується його загальною і професійною культурою, рівнем його інтелекту, знань і здібностей, спрямованістю його переконань і норм поведінки. Професійно значимою, зокрема, є культура мови викладача – усної (монологічної і діалогічної) і письмової. В усному мовленні, природно, повинні дотримуватися правильність вимови і слововживання, нормативна грамотність. Ясність і виразність викладу думки нерідко досягаються допоміжними прийомами: інтонацією, акцентом, паузами, мімікою, жестами тощо. Діалогічна мова додатково вимагає точності й однозначності постановки питань, уміння слухати співрозмовника, розуміти його питання і відповідати саме на них, а не на власні думки.

Письмова мова передбачає логічно струнке, продумане розташування матеріалу на папері або класній дошці, вивіреність і чіткість формулювань і висновків. Професійна культура викладача припускає наявність системної освіти, що включає навички педагогічного аналізу і синтезу, розвиток таких якостей мислення, як критичність, самостійність, широта кругозору, творча уява.

У той же час ступінь реалізації цього потенціалу на практиці (наприклад, при читанні лекції) може бути різним. Зокрема, багато що визначає стиль викладання. При емоційно-імпровізованій манері лектор, орієнтуючись на живу реакцію слухачів, вибирає найбільш цікавий матеріал, часто відволікається від теми лекції розповідями цікавих історій і, забуваючи про кінцеву мету лекції, руйнує планомірність її змісту. У підсумку знання студентів фрагментарні, не систематизовані і швидко забуваються. Лектор з емоційно-методичним стилем, володіючи артистичними здібностями для створення резонансного настрою аудиторії, домагається цього чітким методичним плануванням  матеріалу, що викладається, образністю і жвавістю його викладу. Лекція викладача з міркувально-імпровізованим стилем являє собою не завжди логічно пов'язані один з одним міркування на задану тему. Лектора часто важко зрозуміти, оскільки хід його думок не завжди зрозумілий для аудиторії. Більш продуктивний міркувально-методичний стиль, у якому чітке попереднє планування лекції сполучається з логічно послідовними міркуваннями.

Враховуючи все вищесказане, можна запропонувати таблицю оцінювальних параметрів особистості лектора і його професійної педагогічної майстерності. Ці параметри розглядаються на трьох рівнях: домінантному, периферійному (другорядному) і професійно неприпустимому (негативному).

Таким чином, представлений розподіл показників дозволяє в першому наближенні зрівняти їх значимість на кожному рівні (домінантному, периферійному, негативному).

Питання про диференціації ознак професіоналізму по їх значимості в кількісному відношенні (у балах) у педагогічній літературі не має однозначного вирішення  (традиційно – це анкети або бюлетені з перерахованими вище показниками). Практичне застосування пропонованої таблиці обмежується в основному якісною оцінкою рівня майстерності: вище за середній, середній і нижче середнього. При цьому визначальною є сума домінантних якостей (перший стовпчик); наявність периферійних або негативних якостей відповідно підвищує або знижує підсумковий рівень професійно-педагогічної майстерності.

Показники якості

Професійно значимі (домінантні)

Другорядні (периферійні)

Негативні та професійно неприпустимі

1. Професійна компетентність

Знання предмета викладання, його наукових основ

Знання дисциплін, не зв'язаних із предметом викладання

Наукова некомпетентність

Високий рівень творчої і науково-дослідної ініціативи

Уміння реалізувати свої інтелектуальні можливості

Повний, послідовний, якісний виклад предмета; наукова точність формулювань і фраз, грамотна, розбірлива мова

Виразний виклад думки з використанням правильних інтонацій.

Плутаний виклад думки, неточність формулювань

Стиль лекції емоційно-методичний або міркувльно-методичний

Стиль лекції що емоційно-міркувальний або міркувально-імпровізуючий

2. Організаційно-методичні аспекти проведення лекції

Планування лекції за часом і строге виконання плану

Контроль відвідування студентів

Постійне запізнення до початку лекції, дострокове її завершення

Продумано-раціональне використання дошки, чітке і систематизоване написання формул

Акуратне виконання графіків і малюнків, що відповідає ЕСКД

Безсистемне використання дошки, помилки у висновках і графічній частині; невідповідність наочного матеріалу і досліджуваного об'єкта

Збалансованість розрахункової і описової частин

Достатня наявність наочних приладдя, цілеспрямоване їхнє використання

Загальний інтерес студентів до лекції

Запис конспекту, контроль відвідуваності студентів

Не контролювання процесу навчання, шум в аудиторії

3.Ступінь і методи використання дидактичних принципів навчання

Підкреслення науковості через вірогідність фактів без їхніх перекручувань і спрощень

Розвиток думки від явища до сутності; розкриття внутрішнього   зв'язку   між явищами; ознайомлення з методами  науково-дослідної діяльності; зв'язок теорії з практикою

Вульгаризація науки, примітивізм. Повідомлення системи готових істин без коментарів, відірваність від життя

Системність  і послідовність матеріалу;  чітке формулювання теми лекції, її задач і проблемності

Підкреслення      наявності логічного            зв'язку наступного матеріалу з попередньої,       розходження головного і другорядного;

Безсистемність, алогічність; догматизм або формалізм викладу;

відсутність строгих висновків основних формул

Формування у студентів стійкої структури знань

Перевірка ступеня розуміння і засвоєння навчального матеріалу шляхом проведення експрес-опитувань, колоквіумів, контрольних робіт

Перевантаження пам'яті великою сумою теоретичних або практичних знань

Спрямованість лекції на розвиток самостійності та активності студентів у процесі навчання, розуміння сутності досліджуваного предмета.

Формування в студентів уміння використовувати придбані знання для пояснення нових фактів; стимулювання студентів до дослідницької діяльності.

Відсутність зацікавленості у процесі і результатах освоєння слухачами лекційного матеріалу

Підкреслення зв'язку між придбанням знань, умінь і формуванням особистості; орієнтування на використання досліджуваного матеріалу в професійній діяльності

Наявність  виховного аспекту в лекції; індивідуальний підхід до студентів в умовах колективної роботи з потоком, групою; роль вітчизняних вчених у розвитку предмета

4. Морально-психологічні якості індивідуальності лектора

Сильний, врівноважений тип нервової системи

Стійка тенденція до лідерства

Слабкий, інертний тип нервової системи

Справедливість; педагогічний такт

Чарівність (сплав духовності, привабливості і смаку)

Самозакоханість, схильність до деспотизму

Поводження лектора біля дошки стримано-тактовне

Елегантний зовнішній вигляд, виразні міміка і жести. Артистичність, зовнішня привабливість, почуття гумору, доброзичливість

Неохайний зовнішній вигляд, розв'язність

Вимогливість

Обґрунтована впевненість у власних силах; уміння оперативно приймати оптимальні педагогічні рішення і діяти відповідно до  них

Упередженість, мстивість, зарозумілість, безпринципність, безвідповідальність