Тема 2. Державне регулювання господарської діяльності в Україні

Опрацьовуючи тему «Державне регулювання господарської діяльності в Україні», студенту необхідно взяти до уваги, що вивчення цієї теми має бути спрямоване насамперед на з’ясування правових засад, на яких будується суспільний господарський порядок в економічній системі України. Опрацьовуючи цю тему, слід також звернути увагу на причини, які зумовлюють необхідність здійснення державного керівництва у сфері господарювання (наявність державного сектору економіки, необхідність впливу на макроекономічні показники, потреба досягнення сталого розвитку, уникнення циклічності розвитку економіки тощо). Це допоможе зрозуміти цілі, які повинна переслідувати держава, здійснюючи таке регулювання. Його принципи закріплено в Господарському кодексі України (далі - ГК України). З ними необхідно ознайомитися, розкрити їхню сутність та значення. Держава реалізовує свій вплив на сферу господарювання шляхом здійснення економічної політики, яка втілюється у стратегії та в тактиці. Необхідно знати значення цих термінів, а також основні напрямки економічної політики держави.

До загальних принципів господарювання в Україні відносять: свободу господарської діяльності (у межах, визначених законом); рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини та ін. Основні напрями та форми участі держави у сфері господарювання визначені у статтях глави 2 ГК України.

Державна економічна політика - це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законодавчих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечуючи комплексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціальної спрямованості економіки, що ґрунтується на оптимальному узгодженні інтересів суб'єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому та його різних верств. Ст. 9 ГК України визначає форми реалізації державою економічної політики: у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, відповідно до ст. 10 ГК України, є структурно-галузева, інвестиційна, амортизаційна політика, політика інституційних перетворень, цінова, антимонопольно-конкурентна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна та екологічна політика.

Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних, організаційних і правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку (ст. 11 ГК України).

Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.

Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Згідно зі ст. 12 ГК України, основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення і державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються законодавством.

Зокрема. у сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей, в інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання. Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів. Визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання здійснюється лише законом. Антимонопольно-конкурентна політика має бути спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Правопорушенням є не сам факт монопольного становища суб’єкта господарювання, а зловживання цим становищем. Законодавство встановлює правила визначення монопольного становища суб’єктів господарювання, а також визначає дії, які можна вважати зловживанням монопольним становищем на ринку (недопущення, усунення чи обмеження конкуренції та ряд інших дій, спрямованих на утиски прав споживачів та інших суб’єктів, які були б неможливими без займання монопольного становища на ринку).

Поряд із зловживанням монопольним становищем на ринку існує ще низка порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема: антиконкурентні узгоджені дії, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, яка полягає в тому, що суб’єкти господарювання схиляють інших суб’єктів до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також примушують інших суб’єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій та участі в концентрації суб’єктів господарювання. Правопорушенням також є концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна.

Окремий вид порушень у сфері економічної конкуренції позначають терміном «недобросовісна конкуренція», під якою розуміють будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Глибше вивчення питання про відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції потребує докладного вивчення Законів України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р., ГК України та інших нормативно-правових актів.

Загальні засади державного контролю та нагляду за господарською діяльністю викладені у ст. 19 ГК України. Передбачено, що суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації і мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; цін і ціноутворення – з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги; монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг; зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Податкова політика держави, спрямована на забезпечення економічно обґрунто­ваного податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання прин­ципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їхніх доходів (Податковий кодекс України).

Грошово-кредитна політика держави спрямована на забезпечення народного госпо­дарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потре­би функціонування і розвитку економіки (Закони України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р., «Про інститути спіль­ного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р., «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. та ін.).

Валютна політика держави спрямована на встановлення та підтримання паритетно­го курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання (Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Цінова політика держави спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації наці­онального продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та ви­дами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роз­дрібних цін (основні положення містяться в гл. 21 ГК України та Законі України від 21 червня 2012 р. «Про ціни і ціноутворення»).

Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Законодавство про захист прав споживачів складається з Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. в редакції від 1 грудня 2005 р., інших нормативно-правових актів.

Права та обов'язки споживачів визначаються ст. 4 Закону «Про захист прав споживачів». Так, споживачі під час придбан­ня, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її ви­робника (виконавця, продавця); 5) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподія­ної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією; 6) звернення до суду та інших уповноважених органів держав­ної влади за захистом порушених прав; 7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Споживачі зобов'язані: 1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар; 2) у разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару – до початку використання товару звернутися за роз'­ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній докумен­тації; 4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару – застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуата­ційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил у документації – дотримуватися звичайних розу­мних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» продавець зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами. Забороняється введення в обіг фальсифікованої продукції.

Виробник зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю зі споживачем, а в разі відсутності такого строку – протягом десяти років.

Виробник зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва – про­тягом строку служби, у разі відсутності такого строку – протягом десяти років.

Виробник забезпечує належ­ну роботу продукції протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором. Гарантійний строк – строк, протягом якого виробник (про­давець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'я­зання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповід­ної продукції у зв'язку з введенням її в обіг. Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції. Купуючи товар з гарантійним строком використання, покупцеві слід переві­рити наявність штампу магазину з вказівкою дати продажу в технічному паспорті і в гарантійному талоні, а також брати чек і зберігати його протягом часу користу­вання продукцією.

Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлю­ється строк придатності, який зазначається на етикетках, упа­ковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком. Строк придатності обчислюється починаючи від дати вигото­влення, яка також зазначається на етикетці або в інших докумен­тах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або назначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється. На сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону, що встанов­люється Кабінетом Міністрів України.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач у порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного стро­ку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару, або фальсифікації товару, споживач має право за своїм вибором ви­магати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошо­вої суми; 2) заміни товару на такий самий або аналогічний з наявного в продавця (виробника).

Відповідно до нової редакції Закону України «Про захист прав споживачів» розірвати договір купівлі-продажу або замінити неякісний товар можливо тільки у випадку наявності істотного недоліку то­вару, що повинно бути підтверджене, за необхідності, висновком експертизи. Істотний недолік – недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), піс­ля його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором. Недолік – будь-яка невідповідність продукції вимогам нор­мативно-правових актів і нормативних документів, умовам дого­ворів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Згід­но зі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», вису­ваючи вимоги до продавця внаслідок виявлення недоліку товару під час гарантійного строку, споживач повинен дотримуватися встановленого чинним в Україні законодавством порядку: подати продавцеві письмову заяву в двох примірниках про повернення товару неналежної якості та виконання відповідних вимог. Один примірник повинен бути виданий покупцю з відміткою дати прийняття заяви, прізвища та назви посади працівника, який при­йняв заяву, другий залишається в продавця.

Продавець, виробник зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги. Вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо прода­вець (виробник) доведе, що недоліки товару виникли через пору­шення споживачем правил користування товаром або його збері­гання.

За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі виникнення потреби в перевірці якості – протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю сторін. У разі відсутності товару вимога споживача про його заміну підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про замі­ну товару в установлений строк неможливо, споживач вправі на свій вибір висунути її продавцю, виробнику.

У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на товари належ­ної якості або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо недоліки виявлено в межах строку придатності.

При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.

Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним викорис­таний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протя­гом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не вико­ристовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром. Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню), затверджується Кабінетом Міністрів України.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає в продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірва­ти договір та одержати назад гроші в розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'я­заний у день надходження товару в продаж повідомити про це спо­живача, який вимагає обміну товару.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує мож­ливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи. Стосовно продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про її сертифікацію. Стосовно продукції, яка за певних умов може бути небезпеч­ною для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишньо­го природного середовища, виробник зобов'язаний довести до ві­дома споживача інформацію про таку продукцію і можливі на­слідки її споживання (використання).

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноваже­ний центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автоно­мної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самовря­дування згідно із законодавством, а також суди. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує пи­тання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати державного мита за позо­вами, що пов'язані з порушенням їх прав.

План лекційного заняття

1. Поняття та основні напрями державного регулювання господарської діяльності в Україні. Методи державного регулювання у сфері господарювання.

2. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Поняття недобросовісної конкуренції, її прояви на ринку.

3. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

4. Законодавство, що регулює відносини у сфері захисту прав споживачів. Державний захист прав споживачів.

План практичного заняття

1. Поняття та основні напрями державного регулювання господарської діяльності в Україні. Методи державного регулювання у сфері господарювання.

2. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Поняття недобросовісної конкуренції, її прояви на ринку.

3. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

4. Законодавство, що регулює відносини у сфері захисту прав споживачів. Державний захист прав споживачів.

Самостійна робота

Питання для самостійного опрацювання

1. Мета державного регулювання економіки. Тенденції його посилення.

2. Державний нагляд і контроль у сфері господарювання.

3. Ціноутворення та регулювання цін.

4. Правові основи фінансового контролю в Україні.

Глосарій: державне прогнозування економічного і соціального розвитку, державне регулювання ринку цінних паперів, ліцензування, ліцензія, патентування, торговий патент, конкуренція, монополізм, природна монополія, антиконкурентні дії, недобросовісна конкуренція, Антимонопольний комітет України, контроль і нагляд за господарською діяльністю, права споживачів, якість, належна якість продукції та обслуговування, реклама, гарантійний строк, строк придатності, недолік, істотний недолік.

Завдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:

1. Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

2. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.

3. Розробити структурно-логічну схему «Державне регулювання економіки в Україні».

4. Виконати тестові завдання:

1. До правових форм здійснення державного керівництва економікою не належить:

   1. квотування;

   2. нормативне регулювання.

   3. ліцензування.

   4. керівництво.

2. До видів недобросовісної конкуренції не належить:

   1. неправомірне використання ділової репутації суб’єктів господарювання;

   2. створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання;

   3. створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

   4. неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

3. Відповідно до нової редакції Закону України «Про захист прав споживачів» розірвати договір купівлі-продажу або замінити неякісний товар можливо тільки у випадку наявності у товару:

а) будь-якого недоліку;

б) істотного недоліку;

в) лише недоліку, що є небезпечним для життя і здоров’я;

г) лише недоліку, що передбачений договором.

5. Вирішити ситуаційні завдання:

Ситуаційне завдання № 1

Єдиний у Білозерському районі молокозавод встановив для постачальників молока в півтора рази нижчі ціни, ніж у сусідніх районах та областях. Розташовані поблизу молокозаводу постачальники, не маючи можливості відвозити молоко на інші молокозаводи через значну відстань і відсутність у них відповідного транспорту, змушені були здавати молоко за цими цінами. Однак група фермерів, не погоджуючись із втратами від продажу молока за необґрунтовано низькими, як на їх думку, цінами, звернулася зі скаргою на дії Білозерського молокозаводу до Антимонопольного комітету України.

Чи є в діях молокозаводу ознаки господарського правопорушення ?

Чи вірно обраний в даному випадку рівень антимонопольних органів?

За яких умов до молокозаводу можуть бути застосовані господарсько-правові санкції?

Які господарсько-правові санкції можуть застосовуватися до підприємців, що зловживають своїм домінуючим становищем на ринку певного товару?

Ситуаційне завдання № 2

Публічне АТ «Вугілляресурси», яке займає монопольне становище на ринку постачання вугілля, при укладенні договору на постачання вугілля зобов’язувало споживачів своєї продукції поряд з вугіллям придбавати розроблений ним проект ефективного використання вугілля, що знаходило своє відображення у вищевказаному договорі.

Чи правомірні дії публічного АТ «Вугілляресурси»?

Якій правовій кваліфікації підлягають дії ПАТ «Вугілляресурси» ?

Чи встановлена юридична відповідальність за дії, вчинювані вище згадуваним ПАТ, і, якщо так, то яка саме?

Ситуаційне завдання № 3

Місцева рада заборонила приватному підприємству «Метал» виробляти гачки для любительської рибної ловлі, мотивуючи це тим, що в місті вже є підприємство, яке предметно займається виробництвом даної продукції. ПП «Метал» звернулося до Вас як до юриста з наступним переліком питань:

Чи правомірне рішення місцевої райради ?

Чи не порушені вимоги антимонопольного законодавства України ?

Яким чином ПП «Метал» може захистити свої порушені права?

Ситуаційне завдання № 4

Приватне підприємство «Козак», придбавши у м. Мукачеве мінеральну воду «Джерело», виробником якої є ТОВ «Лікувальні води», та замінивши наклеєні на пляшках етикетки з надписом «Джерело - Лікувальні води» іншими етикетками з надписом «Карпати - ТОВ «Козак», реалізовувало цю продукцію в Луганській області.

Приписи якого нормативного акту порушило ТОВ «Козак» та які правові наслідки такого порушення ? На поставлені питання дайте аргументовану відповідь.

Ситуаційне завдання № 5

До лікеро-горілчаного відділу продовольчого магазину звернувся покупець з вимогою повернути гроші за придбану ним пляшку вина, оскільки в пляшці помітний осад, а етикетка без чіткого маркування підприємства-виробника. Продавець відмовився це зробити, стверджуючи що напій якісний і досі скарг не надходило, і як виключення погоджувався замінити пляшку, але не повернути гроші.

Які вимоги може пред'явити покупець в разі продажу йому алкогольного напою неналежної якості?

Як би Ви вирішили спір?

Теми презентацій, рефератів:

1. Ринкове саморегулювання та державне регулювання в Україні: проблеми збалансування.

2. Роль права у гармонізації відносин держави і підприємців.

3. Державний контроль і нагляд у сфері господарювання: декларовані цілі і реальність.