Тема 7. Загальні положення про договори у сфері господарської діяльності

Опрацьовуючи тему «Загальні положення про договори у сфері господарської діяльності», студенту потрібно взяти до уваги, що предметом вивчення у цій темі є інститут договору, який відіграє особливо важливу роль у правовому регулюванні господарських відносин. Мета, яку потрібно реалізувати у процесі опрацювання рекомендованих нормативних і літературних джерел, полягає у з’ясуванні поняття господарського договору, його форми і змісту, порядку його укладання, зміни та розірвання, правил, що стосуються визнання господарських договорів недійсними і неукладеними, виконання господарських договорів і заходів його забезпечення, а також відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

Господарським є договір, укладений між суб'єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і не господарюючою юридичною особою з приводу чи у зв'язку зі здійсненням ними господарської (зокрема, підприємницької) діяльності. Господарський договір можна вважати різновидом цивільно-правового договору, який є погодже­ною дією двох або більше сторін, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. ст. 202, 626 ЦК України).

Поділ господарських договорів на види здійснюють за різ­ними критеріями:

• за ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань: плановані – укладаються на підставі прийнятого державного замов­лення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів (державних підприємств, підприємств-монополістів, підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою); регульовані – укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин;

• за ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах: вертикальні – укладаються між нерівноправними суб'єктами – органом гос­подарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт), і містять певні умови договору, що є обов'язковими для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури; горизонтальні – укладаються між рівноправними суб'єктами (всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору мо­жуть звернутися до суду).

• за строками дії: довгострокові – укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприєм­ства); середньострокові – строком дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); короткострокові – строком дії до 1 року; разові – укладаються на одну господарську операцію;

• за сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками): договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, га­зом, водою тощо); договори на передачу майна в користування (безоплатне користування май­ном, оренда, лізинг); підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт); транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.); договори на надання послуг (фінансових, консалтингових, щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.); договори про спільну діяльність (договори про спільну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту та ін.); засновницькі договори (договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу – повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань – асоціації, корпорації);

• за тривалістю застосування у сфері господарювання (підприємництва): традиційні, що застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення); новітні, поява яких протягом останніх двох століть викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, факторингу, агент­ський договір та ін.);

• за ступенем складності: прості, що містять ознаки договору одного виду (купівлі-продажу, перевезення, підряду, майнового найму); комплексні (складні), що передбачають наявність ознак кількох простих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, конце­сійний договір та ін.);

• залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків: генеральні договори (рамочні контракти), що визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні до­говори, договір комерційної концесії); субдоговори – укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпі­дряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії);

• за ознакою можливості чи неможливості корегування умов договору: некореговані договори – одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору (типові договори та договори приєднання); кореговані договори – умови договору визначаються шляхом вільного волеви­явлення сторін. які мають право на власний розсуд погодити будь-які умови дого­вору, якщо це не суперечить законодавству, в тому числі використовуючи примірні договори, що мають рекомендаційний характер;

• у разі використання при встановленні господарського зв'язку попередніх переговорів договірні відносини між їх учасниками оформляються за допомогою: попереднього договору, в якому фіксуються намір сторін укласти в майбут­ньому основний договір певних параметрів, зобов'язання сторін щодо проведення підготовчих дій і відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору; основного договору – укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором;

• залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організа­ційних елементів: майнові – договори, в яких домінують майнові еле­менти (поставки, міни/бартеру, підрядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.); організаційні договори (ст. 186 ГК) – спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше суб'єктів господарювання, хоча і можуть містити майнові елементи (засновницькі договори, до­говори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін.).

Найчисленнішу групу договорів у сфе­рі комерційної діяльності становлять договори на реалізацію майна, тобто договори, що опосередковують перехід права власності і похідних від нього прав від однієї особи до іншої. Найдавнішим серед них є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи, зокрема, договір поставки.

Згідно зі ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

ГК України у ч. 3 ст. 180 перераховує істотні умови, характерні для господарських договорів незалежно від видів: предмет договору, ціна договору та строк дії договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними, зокрема, в укладенні договору та у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів законодавства. Тобто, йдеться про принцип свободи договору та винятки з нього. Одним з таких винятків є положення ст. 633 ЦК України щодо укладення публічних договорів.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договоріву спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Процедура укладення господарського договору регламентується ч.ч. 2-8 ст. 181 ГК України. У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов госпо­дарського договору, такий договір вважається неукладеним.

За загальним правилом ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені § 2 гл. 16 ЦК України та ст. ст. 207, 208 ГК України. ЦК України виділяє різновиди недійсних угод: нікчемні, якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Визнання нікчемної угоди недійсною судом не вимагається, на відміну від оспорюваних угод, які визнаються недійсними тільки судом (ч.ч. 2-3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності угоди є недодержання в момент її вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу: зміст угод не може суперечити ЦК України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє угоду, повинна мати необхідний обсяг цивіль­ної дієздатності; волевиявлення учасника угоди має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; угода має бути спрямована на реальне настання правових на­слідків, що обумовлені нею; угода, що вчиняється батьками (всиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 4 ст. 203 ЦК України угода має вчинятися у формі, встановленій законом. Проте згідно зі ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми угоди, яка встановлена законом, не має наслідком її недійсність, крім випад­ків, встановлених законом. Разом з тим, ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із загальним правилом ст. 216 ЦК України недійсна угода не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю. У разі недійсності кожна із сторін такої угоди зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на її виконання, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Загальні положення про виконання зобов'язань, зокрема, тих, що містяться у господарських договорах, містить гл. 48 ЦК України, а також гл. 22 ГК України. Так, відповідно до ст. 193 ГК України (ст. 526 ЦК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Належність виконання зобов'язань полягає у вимозі точного додержання сторонами всіх їх умов і означає вико­нання їх відповідно до встановлених вимог. Останні встановлюються законодавством, зокрема, щодо реального виконання зобов'язань належними сторонами, в повному обсязі, у встановлений строк (термін), у встановленому місці та у визначеній валюті.

Заходи забезпечення виконання господарських зобов'язань регулюють­ся гл. 49 ЦК України, ст.ст. 199-200 ГК України, а також спеціальними актами законодавства – Законами України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р., «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 р на іншими нормативно-правовими актами..

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види за­безпечення виконання зобов'язання. Угода щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоє­часно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочен­ня виконання.

ГК України регулює відносини, пов'язані із застосуванням господарсько-правової відповідальності (розділ V) та такими способами забезпе­чення виконання господарських зобов'язань, як банківська гарантія (ст. 200 ГК України) та публічні (загальногосподарські) гарантії (ст. 201 ГК України).

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначе­ної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не ви­конає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією викону­ється лише на письмову вимогу управненої сторони. При цьому гарант має пра­во висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту запере­чення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 183 ГК України, держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій ГК України, застосову­ються відповідні положення ЦК України (ст.ст. 560-569).

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законодавством та договором. Господарськими санкціями, у свою чергу, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарюван­ня в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відносини щодо припинення господарських зобов'язань регулюються відповідними положеннями ЦК України ( гл.50, ст.ст. 598—609 ) з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

Загальні умови припинення господарських зобов'язань вста­новлені ч.ч. 1, 2 ст. 202 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється:

• виконанням, проведеним належним чином;

• зарахуванням зустрічної однорідної вимоги;

• у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі;

• за згодою сторін;

• через неможливість виконання.

• в інших випадках, передбачених ГК України або іншими законами.

Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині (ст. 207 ГК України), якщо воно:

• не відповідає вимогам закону;

• або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспіль­ства;

• або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б од­ним з них господарської компетенції.

План лекційного заняття

1. Поняття господарського договору, його укладання, зміна і розірвання.

2. Виконання господарських договорів

3. Способи забезпечення виконання договірних зобов'язань .

4. Припинення договірних зобов'язань.

План практичного заняття

1. Поняття господарського договору, його укладання, зміна і розірвання.

2. Виконання господарських договорів

3. Способи забезпечення виконання договірних зобов'язань .

4. Припинення договірних зобов'язань.

Самостійна робота

Питання для самостійного опрацювання

1. Господарські зобов’язання: поняття, ознаки, підстави виникнення, склад, зміст, види, принципи та умови виконання, припинення.

2. Класифікація господарських договорів.

3. Підстави та наслідки визнання договорів недійсними та неукладеними.

Глосарій: господарське зобов’язання, майново-господарське зобов’язання, організаційно-господарське зобов’язання, солідарне зобов’язання, субсидіарне зобов’язання, неустойка, штраф, пеня, застава, завдаток, порука, гарантія, притримання майна боржника, збитки, правочин, договір, господарський договір, публічний договір, зміст господарського договору, форма господарського договору, істотні умови, звичайні умови, випадкові умови, оферта, акцепт, недійсність господарського договору, реституція.

Завдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:

1. Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

2. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.

3. Розробити структурно-логічну схему «Класифікація господарських договорів».

4. Виконати тестові завдання:

1. Договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться, називається:

а) одностороннім;

б) публічним;

в) реальним;

г) консенсуальним.

2.Господарський договір, недійсність якого встановлена законом, називається:

а) оспорюваним;

б) нікчемним;

в) сумнівним;

г) проблемним.

3. Неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, називається:

а) пенею;

б) штрафом;

в) компенсацією;

г) акцептом.

5. Вирішити ситуаційні завдання:

Ситуаційне завдання № 1

Створене членами трудового колективу Проектного інституту «Водпром», який є у державній власності, ТОВ «Водні ресурси», укладаючи договір оренди цілісного майнового комплексу «Водпрому», керувалося ст. 10 Господарського процесуального України, яка встановлює загальний порядок укладення господарського договору. Внаслідок цього орендодавцем було відмовлено ТОВ «Водні ресурси» в укладенні договору оренди. Зазначене ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до Проектного інституту «Водпром» про спонукання до укладення договору оренди.

Яке рішення має винести господарський суд?

Який загальний порядок укладення господарського договору?

Які умови застосування загального порядку укладення господарського договору?

Назвіть інші способи укладення господарських договорів.

Ситуаційне завдання № 2

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібодар», реагуючи на зростання ринкових цін на зерно і маючи оригінальний примірник господарського договору на поставку хлібобулочних виробів приватному підприємству «Смак», внесло в нього зміни щодо ціни на продукцію. Приватне підприємство «Смак» відмовилось приймати товар за підвищеними цінами. Товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібодар» звернулося до господарського суду з позовною заявою до приватного підприємства «Смак» про виконання умов договору поставки.

На підставі аналізу норм ГК України та ЦК України дайте відповідь на такі питання:

1) яке рішення має винести господарський суд;

2) чи встановлено в законодавстві порядок внесення змін до господарських договорів;

3) охарактеризуйте порядок зміни умов господарського договору.

Ситуаційне завдання №3

Між двома приватними підприємствами було укладено договір поставки. Остання партія товару за цим договором була доставлена з простроченням. Підприємство-покупець вимагало сплати неустойки за кожен день прострочення у розмірі 3% від вартості партії товару. Постачальник заперечував, що договір було укладено шляхом прийняття до виконання замовлення і в ньому не було домовленості про неустойку. Покупець наполягав, що була така усна домовленість і вимагав сплати неустойки.

Які Ви знаєте способи забезпечення виконання зобов’язань?

В чому суть неустойки?

В якій формі повинна бути укладена угода про неустойку? Як би Ви вирішили дану ситуацію?

Теми презентацій, рефератів:

1. Правове регулювання застави в Україні.

2. Нові види господарських договорів в Україні.

3. Договірне право зарубіжних країн.