Karpenko_Ek_i_fin_pr_015-295
.pdfвідповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах вартості належних їм акцій.
Акціонерна форма господарювання має істотні переваги:
економічні – акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;
фінансові – створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів на акції;
соціальні – акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.
Закон України «Про акціонерні товариства» визначає, що за типом акціонерні товариства поділяються на публічні та приватні.
Публічне акціонерне товариство (ПАТ) може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.
Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.
Як визначено у ст. 70 ГК України, підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності). Види об’єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються даним Кодексом.
Господарські об’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств, передбачені законом. Законом також можуть визначатися й інші форми об’єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені ст. 120 ГК України. Державні
- © ПУЕТ - |
21 |
й комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).
Термінологічний словник
Акціонерне товариство – підприємство, що є юридичною особою, капітал якої складається із внесків пайовиків – акціонерів і засновників.
Асоціація – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств із метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися в господарську діяльність будь-якого з її учасників.
Асоційовані підприємства (господарські товариства) – група суб’єктів господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та (або) організаційної залежності у формі участі у статутному капіталі та (або) управлінні.
Головні підприємства – підприємства, особливістю діяльності яких є те, що вони контролюють інші підприємства. Залежно від розміру капіталу, що належить головному підприємству, а також правового статусу й ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головного підприємства, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.
Державне підприємство – підприємство, засноване на державній власності.
Дочірне підприємство – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте головне підприємство суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.
Іноземні підприємства – підприємства, капітал яких є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх підприємств і реєструються у країні місцезнаходження.
Інституціональні об’єднання – об’єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (ві-
22 |
- © ПУЕТ - |
домствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України, або іншими органами, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання, або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
Колективне підприємство – підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, іншого статутного товариства, громадської організації.
Командитне товариство – товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується особистим внеском у майно такого товариства.
Комунальне підприємство – підприємство, що засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.
Консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети.
Контрольний пакет акцій – частка акцій, що зосереджена в руках одного власника й дає можливість здійснювати фактичний контроль за діяльністю акціонерного товариства. Теоретично він має становити понад 50 % суми випущених акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки не всі акціонери мають право голосу та можливість брати участь у загальних зборах.
Концерн – статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науковотехнічного й виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.
Кооперативні підприємства – добровільні об’єднання гро-
мадян із метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.
Корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Майно підприємства – виробничі й невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
- © ПУЕТ - |
23 |
Макросередовище – середовище, що охоплює матеріальнотехнічні й економічні умови, суспільні відносини та інститути, інші чинники, що впливають на підприємства та їхнє мікросередовище опосередковано.
Мікросередовище – середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти – споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи й інші зовнішні агенти та контрагенти.
Національні підприємства – підприємства, капітал яких належить підприємцям своєї країни.
Об’єднання підприємств – господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств із метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.
Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом).
Підприємець – суб’єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку й розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ і їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.
Підприємництво – тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва й реалізації благ із метою отримання прибутку та соціального ефекту.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) –
товариство, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном.
Приватне підприємство належить окремим громадянам на правах приватної власності та із правом найму робочої сили.
Промислово-фінансова група – об’єднання, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк із метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також із метою виробництва кінцевої продукції.
24 |
- © ПУЕТ - |
Спільне підприємство – форма співробітництва партнерів, які об’єднують капітал для здійснення спільної виробничої діяльності, управління і розподілу прибутку пропорційно вкладеному капіталу; створюється на основі договору кількома юридичними особами різних держав.
Статутний капітал – сума грошових внесків, будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, майном, інтелектуальною власністю, які засновники передають у повне господарське володіння підприємству, яке вони засновують.
Товариство з додатковою відповідальністю – товариство,
статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
Товариство з обмеженою відповідальністю – товариство,
що має статутний капітал, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їх внеску.
Товариство з повною відповідальністю – вид господарської організації, статутний капітал якої розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами; учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками у статутний капітал, а за нестачі цих сум – додатково майном, що їм належить, в однаковому для усіх учасників розмірі, кратному внеску кожного з них.
Трест – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрями їхньої діяльності.
Унітарне підприємство – підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно,
- © ПУЕТ - |
25 |
формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Фінансова група – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей національної економіки. На відміну від концерну, на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.
Холдинг – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів; інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання.
Питання для самостійного вивчення
1.Зовнішнє середовище функціонування підприємства, його характеристика.
2.Ринок та його інфраструктура: торговельно-посередниць- ка, виробнича, фінансово-кредитна, інформаційно-інноваційна, соціальна та ін.
3.Державний регуляторний механізм діяльності підприєм-
ства.
План практичних занять 1–2 (4 год)
1.Підприємство як суб’єкт та об’єкт ринкових відносин.
2.Організаційно-економічні умови функціонування підприємств.
3.Види підприємств, їх організаційно-правові форми та об’єднання.
Інформаційні джерела: 1–19, 27–32, 39–46.
26 |
- © ПУЕТ - |
ТЕМА 2. Планування діяльності підприємства
Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування – це визначення цілей і завдань підприємства на певну перспективу, аналіз способів їх реалізації та ресурсного забезпечення.
Процес планування складається з таких етапів:
1) визначення цілей планування. Вони стають вирішальними чинниками під час вибору форми й методів планування.
Цілі планування:
–отримання максимального прибутку з мінімальними витратами за допомогою задоволення потреб;
–завоювання максимальної частки на ринку;
–підвищення конкурентоспроможності підприємства.
За змістом і формою прояву розрізняють такі види планування:
з погляду обов’язковості планових завдань – директивне та індикативне планування;
залежно від терміну, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків – довгострокове (перспективне), середньострокове й короткострокове (поточне) планування;
за складом планових рішень – стратегічне, поточне (опера- тивно-календарне) планування, зведене планування загальних результатів та фінансове планування.
Виділяють такі методи планування:
нормативний – передбачає використання техніко-еконо- мічних розрахунків, які базуються на використанні прогресивних науково обґрунтованих норм і нормативів;
балансовий – припускає цілеспрямоване узгодження напрямів використання ресурсів із джерелами їх утворення за всією системою взаємозалежних матеріальних, фінансових і трудових балансів;
економіко-математичний – економічне завдання перекладається на мову математики й вирішується із застосуванням комп’ютерної техніки;
програмно-цільовий – розробляється цільова комплексна програма за рішенням комплексного або цільового завдання;
- © ПУЕТ - |
27 |
метод прийняття оптимальних рішень – із безлічі отриманих рішень вибирається одне оптимальне;
2)аналіз проблеми. Визначається вихідна ситуація на момент складання плану й формується кінцева ситуація;
3)пошук альтернатив. Серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найкращий та розробляються необхідні дії;
4)прогнозування. Формується уява про розвиток ситуації, яка планується;
5)оцінка. Проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи;
6)прийняття планового рішення. Вибирається та оформля-
ється єдине планове рішення.
Розробка всіх видів планів підприємства має проводитися на основі аналізу досягнутих результатів та аналізу маркетингової ситуації на ринку товарів і послуг.
До основних розділів планів підприємства зараховують:
1)маркетингову діяльність;
2)виробничу діяльність;
3)науково-дослідні й експериментально-впроваджувальні роботи;
4)працю, персонал, соціальний розвиток колективу;
5)капіталовкладення та капітальне будівництво;
6)матеріально-технічне забезпечення;
7)організацію підприємства;
8)природоохоронну діяльність;
9)зовнішньоекономічну діяльність;
10)витрати, прибуток, рентабельність;
11)фінансову діяльність.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що планування – це розробка та встановлення керівництвом підприємства системи кількісних і якісних показників його розвитку, у яких визначаються темпи, пропорції і тенденції розвитку підприємства як у поточному періоді, так і на перспективу за домогою різних методів.
28 |
- © ПУЕТ - |
Термінологічний словник
Автоматизований метод планування реалізується за допо-
могою засобів, що повністю автоматизують процес планування (автоматизовані системи управління).
Балансовий метод полягає у розробці спеціальних таблицьбалансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують усі напрями витрачання ресурсів згідно з потребами, а у другій – джерела надходження цих ресурсів.
Бізнес-план – документ, який є результатом комплексного дослідження основних сторін діяльності підприємства; опис функціонування новостворюваного чи реконструкції діючого підприємства; робочий інструмент підприємця для організації своєї роботи.
Директивне планування – процес прийняття рішень, які мають обов’язковий характер для об’єктів планування.
Довгострокове (перспективне) планування охоплює період понад 5 років – 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток.
Дослідно-статистичний (середніх показників) метод пе-
редбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин за встановлення планових показників.
Інвестиційний проект – комплекс заходів зі створення нового або модернізації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою отримання доходів і досягнення соціального ефекту.
Індикативне планування – планування, основне завдання якого не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, які характеризують динаміку, структуру й ефективність економіки, а, насамперед, у тому, щоб забезпечити ув’язку та збалансованість усіх показників розвитку економіки.
Інтерполятивний метод – метод, яким підприємство встановлює ціль для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на протилежність поступальному рухові за екс-
- © ПУЕТ - |
29 |
траполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух – від встановленої мети й відповідного кінцевого значення планових показників до обчислення проміжних їх величин.
Коефіцієнт товарності характеризує долю продукції, готової до реалізації, у загальному обсязі виробленої продукції.
Короткострокове (поточне) планування охоплює період до одного року – піврічне, квартальне, місячне, декадне, тижневе й добове планування.
Лінійно-графічний метод планування – планові показники відображаються за допомогою графіків, діаграм, гістограм тощо.
Матричний метод планування є подальшим розвитком ба-
лансового методу й полягає в побудові моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками.
Метод екстраполяції – на підставі динаміки показників минулого, припускаючи, що темпи та пропорції, досягнуті на момент розробки плану, буде збережено в майбутньому.
Механізований метод планування реалізується з викори-
станням засобів, що автоматизують окремі планово-розрахунко- ві операції і здійснюються за безпосереднього втручання у процес працівника.
Нормативний метод планування – планові показники роз-
раховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін у результаті впровадження орга- нізаційно-технічних заходів у плановому періоді.
Одноваріантний метод планування – метод планування, що розрахований однією з науково обґрунтованих методик.
План підприємства – завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт із виробництва й реалізації продукції або надання послуг.
Планування – процес перетворення цілей підприємства у прогнози та плани; процес визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення.
Поліваріантний (багатоваріантний) метод планування –
розглядається декілька варіантів планування і за допомогою методів економіко-математичної оптимізації обирається найбільш ефективний варіант. Отже, за сучасних умов господарювання
30 |
- © ПУЕТ - |