25 Травня 1903 р. Цар затвердив постанову Державної Ради про термін навчання в квгу — 4 роки та присвоєння випускникам звання інженера. Так що жодного випуску техніків не відбулося.

Порушили клопотання про перетворення КВГУ в гірничий інститут з повним зрівнянням його в правах з іншими вузами Катеринославські громадські організації, Товариство інженерів, які закінчили КВГУ, і саме училище. Восени 1911 р. навчальний відділ Міністерства торгівлі і промисловості розробив проект закону з цього питання. Альтернативний законопроект підготувала комісія з народної освіти Державної Думи. В доповіді комісії народної освіти від 18 лютого 1912 р. відмічалося, що вузу потрібно для 18 кафедр 18 професорських ставок і що треба збільшувати набір студентів до 700–800 чоловік. Крім того, вказувалося на необхідність виділення державних коштів для завершення будівництва головного корпусу та спорудження окремих корпусів для лабораторій і кабінетів, а також двох житлових будинків.

19 червня 1912 р. Державна Дума після тривалого обговорення законопроекту прийняла Закон про перетворення Катеринославського вищого гірничого училища на гірничий інститут з 1 липня 1912 р. Його першим ректором став професор геології Микола Йосипович Лебедєв. Згідно з законом з 1 липня 1912 р. скасовувалося Положення про Катеринославське вище гірниче училище, встановлювався новий штат працівників і професорсько-викладацького складу та з Державного казначейства виділялися кошти в сумі 1125370 рублів на добудову та остаточне облаштування інституту. У 1912 р. кількість викладачів КГІ складала 44 чол., з них 14 професорів.

У 1918 р. Катеринославський гірничий інститут поповнився двома новими відділеннями — маркшейдерським (закритим у 1921 р.) та геологорозвідувальним і одержав право присуджувати вчений ступінь через публічний захист наукових дисертації. У 1921 р. створено механічний факультет з двома відділеннями — гірничозаводським і електромеханічним. Відкриття нових спеціальностей диктувалося розвитком промисловості. Також було відкрито робітничий (підготовчий) факультет, який очолив професор В. М. Маковський. До свого 25-річного ювілею Катеринославський гірничий інститут мав кілька власних будівель, 35 кабінетів і лабораторій, 2 бібліотеки. Працювали в інституті 69 викладачів. Інститут мав три факультети: гірничий (з гірничим і геологічним відділенням); металургійний, гірничо-механічний (з відділеннями механічним і електротехнічним). У 1926 р. на металургійному факультеті було створено хіміко-технологічне відділення для підготовки інженерів-коксохіміків.

Згідно з наказом Вищої Ради народного господарства СРСР від 17 квітня 1930 р. на базі Дніпропетровського гірничого інституту були відкриті 2 галузевих ВТУЗи: «На базі металургійного факультету і заводського відділення факультету гірничозаводської механіки організувати Дніпропетровський металургійний інститут… На базі хімічного факультету створити хімічний інститут зі спеціальностями: вуглехімічна і мінеральна технологія…». Крім того, факультет кольорових металів передавався під нагляд Кольорметзолота і з нього у 1931 р. було створено інститут кольорових металів (згодом Північно-Кавказький металургійний інститут). З 1930 р. гірничий інститут став готувати інженерні кадри тільки для вуглевидобувної промисловості та геологорозвідувальних робіт. У 1932 р. замість відділень з'явилися факультети: гірничий, електромеханічний, геолого-маркшейдерський.

ДГІ 1972 р. Перший корпус

У 1920-х — 1930-х роках процес формування наукових шкіл продовжувався. В цей період сформувалися школи фізика А. Е. Малиновського, електрозварювальника В. П. Нікітіна, гірничого електромеханіка Г. Є. Євреїнова, механіка (теорія пружності) О. М. Динника та інші.

Протягом 30-х років ДГІ втратив немало кадрового складу (біля 30 чоловік), але вистояв і продовжив готувати високопрофесійні кадри для промисловості та науки. Серед репресованих були і професори Г. Є. Євреїнов, І. П. Бухиник, С. С. Гембицький, А. Е. Малиновський, П. І. Герасимов, А. Є. Гут, військовий керівник ДГІ О. Д. Семенов і багато викладачів маркшейдерської та військової кафедр.

У 60-ті роки стали до ладу новозбудовані навчальні та навчально-лабораторні корпуси, три багатоповерхові гуртожитки для аспірантів і студентів, навчально-виробничі майстерні, спортивний корпус, будівлі навчально-геодезичного полігону в с. Орловщина.

У 1968 році в стінах гірничого інституту під час концерту сучасної пісні загинуло близько 20 чол. Концерт організували в «верхньому залі» корпусу № 1 (третій поверх). Але прохід обмежили і внаслідок тісняви на сходах перила не витримали і охочі пройти на концерт студенти впали з великої висоти на сходи що вели у підвальне приміщення та на підлогу 1-го поверху.

У травні 1993 р. за результатами державної акредитації ДГІ отримав статус автономного державного вузу IV рівня та назву Державна гірнича академія України. 11 червня 1997 р. Указом Президента України гірничій академії надано статус Національної. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. НГАУ реорганізована у Національний гірничий університет. Такий статус є визнанням не стільки минулих заслуг колективу вузу у підготовці спеціалістів для народного господарства та значних наукових досягнень, скільки провідної ролі вузу в підготовці висококваліфікованих фахівців і науковців з усіх сучасних спеціальностей геологорозвідувальної та гірничодобувної галузей промисловості, паливно-енергетичного та мінерально-сировинного комплексів, машинобудування, систем автоматизації та інформації виробництва. Постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 23.09.2009 р. Національному гірничому університету надано статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу.