ПЗ(Фінал_суббота)v3

Де С= U С1, С2, С3.

Перетин між зазначеними множинами відсутня, або

∩ А, В, С1, С2, СЗ=Ø (3.13)\

Згідно малюнку 3.13 на геометричному підграфі А (рис. 3.15) кожна гілка закодована двійковим числом. Ці гілки можна інтерпретувати наступним чином:

37.010000001000 - «Плита»;

38.010000000010 - «циліндр»;

39.010000000000 - «конус»;

Рис. 3.13. Загальний класифікаційний граф монолітних композиційних панелей

40.000100000000 - «Парус» зі ступенем повної кривизни від 2 до 3 або «Сідло» зі ступенем повної кривизни від -3 до -2;

41.000001000000 - «Парус» зі ступенем повної кривизни від 1.25 до 2 або

«сідло» зі ступенем повної кривизни від -2 до -1.25 42. 000000010000 - «Парус» зі ступенем повної кривизни від 0 до 1.25 або «сідло» зі ступенем повної кривизни від -1.25 до 0

Рис. 3.15. Подграф А геометричних ознак За формулою (3.1) визначено відстань між усіма образами даного подграфа.

Отримані результати представлені у вигляді матриці суміжності (табл. 3.3) Табл.3.3 Коди образів і відстані між образами подграфа А

Групування образів у класи здійснено згідно з принципом мінімальної ідстані між ними. Відповідно до таблиці 3.3 образ 39. Як центр кластеризації, творює кластер з образами 37, 38 з мінімальною відстанню рівним одиниці. Позначимо цей кластер ω1: {(37, 38, 39)}.

Для решти образів відсутній центр кластеризації з мінімальною відстанню 1. У зв'язку з цим, робимо висновок, що кожен з цих образів створює свою самостійну область ω2:{(40)}, ω3: {(41)}, ω4: {(42)}.

Відстань між центром кластеризації ω1 і областями ω2, ω3 ω4 дорівнює двом, що відповідає принципу максимуму відстані між центрами кластеризації. Отже, область А (рис. 3.14) складається з кластерів ω1, ω2, ω3, ω4. Подграф В класифікатора G (U) (рис. 3.13) в графічному вигляді зображений на малюнку 3.16. Він має 12 образів, які враховують можливі поєднання ознак конструкції полотна панелі.

Рис. 3.16. Підграф В конструктивних ознак полотна Згідно малюнку 3.13 на конструктивному підграфі В (рис. 3.16) кожна гілка також закодована двійковим числом.

Коди образів і розраховані за формулою (3.1) відстані між ними наведені в таблиці 3.4.

Табл.3.4 Коди образів і відстані між образами підграфа В

Відповідно до таблиці отримаємо наступні кластери (образи центрів кластеризації виділені жирним шрифтом) ω5:{(1, 2, 3)}, ω6: {(4, 5, 6)}, ω7:{(7,8,

9) 1 і ω8: {(10, 11, 12)}.

Відстані між центрами кластеризації рівні: ω5- ω6 = 5; ω5 – ω7= 7; ω5- ω8 = 6; ω6

– ω7 = 6; ω1 – ω8= 5; ω7- ω8 = 5.

Подграф С1 зображений на малюнку 3.17. Він має 4 образи, які враховують конструктивні особливості панелей без силового набору. У таблиці 3.5 представлені коди чотирьох образів і розраховані відстані між образами. Згідно таблиці можна виділити два класи ω9: {(13, 14)}, ω10: {(15, 16)}. Мінімальна відстань між образами класу дорівнює одиниці, між класами – трьом.

Рис. 3.17. Підграф С1 для панелі без силового набору Табл.3.5. Коди образів і відстані між образами підграфа С1

Подграф С2 представлений на малюнку 3.18. Він включає в себе 16 образів панелей зі стрингерним силовим набором.

Рис. 3.18. Підграф С2 образів панелей зі стрингерного силовим набором У таблиці 3.6 представлені коди шістнадцяти образів і розраховані відстані між образами.

Табл.3.6 Відстані між образами підграфа С2

Згідно таблиці можна виділити класи ω11: {(17, 18)}, ω12: {(19, 20)}, ω13: {(21, 22)}, ω14: {(23, 24)}, ω15: {(25, 26)}, ω1:. {(27, 28)}, ω17: {(29, 30)}, ω18:{(31,32)}.

Мінімальна відстань між образами класу одно одиниці, між класами - від трьох до семи.

Подграф СЗ представлений на малюнку 3.19.

Рис. 3.19. Підграф СЗ образів панелей з вафельним силовим набором Він має чотири образи панелей з вафельним силовим набором. цей підграф збігається з підграфом С1, образи якого відображають наявність вирізів і місцевих жорсткостей. Таким чином, можемо записати ω19: {(33, 34)},

ω20:{(35,36)}.

Узагальнюючи результати кластеризації, уявімо класифікатор (рис. 3.14), як складається з 20 класів (рис. 3.20).

Рис. 3.20. Класифікатор панелей, що складається з 20 кластерів Класифікаційне правило висновку вирішальної функції розглянуто в параграфі

3.1.

Розглянемо висновок вирішальної функції для графа С1. Область графа С1 складається з двох кластерів ω9 і ω10. У цих кластерах знаходяться образи з кодами:

-ω9: {(11100), (11000)} - образи 13 і 14;

-ω10: {(10001), (10000)} - образи 15 і 16.

Коефіцієнти для класу ω9 згідно (3.8) рівні:

Проведення такої ж процедури для класу ω10, дає

Згідно з отриманими обчисленням, апроксимація щільності розподілу виглядає наступним чином:

Прийнявши, що р (ω9) = р (ω10) = 1/2, отримаємо наступні вирішальні функції (3.6):

Вирішальну функцію, що забезпечує поділ класів ω9 і ω10, отримаємо такий спосіб:

(3.14)

Звідси остаточно отримаємо:

Перевірка показує що:

d(X)>0 для всіх образів класу ω9, d(X)<0 для всіх образів класу ω10.

Таким чином, побудований формалізований класифікатор монолітних композиційних панелей. Формалізація здійснена з використанням теорії графів. У класифікаторі кожному образу відповідає двійковий код. Поділ образів на класи грунтувався на принципі мінімуму відстані між образами одного класу і максимуму відстані між класами.

Отримані вирішальні функції забезпечують поділ класів і дозволяють віднести довільний образ до відповідного класу.

Висновки по розділу

1.Представлені принципи формалізації структури класифікатора деталей.

2.Виділено геометричні та конструктивні ознаки, що характеризують монолітні панелі, на підставі яких створено єдиний граф образів, що включає в себе підграфи - геометричний і конструктивні полотна і силового набору.

3.На підставі принципу мінімуму відстані між образами вьщеліть панелі, що входять в класи, відстань між якими максимально.

4.Кожному класу панелей відповідно наведена типова технологія виробництва.

5.Виведено вирішальні функції, які дозволяють аналітичним шляхом віднести довільну панель до класу з певною технологією виготовлення.

4. Складання методом пружного компенсування 4.1. Важливість пружного складання

Уцьому параграфі, на основі проведених експериментів, пов'язаних з контрольним проміром обгрунтовується необхідність пружною компенсації відхилень у ході виконання складальних робіт.

Увідповідності з даним документом допускаються плавні відхиленнявід теоретичного контуру ± 1 мм (для крила) при можливості силовогокомпенсування зазорів.

Контроль композиційних панелей з пружним заневоліванням проводиться на горизонтальному стапелі, що копіює реальний теоретичний контур. Додаток зусиль пружного заневолівання регламентується базою в залежності від похибки форми. Можливі два варіанти відхилення від теоретичного контуру[18]:

- Поперечний переріз панелі спирається в двох точках на контрольний стапель, її центральна частина має зазор між стапелем і зовнішнім контуром панелі. Базовий розмір в цьому випадку дорівнює відстані між точками контакту (рис. 4.1а).

- Панель спирається на контрольний стапель центральною частиною, а зазори між стапелем і зовнішньою поверхнею панелі знаходяться в кінцевих перетинах. У цьому випадку базовий розмір визначається як відстань між точкою контакту і максимально віддаленою точкою панелі (рис. 4.1б)

Рис. 4.1. Базовий розмір для різних випадків контакту:

а - перший варіант (1-панель, 2 - стапель); б-другий варіант Регламентується кількість точок докладання завеноліваючих зусиль в

залежності від схеми відхилення[17]:

-Згідно схеми (рис. 4.2а) точка одна і знаходиться в центрі перетину панелі, тобто в точці максимального відхилення;

-Для другої схеми (рис. 4.2б) точок докладання зусиль дві і вони розташовані на краях поперечного перерізу.

Рис. 4.2. Точки докладання зусиль для пружного заневолівання: а-перший варіант (1-панель, 2 - стапель); б - другий варіант