Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1905 - 1.docx
Скачиваний:
28
Добавлен:
01.05.2015
Размер:
163.24 Кб
Скачать

30

зміст Стор.

Вступ 3

1. Методичні підходи до організації виробництва на підприємстві 6

2. Характеристика господарської діяльності ПАТ «Електромотор» 19

3. Діагностика ефективності організації виробництва ПАТ «Електромотор» 29

4. Резерви та шляхи підвищення ефективності організації виробництва на підприємстві 35

Висновки та пропозиції 43

Список використаних джерел 46

додатки 49

Вступ

Сучасні умови господарювання потребують від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва тощо. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється організації виробництва підприємства. З її допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і працівників.

Оскільки в умовах конкуренції усе більше уваги приділяється ефективності діяльності підприємства, то питання ефективності організації виробництва на підприємстві є досить актуальним. Ця тема є предметом досліджень багатьох українських та зарубіжних вчених. Зазначені питання набувають особливого значення за умов кризових явищ у економіці, пошуку ефективних механізмів економічного розвитку, що і робить тему роботи актуальною.

Теоретичні аспекти ефективності організації виробництва на підприємстві досліджували І.О. Бланк, С.Ф.Друрі, Ч. Хорнгерн, Дж. Фостер, се­ред українських учених – В.Г. Андрійчук, Ф.Ф. Бутинець, Н.В. Герасимчук, В.П. Завгородній, В.Я. Савченко, В.В.Сопко, В.Г. Лінник, С.Ф. Покропивний, А.Т. Мармоза, Ю.М. Тютюнник, Л.І. Шваб, Л.В. Чижевська та інші. Однак, сьогодні в економічній літе­ратурі не існує єдиного аналізу ефективності організації виробництва на підприємстві.

На всіх етапах розвитку економіки основною ланкою є підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв’язок працівника з засобами виробництва. Самостійним промисловим підприємством є виробнича одиниця, що має виробничо-адміністративну і господарську самостійність. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, який залишився в його розпорядженні після сплати податків та інших обов’язкових платежів. У зв’язку з гострою необхідністю підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств на перший план виступає організація виробничої діяльності підприємства як основа підвищення економічного потенціалу і безпеки України.

Організація виробництва – це функція управління підприємством, сутність якої полягає у координації ініціативної самостійної господарської діяльності суб’єктів підприємництва, спрямованої на організацію виробництва, купівлю товарів, надання послуг.

Тема даної курсової роботи є досить актуальною на сьогодні, адже необхідно розробляти на підприємстві шляхи і методи організації високопродуктивної роботи, яка б забезпечила найбільш ефективне використання техніко-технологічних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів.

Мета роботи – висвітлення теоретичних основ і методичних підходів до ефективності організації виробництва на ПАТ «Електромотор».

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є господарська діяльність ПАТ «Електромотор».

Для досягнення поставленої мети необхідне вирішення наступних задач:

– розглянути методичні підходи до організації виробництва на підприємстві;

– надати характеристику господарської діяльності підприємства ПАТ «Електромотор»;

– провести  оцінку ефективності організації виробництва ПАТ «Електромотор»;

– на основі проведеного аналізу визначити резерви та запропонувати шляхи підвищення ефективності організації виробництва на підприємстві

ПАТ «Електромотор».

Дослідження проводились з використанням наступних методів: діалектичного пізнання, порівняння, аналізу, синтезу, теоретичного узагальнення – для вивчення економічних явищ та дослідження теоретичних основ ефективності організації виробництва на підприємстві; системного підходу, групування – для формулювання висновків; економіко-статистичного, системного і порівняльного аналізу – для аналізу економічних показників діяльності підприємства; графіч­ного – для наочного представлення результатів дослідження.

Інформаційна база дослідження ґрунтується на нормативно-довідковій та науковій літературі. Фактичні дані отримано з матеріалів бухгалтерської звітності досліджуваного підприємства.

Галузь застосування результатів дослідження – підприємства машинобудівної галузі.

1. Методичні підходи до організації виробництва на підприємстві

Змістом організації виробництва є вивчення основних чинників виробничої діяльності підприємства, тобто праці, знарядь праці, предметів праці, продукту праці; питань раціональної організації трудових процесів; шляхів найбільш ефективної реалізації досягнень у галузі створення й освоєння нової техніки і нових технологій; способів переміщення предметів праці у виробничому процесі; організації раціонального обслуговування основного виробництва в допоміжних цехах і складському господарстві; проблем підвищення ефективності капітальних вкладень на підприємстві, заміни старої техніки новою і впровадження автоматизованих систем управління; проблем підвищення якості продукції, що випускається, та її конкурентоспроможності, включаючи розробку систем управління якістю продукції; основних напрямків зниження витрат виробництва і зростання прибутковості підприємства.

Розробка рішень у рамках організації виробництва базуються на знаннях економічних, технічних та інженерних наук.

Перехід на ринкові відносини суттєво змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найефективнішого використання техніки, предметів праці та людей у процесі виробництва і тим самим сприяє підвищенню його результативності.

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація у часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску у певні терміни необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належ­ної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності [18, с. 26].

У сучасній економічної літературі термін «організація виробництва» трактується як «способи вибору, розподілу і кооперування елементів виробництва для досягнення поставлених цілей при мінімальних затратах ресурсів».

Під організацією виробництва, на наш погляд, слід розуміти сукупність правил, процесів, дій, що забезпечують форму та порядок поєднання праці і речових елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Різноманітність визначень організації виробництва свідчить про досить коротку історію розвитку науки, якій менше ста років і яка переживала стрімкі підйоми та десятиріччя застою [5, с. 126].

Усупереч традиційним, планово-адміністративним підходам, де організація виробництва розглядалася як узагальнене поняття у промисловості з позиції спеціалізації, кооперування й концентрації, як «посилювач» використання основних засобів, в умовах підприємницького типу господарювання у центрі уваги перебувають нові цілі виробництва, які передбачають: гнучку і своєчасну його перебудову для виготовлення інших видів продукції у разі зміни попиту; оптимальне утворення, котре функціонує з най­меншими витратами; високоорганізоване з культурними традиціями виробництво, що здібне випускати конкурентоспроможну продукцію «точно вчасно» і у сукупності забезпечувати стійкий економічний стан підприємства.

Для керівників і спеціалістів підприємств важливо:

а) мати повне і ясне уявлення про стан свого виробництва;

б) об’єктивно оцінювати ситуацію, що склалася;

в) уявляти дійсні перспективи, розробляти стратегію подальшого розвитку, а також виявляти високі організаторські здібності, використовуючи усі можливості для досягнення поставлених цілей.

Кожне підприємство має свої особливості виробництва, які визначають специфічні комплексні завдання з його організації: проектування та освоєння нових товарів, забезпеченість сировиною, використання робочої сили та устаткування, поліпшення асортименту та якості продукції, транспортування, складування та сервісне обслуговування у процесі експлуатації [12, с. 89].

Багато завдань організації виробництва вирішується на підприємстві

завдяки технології, що застосовується, тому слід відокремити те, що належить до функцій технології та організації виробництва. Технологія характеризує способи, варіанти виготовлення продук­ції і це обумовлює її функцію, яка спрямована на визначення можливих типів машин, інструменту, пристроїв, оснащення, складності робіт, рівня кваліфікації персоналу, норм витрат матеріальних ресурсів і часу для виробництва кожного виду продукції. Технологія визначає, що і як, за допомогою яких засобів виробництва треба робити з предметом праці для перетворення його у продукт з потрібними властивостями.

До функції організації виробництва відносяться роботи з визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найефектив­нішого відповідно до мети і умов виробництва. Наприклад, оптимізувати завантаження устаткування за певним критерієм з урахуванням обмежень щодо використання ресурсів або вибрати оптимальну продуктивність того чи іншого устаткування з огляду на його кількісні та якісні характеристики, кваліфікацію персоналу, економічні критерії ефективності виробництва. Таким чином, основне завдання організації виробництва полягає у тому, щоб якнайліпше поєднати предмет праці і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці у продукт необхідних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва [5, с. 35].

У кожному конкретному випадку організація виробництва обґрунтовує економічну доцільність заходів, що передбачаються чи вже здійснюються, оскільки для підвищення ефективності вироб­ництва недостатньо впровадити окремі заходи, що забезпечують тільки підвищення продуктивності устаткування, або зниження трудомісткості продукції, або поліпшення якості, або економію витрат сировини, енергії та ін. Ефективність виробництва визначається методами раціонального використання елементів виробництва у його сукупності.

Особливостями організації виробництва є розгляд у взаємозв’язку

елементів виробництва і вибір таких методів та умов їх використання, які найповніше відповідають меті виробництва. На практиці буває доцільним змінити параметри технологічного процесу, зокрема, зменшити продуктивність окремих верстатів, машин, щоб забезпечити сполучення компонентів виробництва або збільшити виробничу зону, що обслуговується робітниками, і включити у роботу більшу кількість устаткування.

Раціональна організація виробництва полягає у тому, щоб інтегрувати усю сукупність різнорідних компонентів, які реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, усі елементи якої ретельно взаємоузгоджені між собою за всіма параметрами її функціонування.

Якщо у виробничій дійсності завданнями технології є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення продукції, поліпшення якості, зниження норм витрат ресурсів при її виготовленні, то завдання організації виробництва – визначення методів та умов для досягнення цих можливостей з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників роботи підприємства. Безумовно, усі без винятку питання орга­ніза-

ції виробництва розглядаються і вирішуються крізь призму технології.

Водночас організація виробництва має свої специфічні завдання:

– поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва у просторі й у часі;

– відповідність асортименту машинного парку, пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння виробництва;

– інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, форм організації підрозділів та їх взаємодії з зовнішнім середовищем;

– оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин

простою та їх усунення;

– визначення рівня незавершеності виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;

– організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;

– створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів [6, с. 125].

Як уже зазначалося, організація виробництва охоплює усі складові виробничої системи та аспекти її виробничо-господарської діяльності та включає:

– організацію праці робітників підприємства як процес установлення й удосконалення способів виконання й умов протікання процесів праці;

– організацію виробничих процесів у часі та просторі як процес функціонального, просторового і тимчасового поєднання і зв’язку речовинних та особистісних чинників виробництва;

– організацію потокових методів виробництва як процес предметного

сполучення робочих місць на ділянці, що поєднує різні групи устаткування для закінченого циклу обробки деталей або збирання виробів;

– організацію автоматичного і гнучкого автоматизованого виробницт-

ва як процес комплексної механізації й автоматизації не тільки технологічних операцій, а і допоміжних прийомів праці (настановних, контрольних, обслуговуючих, транспортних, командних, тобто управляючих);

– організацію допоміжних цехів і обслуговуючих господарств підприємства як процес комплексного обслуговування основних цехів підприємства за всіма функціями, що виходять за межі їх основної спеціалізації;

– організацію технічного контролю якості продукції як процес установлення якості продукції, що випускається на підприємстві, забезпечення конкурентоспроможності виробів і економії суспільної праці;

– організацію технічного нормування праці як процес установлення

ступеня витрат праці на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого обсягу роботи за визначений період часу;

– організацію і планування створення й освоєння нової техніки і нової технології як процес створення нової і поліпшення діючої техніки та технології з обліком технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів;

– організацію управління як процес створення й удосконалювання систем управління і способів їх функціонування [18, с. 45].

Раціональна організація виробництва полягає у тому, щоб інтегрувати усю сукупність різнорідних компонентів, що реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, усі елементи якої ретельно «підігнані» один під одного за всіма аспектами їх функціонування.

Організація виробництва й оптимальне управління ним є найважливішими чинниками прискорення науково-технічного прогресу. Вони забезпечують найбільш повне й ефективне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, зниження собівартості та підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, істотне скорочення тривалості циклу «дослідження – проекту-

вання – виробництво – реалізація» і підвищення темпів відновлення продукції та технічного розвитку виробництва.

Основні завдання, що розв’язуються організацією виробництва, такі:

– скорочення часу запуску нової продукції у виробництво;

– створення гнучких виробничих систем, що дають змогу в масовому обсязі виробляти і пропонувати послуги за індивідуальними замовленнями споживачів;

– управління глобальними виробничими мережами;

– розробка нових технологічних процесів і впровадження їх в наявні виробничі системи;

– швидке досягнення високої якості продукції та збереження досягнутого рівня у період, що передує реструктуризації;

– управління різнорідною робочою силою;

– дотримання обмежень, пов’язаних з охороною навколишнього середовища, етичних норм і державного законодавства.

Системна концепція організації виробництва передбачає поділ принципів організації на принципи організації структури управління та принципи організації процесу управління [18, с. 49].

До принципів організації структур управління належать:

– економність і гнучкість структури управління;

– відповідність генеральним і територіальним схемам управління;

– скорочення кількості рівнів і ланок у структурі;

– скорочення витрат на склад апарату управління;

– чітке розмежування лінійного та функціонального управління;

– єдність розпорядливості та відповідальності;

– дотримання норм керованості;

– відповідність прав і обов’язків.

Принципи організації процесу управління включають:

– забезпечення максимальної керованості, тобто зведення до мінімуму некерованих об’єктів;

– орієнтація на досягнення поставлених цілей, а не на усунення

впливів, що обурюють;

– визначення ступеня раціональності централізації управління;

– рівномірність розподілу робіт;

– забезпечення необхідних характеристик управління;

– спрощення процедурної частини;

– зведення до мінімуму зворотно-поступальних дій по горизонталі та вертикалі;

– максимальне виключення впливу суб’єктивних чинників;

– узгодження процесів у просторі й часі;

– раціональне сполучення регламентування, нормування й інструктування;

– відповідність організаційних форм використання технічних систем організації процесу управління;

– використання стандартизації в управлінні.

Системна концепція організації виробництва дає змогу підвищувати якість і ефективність управління на підприємстві, адаптувати параметри функціонування організації до зовнішнього або внутрішнього середовища, підтримувати стійкість організації, забезпечувати упорядкованість параметрів структури організації.

Під час побудови виробничих систем і удосконалення організації виробництва використовуються прийоми організаційного моделювання, що становлять метод вивчення виробничих систем за допомогою розробки й аналізу організаційних моделей. Модель використовується для спрощеного відображення й опису реального об’єкта, тобто виробничої системи, її підсистем, тих або інших організаційних ситуацій.

Конкретні виробничо-технічні умови в об’єднаннях і на підприємствах промисловості надзвичайно різноманітні. Разом з тим єдність принципових основ організації промислового виробництва дає змогу розробити загальну модель організації, що може бути адаптована до конкретних умов.

Головна мета організації виробництва – забезпечити високу економічну і соціальну ефективність функціонування підприємств. Водночас із генеральною метою підприємства – виробництвом і реалізацією матеріальних благ для задоволення потреб покупців – підприємство прагне досягти безліч окремих цілей: економічних, соціальних, техніко-технологічних, екологічних та ін.

Завдання підприємства реалізуються з використанням різних шляхів і методів, але методи організації виробництва відіграють істотну роль. Тому безліч цілей підприємства визначає різноманітні завдання і напрями організаційної діяльності (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Основні цілі організації виробництва і напрями роботи щодо їх реалізації [ 18, с.34]

Галузі діяльності

Основні цілі організації виробництва

Напрями роботи щодо реалізації цілей організації виробництва

1

2

3

Виготовлення і постачання продукції споживачам

Задоволення попиту споживачів, постачання продукції відповідно до замовлень і договорів. Виконання планів виробництва з номенклатури, асортименту і якості продукції

Організація маркетингових досліджень; оперативного планування виробництва; виробничих процесів; матеріального і технічного забезпечення виробництва; збуту і реалізації продукції

Підвищення якості

і забезпечення конкурентоспроможності продукції

Розробка нових видів продукції й удосконалення виробів, що випускаються, відповідно до вимог ринку. Забезпечення стабільності випуску продукції високої якості, скорочення браку

Організація маркетингових досліджень; підготовка виробництва й освоєння нових видів продукції; робота щодо забезпечення якості продукції і організації технічного контролю; метрологічне забезпечення

Раціональне використання виробничих ресурсів

Підвищення продуктивності праці працівників. Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей. Скорочення тривалості виробничого циклу і запасів товарно-матеріальних цінностей.

Раціоналізація інформаційних потоків

Організація праці працівників, функціонування знарядь праці, руху предметів праці у виробництві.

Організація інформаційних потоків

Науково-технічний і організаційний розвиток виробництва

Удосконалення виробничо-технічної бази підприємств і підвищення рівня організації виробництва

Реалізація робіт зі складання і виконання планів технічного розвитку й удосконалення організації виробництва

Удосконалення економічних відносин на підприємстві

Створення умов для забезпечення єдності інтересів суспільства, колективу і його членів

Надання економічної самостійності підрозділам підприємств і налагодження госпрозрахункових відносин між ними

1

2

3

Соціальна організація колективу підприємства

Створення умов для підвищення якості трудового життя й активізації творчої активності працівників

Організація праці працівників.

Залучення їх до вирішення завдань організації та управління виробництвом

Як свідчить табл. 1.1, засобами для досягнення головної мети організації виробництва є цілі другого рівня – основні цілі, що, у свою чергу, визначаються характером діяльності підприємства.

Ступінь досягнення головної й основної цілей організації виробництва повинен оцінюватися системою кількісно виражених показників. Комплексна оцінка досягнення цілей організації виробництва може бути здійснена, якщо кожна мета буде зазначена, проранжована, а рівень досягнення мети – обмірюваний і зіставлений із критерієм досягнення мети.

Система організації виробництва – це сукупність організаційних форм, методів і правил, здійснення яких забезпечує раціональне функціонування елементів виробничої системи та їх взаємодію в процесі виробництва продукції [19, с. 149].

Під час формування системи організації виробництва можна виокремити приватні функції організаційної діяльності, згрупувавши їх у вигляді відособлених комплексів – підсистем. В основу виділення цих приватних функцій покладений цільовий підхід. Охарактеризовані у табл. 3.1 сфери діяльності підприємства, основні цілі організації виробництва і напрями діяльності за їхньою реалізацією дозволяють спочатку виокремити, а потім і згрупувати види організаційної роботи з підсистем організації виробництва (за елементами, функціями на основі інтеграційного підходу).

Основними елементами виробничого процесу є знаряддя праці, предмети праці і сама праця. Організація виробництва повинна забезпечити погоджене й ефективне функціонування цих елементів у рамках виробничої системи. Для вирішення цього організаційного завдання в системі організації виробництва виокремлюють три взаємозалежні підсистеми: організації праці, організації функціонування знарядь праці, організації руху предметів праці у виробництві. Погоджена взаємодія усіх трьох підсистем досягається формуванням структури виробничого процесу, що виражає кількісний і якісний склад елементів, спосіб організації їхніх зв’язків, особливості процесів, які відбуваються між ними. Використання робочої сили пов’язане з виокремленням двох виробничих ресурсів: праці та підприємливості (заповзятливості). Тому поряд з організацією праці сучасна теорія організації виробництва розглядає питання організації виробництва, що дає змогу з максимальною вигодою для підприємства використовувати підприємницькі здібності персоналу [5, с. 149].

У складі виробничого процесу виокремлюються групи процесів, різнохарактерних за змістом, принципами і методами організації. Відповідно в складі системи організації виробництва виокремлюються кілька підсистем, що враховують особливості тих або інших виробничих процесів. Цей комплекс підсистем включає функціональні підсистеми: організації підготовки виробництва й освоєння випуску нової продукції, організації основних виробничих процесів, організації виробничої інфраструктури, організації робіт із забезпечення якості продукції, організації матеріального забезпечення виробництва, організації збуту і реалізації продукції (рис. 1.1).

Організація робіт із забезпечення якості продукції

Організація комплексної підготовки виробництва

Організація виробничої інфраструктури підприємства

Організація виробничих процесів з випуску основної продукції

Організація маркетингових досліджень збуту і реалізації продукції

Організація матеріально-технічного забезпечення процесів виробництва

Рис. 1.1. Функціональні підсистеми організації виробництва [ 18, с. 56]

Як свідчить рис. 1.1, щоб забезпечити інтеграцію всіх груп процесів у єдиний виробничий процес, система організації виробництва здійснює інтеграційні функції, що реалізуються шляхом створення виробничої структури, системи оперативного планування виробництва і системи економічних відносин.

Отже, організація виробництва – це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва у просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов’язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.

Характеристика господарської діяльності підприємства досліджена нами у наступному питанні.