1. Дисперсійне середовище

Як дисперсій­не середовище змазок використовують різні мастила і рідини. Більшість змазок (близько 97 %) виготовляють на нафтових маслах. У змазках, що працюють у специфічних та екс­тремальних умовах, застосовують синтетич­ні масла: кремнієорганічні рідини, складні ефіри, фтор- і фторхлорвуглеводневі, синте­тичні вуглеводневі масла, поліалкіленгліколі, поліфенілові ефіри. В окремих випадках як дисперсійне середовище застосовують рос­линні масла, наприклад, касторове масло. Багато властивостей змазок залежать від властивостей дисперсійного середовища. Природний, хімічний, груповий і фракційний склад дисперсійного середовища істотно впливає на структуроутворення та згущуючий ефект дисперсної фази, а, отже, на реологічні та експлуатаційні властивості змазок. Від властивостей дисперсійного середовища залежать працездатність змазок у певних інтервалах температур, силових і швидкісних навантажень, їх здатність окис­люватися, колоїдна стабільність, захисні властивості, стійкість до агресивних середо­вищ, радіації, а також реакція („набухання") контактуючих зі змазками виробів з гуми та полімерів. Низькотемпературні властивості змазок (в'язкість при мінусових темпера­турах, пусковий і сталий обертовий момен­ти) залежать від в'язкості дисперсійного середовища при низьких температурах, а випаровуваність - від молекулярної маси, фракційної сполуки, температури спалаху дисперсійного середовища та тривалості температурного впливу.

2. Дисперсійна фаза

Температурні межі застосування змазок багато в чому визна­чаються температурами плавлення і роз­кладання згущувача, його розчинністю в маслі та концентрацією в змазці. Від приро­ди згущувача залежать антифрикційні та за­хисні властивості, водостійкість, колоїдна, механічна і антиокислювальна стабільність змазок. Мила, які є поверхнево-активними речовинами, виконують у змазках одночас­но функції згущувача, протизношувального та протизадирного компоненту. При цьо­му модифікуюча дія мил на поверхні тертя пов'язана з поверхнево-молекулярною, а не хімічною взаємодією, що характерно для фосфоро-, сірко- тахлоромістких присадок. Присадки мають властивості поверхнево- активних речовин. Це визначає їх активність як в об'ємі змазки так і на границі розподілу дисперсійна фаза - дисперсійне середови­ще. Для покращення властивостей змазок застосовують в основному ті ж присадки, що й для легування масел: протизношуваль- ні, протизадирні, антифрикційні, захисні та адгезивні. Застосовують також інгібітори окислювання, корозії. Багато присадок є ба­гатофункціональними. Наповнювачі - це високодисперсні, не­розчинні в маслах речовини, що не утво­рюють у змазках колоїдної структури, але покращують їх експлуатаційні властивості.

Найбільш часто застосовують наповнювачі з низьким коефіцієнтом тертя: графіт, дисуль­фід молібдену, тальк, слюду, нітрит бору, сульфіди деяких металів, азбест, полімери, оксиди та комплексні сполуки металів, ме­талеві порошки і пудри. Як наповнювачі широко використовують ок­сиди цинку, титану та міді, порошки міді, свинцю, алюмінію, олова, бронзи та латуні, які звичайно замішують у готові змазки в кількості від 1 до ЗО %. Такі наповнюва­чі застосовують переважно в різьбових, ущільнювальних, а також антифрикційних змазках, що використовуються у важкона- вантажених вузлах тертя ковзання (різного виду шарніри, деякі зубчасті та ланцюгові передачі, гвинтові пари та ін.).