Таблиця 1.2. Питомий викид забруднюючої речовини при згорянні палива

Назва забруднюючої речовини	Питомий викид
	Дизельне паливо	Бензин
Оксид вуглецю	0,1	0,6
Діоксид азоту	0,04	0,04
Вуглеводні	0,03	0,1
Діоксид сірки	0,02	0,002
Сажа	0,0155	0,00058
Сполуки свинцю	-	0,0003
Бенз(а)пирен	0,31∙10-6	0,23∙10-6

Питомі викиди токсичних речовин залежать від потужності і типу двигуна, режиму його роботи, технічного стану автомобіля, швидкості руху, стану та ухилу дороги, якості палива.

Викиди забруднюючих речовин від двигунів внутрішнього згоряння автомобілів при роботі в режимі стаціонарних джерел (внутрішньогаражні роз'їзди, станції технічного обслуговування і мийки) визначаються в кількості 0,5% від викидів при витраті заданої кількості палива, у тому числі на гаражні роз'їзди приходиться 70%, на технічне обслуговування −30%.

1. Нормування якості атмосферного повітря

Для кількісної оцінки вмісту домішок в атмосфері використовується поняття концентрації —це кількість речовини, що міститься в одиниці об'єму повітря, приведеного до нормальних умов.

Якість атмосферного повітря — це сукупність його властивостей, що визначають ступінь впливу фізичних, хімічних і біологічних факторів на людей, рослинний і тваринний світ, а також на споруди, матеріали, конструкції і навколишнє середовище в цілому.

Якість атмосферного повітря може вважатися задовільною, якщо вміст домішок у ньому не перевищує гранично допустимих концентрацій (ГДК).

ГДК — це максимальна концентрація домішки в атмосфері, віднесена до певного часу осереднення, що при періодичному впливі чи протягом усього життя людини не спричиняє шкідливого впливу, включаючи віддалені наслідки, на нього і на навколишнє середовище в цілому.

Під прямим впливом розуміється подразнення організму людини, що викликає відчуття запаху, кашель, головний біль. При нагромадженні в організмі шкідливих речовин вище визначеної дози можуть виникати патологічні зміни окремих органів чи організму в цілому. Під непрямим впливом розуміються такі зміни в навколишньому середовищі, що не спричиняють шкідливого впливу на живі організми, погіршують звичайні умови існування: уражуються зелені насадження, збільшується число похмурих днів і т.д.

Чисте повітря, позбавлене пилоподібних і газоподібних забруднень, є недосяжним ідеалом, що не зустрічається в природі через постійний динамічний обмін між атмосферою, гідросферою і літосферою, а також як результат природного забруднення, у тому числі через пожежі, пилові бурі, виверження вулканів та ін.

Людство не може існувати, не спричиняючи впливу на біосферу, тому однією з головних задач комплексу робіт щодо охорони навколишнього природного середовища є визначення нормативів, тобто встановлення границь, у яких визнається допустимим той чи інший вплив.

У теоретичному плані основою всієї системи екологічного нормування є екологічний норматив, тобто, за визначенням Н. Ф. Реймерса, ступінь максимально допустимого втручання людини в екосистеми, що забезпечує збереження y них бажаної структури і динамічних якостей.

Нормуванням якості середовища називається встановлення границь, у яких допускається зміна його природних властивостей.

Нормування викидів забруднюючих речовин (3Р) в атмосферу здійснюється шляхом установлення значень гранично допустимих викидів (ГДВ) цих речовин для всіх джерел викидів.

ГДВ — це маса викидів шкідливих речовин в одиницю часу від даного джерела чи сукупності джерел забруднення атмосфери виробничого об'єкта (промислової площадки підприємства, населеного пункту, міста і т.д.) з урахуванням перспективи розвитку всіх підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземні концентрації, не перевищуючі їх гранично допустимі концентрації (ГДК) для населення, рослинного і тваринного світу, якщо немає інших, більш твердих екологічних вимог чи обмежень (с осередненням у будь-який 20-хвилинний період часу).

Нормативи ГДВ є основою для проведення екологічної експертизи і планування заходів щодо зниження забруднення атмосфери. Першим етапом будь-якого нормування забруднення атмосфери є інвентаризація джерел виділення і викидів 3Р, що на практиці виконується:

• методом інструментального виміру;

• розрахунковим методом.

Розрахунковий метод ґрунтується на:

• матеріальному балансі технологічного процесу;

• використанні питомих показників виділень 3Р за одиницю часу або віднесених до одиниці устаткування, маси продукції, чи сировини видаткових матеріалів.

У діючій природоохоронній нормативно-технічній документації в області захисту атмосфери від забруднення прийняті наступні поняття:

Джерело виділення забруднюючих речовин — об'єкт, у якому відбувається утворення 3Р (установка, апарат, пристрій, ємність для збереження, двигун, смітник відходів і т.п.).

Джерело забруднення атмосфери (джерело викиду) — об'єкт, від якого забруднююча речовина надходить в атмосферу (труба, вентиляційна шахта, аераційний ліхтар, відкрита стоянка транспорту і т.п.).

Можливі наступні сполучення джерел забруднення (викиду) і джерел виділення 3Р в атмосферу.

• одне джерело виділення — одне джерело забруднення (викиду) (наприклад, котельня має одну топкову камеру й один димар);

• одне джерело виділення — кілька джерел забруднення (викиду) (наприклад, у приміщенні виробляється повне фарбування автобуса, а для вентиляції використовуються три дахових вентилятори);

• декілька джерел виділення — одне джерело забруднення (викиду) (наприклад, гараж має один вентилятор, що видаляє з усіх приміщень через єдину витяжну систему вихлопні гази п'ятидесяти автомобілів);

• декілька джерел виділення — ряд джерел забруднення (викиду). (наприклад, у загальному приміщенні цеху працюють 3 заточувальних і 17 металорізальних верстатів, 2 поста електрозварювання й одна газорізка, а для вентиляції використовується одна загальнообмінна приточно-витяжна вентсистема і 4 місцеві витяжні системи).